Ніколи я не знав, що так люблю – МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Ніколи я не знав, що так люблю –

До болю, до смертельного жалю –

Понад Дніпром сріблисті верболози.

Березу, що прозорі ронить сльози

На тиху, присмирнілу мураву,

Бур’ян в напівзасипанім рову,

Де часом вальдшнеп, поетична птиця,

Між листям жовтим від стрільця таїться.

Ніколи я не знав, як тяжко жить

Без солов’я, що в пісні аж тремтить

Тільцем своїм маленьким і гарячим…

(Коли таке ми раз в житті побачим,

Як бачив я в ліщині, при горі,

Насупроти рожевої зорі,

Над рідним ставом,- ніжної отрути

Ніколи нам, довіку не забути!)

Ніколи я не знав, що малюки,

Вітаючи нас помахом руки,

Коли наш поїзд між полями лине,

Дарують неоцінні нам перлини,

Які ревниво треба берегти.

Чужі перетинаючи мости,

Милуючися пишними містами,

На площі, що розквітли прапорами

І головами людськими киплять,

Я голосу не можу відігнать

Єдиного, що зве мене і кличе,

І заглядаєш ти мені у вічі,

І я руками тінь твою ловлю.

Ніколи я не знав, що так люблю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Ніколи я не знав, що так люблю – МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ