Ніч, осяяна цвітом яблуні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Related posts:

1. ЯБЛУНЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Щаслива яблуня! Надовкруги Ті яблука, мов золоті собори,- Живло добра, яке ніхто не зборе, Шаленство материнської снаги. Але від непомірної ваги Галуззя рветься, падають підпори; І вибуха вона, мов серце хворе, Скидаючи плоди, мов ланцюги. Як мати і робітниця стражденна, Вона кладе поламані рамена На землю і без слова помира… Якби дерева й нас також […]...
2. ДЗВЕНИТЬ У ЗОРЯХ НЕБО ЧИСТЕ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Дзвенить у зорях небо чисте, Палає синім льодом шлях. Неначе дерево безлисте, Стоїть моя душа в полях. Як надійшла щаслива доля, Збудила весняну снагу, Моя душа, немов тополя, Зазеленіла на снігу. Як надійшла любов справдешня, Хлюпнула пригорщу тепла, Моя душа, немов черешня, Понад снігами зацвіла. Як надійшла і засіяла Та дружба, що живе в літах, […]...
3. “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) – Українська література другої половини XX століття Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша пісня Павличка, яка здобула популярність, називалася “Впали роси на покоси” (1958). Та визнаним поетом-піснярем він став завдяки пісні “Два кольори”. Дмитро Павличко згадує: “Був […]...
4. ПІШАЧОК – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Проходять по вулиці мати і син. Син – попереду, мати – позаду. Син, як чорний, нікельований лімузин А мати? А мати схожа на Правду. Хустина, куфайка – жінка з села. Вирізьблені сонцем глибокі зморшки. Руки спрацьовані, чорні, як та смола, Потріскані, наче підгорілі коржики. Синові соромно з матір’ю йти, По столичній вулиці крокувати поруч… Воно, […]...
5. Заснути так бодай на волосок – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Заснути так бодай на волосок, Щоб зорі сивини мені не ткали, Щоб сни мої неквапно протікали Між пальцями твоїми, як пісок. Заснути так під золотим крилом Коси твоєї, щоб у сновидінні Хрестатих танків не з’явились тіні, Що йшли крізь наші села напролом. Заснути так, щоб не почути в сні Таємних землетрусів і […]...
6. Ти навчаєш ходить легкома – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти навчаєш ходить легкома Попід хмари навислі І гасити бентежність ума Клоунадою мислі. Не приймаю веселих наук, Що гіркі, мов оливи… Он життя виривається з рук, Як лоша полохливе. Он обламаний кущик бузку Виростає, і квітне, І ховав в сльозу боязку Безконеччя блакитне. Он підноситься небо, як жаль, Понад сонця бриндушу, І […]...
7. ЛАСТІВКИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛАСТІВКИ У присмерку літають ластівки Так низько, Ніби в землю поринають, І виринають з неї, мов з ріки, Крильми собі дорогу протинають. Шугають у зеніт, а відтіля, Як чорні зорі, падають, як сльози… А над хатами – “вісімка”, “петля”, – О летуни мої, о віртуози! Розплющитися можна об стіну, Об камінь груди на льоту роздерти… […]...
8. ЛИЦЕМІРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛИЦЕМІРИ Президент США Ліндон Джонсон Окремим листом від 31.ІІІ.1966 року Подякував так званій Українській громаді Клівленда За. підтримку політики агресії у В’єтнамі (З газет). Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й самі не знаєте, Що царики скоять. Т. Шевченко Я пізнаю вас, фарисеї,- Такі ж ви підлі, як були, Дарма що віддали в музеї […]...
9. ГРАНОСЛОВ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ГРАНОСЛОВ На вічну пам’ять Максиму Рильському 1 Немов тремтіння зляканих осик, Що затуляють листям сиві очі, Коли сокири сплющений язик В щелепах пил прицмокне на обочі, Немов жіночий відчайдушний крик, Що кличе порятунку серед ночі, Немов червоної гадюки сик, Що в серці загніздилась, як у клоччі, Ношу в собі я найтемнющу вість, Що з київських […]...
10. ГОЛГОФА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона; Плювками прибивають до хреста Невинну душу, генієм пойняту. А ще страшніше, як знімають ката З охрестя справедливої ганьби, Навколішки стоять довкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. Одна голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч, І в темряві не […]...
11. МУШУ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МУШУ Я мушу книжки читати, Щоб очі мої не осліпли, Я розмовляти мушу, Щоб з туги не оніміти, Я мушу почути пісню, Щоб не оглухнути з тиші, Я закохатися мушу, Щоб радість прийшла до мене, Я друга побачити мушу, Щоб день мені був ясніший, Я вірш написати мушу, Щоб серце не розірвалось, Я працювати мушу, […]...
12. РУБАЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РУБАЇ 1 В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть думки мої? 2 Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину. 3 Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно […]...
13. ЦИМБАЛИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЦИМБАЛИ Був цимбаліст у нас, молодий чарівник музика, Пальчатка, немов лошатка, як пустить навперекидь – Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика, Як ті колоски, що на обрії б’ються в тоненьку блакить. Знали цимбалюка далекі гори і доли: Обличчя – як місячний вечір, Заблуканий в лісі густім. Він грати в неділю сідав на порозі […]...
14. ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
15. КОНЦЕРТ У ЦАРЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО КОНЦЕРТ У ЦАРЯ Геніальна українська співачка Соломія Крушельницька, гастролюючи в Петербурзі 1902 року, виступала в царському палаці. Микола II прийняв її як італійку і просив заспівати рідною мовою… У царські позолочені покої Зайшла, спокійна, горда і смутна, А серце билося в несупокої. Навіщо їй ця зала осяйна, Де погляди сплітаються, як змії, Кого знайти хотіла […]...
16. Я прилітав до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос […]...
17. Моя гріховнице пречиста – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені. І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх. Невже ти хочеш одпокути На душу стомлену свою? Невже ти хочеш одягнути Моєї вірності шлею? Скрипучі хомути і […]...
18. Я пригорнусь до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я пригорнусь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чорнозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Клекотом Дніпрельстану, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до […]...
19. Іду по рідному селу… – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Іду по рідному селу… Яке то щастя – хто збагне… Дивитись, як вечірню млу Пронизує тепер ясне, Могутнє світло з хат, домів, Де каганець колись димів! Яке то щастя – свій народ У світлі бачити! Мені Оце найбільша з нагород За всі страждання і пісні, За все, чим жив і що творив, […]...
20. За вивіркою золотою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через груні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені. Я біг, і падав з високості, І піднімався нашвидку, Не відав, чи ламались кості, Чи хмиз тріщав у […]...
21. Наша любов – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Наша любов Як літак Здатна нести Тягарі величезні Ніжно передані їй На землі Тільки не здатна Дотик чужого крила Витерпіти в польоті Незаймана Незалежна Висока Впасти Згоріти Загинути Ладна в ту ж мить Любить вона небеса Та все ж повертається На землю І кожен раз Крила здригаються з болю Іскра влітає в […]...
22. Вірші з Монголії – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Вірші з Монголії * * * Полечу я до Монголії Та й куплю собі коня Білого, як цвіт магнолії, Ніжного, як цуценя. І назад я аж до Києва Буду їхать на коні. Стану, як душа Батиєва, При невидимій стіні. І заплачу я від наляку – Де ж ті храми, де церкви, Що монгол побачив здалеку […]...
23. Не раз мені здається – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою,- Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя любове тиха. Навіть моє дитинство погасне в […]...
24. Були ми в натовпі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню: Можливо, ти від болю скрикнула? Даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за […]...
25. Я бачив тебе сьогодні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я бачив тебе сьогодні Між дівчатками з п’ятого класу. Ти така ж, як вони: Тонесенька стебелина, Навколо якої скакалка Гуде, як пропелер. Я бачив тебе сьогодні Між невістами молодими. Ти така ж, як вони: Біле чоло у веснянках, Навколо якого світить Ореол материнства. Я бачив тебе сьогодні Між бабусями сивоокими. Ти така […]...
26. В гуцульській хаті на печі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * В гуцульській хаті на печі В куточку сушиться пшениця На калачі. На тій пшениці удовиця, Немов на подушчині, спить. Їй сниться, що її обличчя Покрила віспа (То зернятка вдавилися в лице). І хоче змить Вона рябеньку шкіру, та не може. Метнулася до дзеркала – біда! О, скільки на щоці тих чорних ямок! […]...
27. Твого погляду вітер – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Твого погляду вітер Піднімає з землі моє серце Наче кленовий листок І я вже лечу над світом І лоскітно мені від польоту Та в мереживі ранку Хмари як пір’я крилатого моря Проламуються піді мною І я падаю Падаю На мене летять полотна Колючих стерень Дзеркала ставів Плетениці стежок Отари осіннього лісу Леза […]...
28. Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в племінні Підпалених пшениць? А може, Ти бачиш, як на воловоді […]...
29. Біжить під зливою лошиця – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає […]...
30. Там, де Лючка круто в’ється – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Там, де Лючка круто в’ється, Де хати в садках, Де мене носила мати В поле на руках,- Там я знаю кожну стежку, Кожен камінець, Там узяв я пісню в серце Із людських сердець. Там земля скупа на жито – Родить пирії. Люди потом, чорним потом Полили її. Мусить хліб для них родити […]...
31. Я – зернятко, а ти – зоря осіння – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я – зернятко, а ти – зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралупу й страх зими… Втім, колосок з колючими крильми Злітає, наче світла вознесіння. Ти прагнеш повернуться в небеса, Мене ж не відпускає […]...
32. Все не те, коли нема любові – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Все не те, коли нема любові. Почуття й слова – тріски дубові, Дні – болящі, немічні старці, Магістралі – темні манівці, Яблуневий цвіт – зола летюча, Небеса – асфальтна сіра туча, Сміх – петля на горлі, булка – глей, Пісня – хоч бери і сам заблей! Ось – любов! Дими – дихання […]...
33. Напав я на тебе раптом – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Напав я на тебе раптом На стежці посеред степу, Нахлинув, як дощ краплистий, Як проливень буревійний, Липневий джигун-музика, Просяяний блискавками, Співаючий дощ любові. Ти кинулася тікати, А я танцював навколо, Шаліючи від натхнення, Від певності, що нікуди Сховатися ти не годна; На ста сопілках одразу Я грав, щоб тебе зманити, Принадити звуком […]...
34. Розплелись, розсипались, розпались – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Розплелись, розсипались, розпались, Наче коси, вересневі дні. Ми з тобою ще не накупались, А вже грає осінь у вікні. Віднесла вода ласкаві зорі, Що все літо кликали в ріку, З птицями на білій крутогорі Горобину пробуєм гірку. Може б, нам полинути у вирій – За літами молодості вслід. Чом же крила в […]...
35. О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я? – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам’я. Моя ти – пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й мамине ім’я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за […]...
36. Очі твої, злочинно-гречні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Очі твої, злочинно-гречні, Сліплять, як сонце на екваторі. А слова твої небезпечні – Як набої в палаючій ватрі. Незбагненні, немов азіати, Гріхи твої усміхненолиці. І страшно коло тебе стояти, Як зимою коло криниці. Твоїх пальців холодний подув Зірвав мого серця листик. Страх мій перетворився на подив Рук твоїх – авантюристок. Ти рішуча […]...
37. ТИ ЗРІКСЯ МОВИ РІДНОЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів’яне! Ти зрікся мови рідної. Ганьба Тебе зустріне на шляху вузькому… Впаде на тебе, наче сніг, журба – Її не понесеш нікому! Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу. Чужинця шани ждатимеш дарма […]...
38. Живу, як той гірський потік – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Живу, як той гірський потік, На спокій – ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини… Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним – від намулу. Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна. Прояснює в […]...
39. Пахне хлібом трава – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. […]...
40. Сонце, намальоване циноброю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Сонце, намальоване циноброю [1] , На вітрилах вечора пливло. В золотій спечаленості обрію Ти світилась, як небесне тло. За зорею рідною й далекою Ти тужила на моїм крилі, Ніби не принесена лелекою, А прибула в світ на кораблі. Ми стояли в придніпровській обочі, Ми вдивлялись, наче діти, в путь, По якій твої […]...