Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

* * *

Ти спиш, і на твоїм обличчі

Малюється печальний вираз…

Яку ж біду, яке нещастя

Ти бачиш поглядом заснулим?

Можливо, знов перед тобою

Палають українські ниви,

А танки з чорними хрестами

Тебе в полях наздоганяють,

Малесеньку, як той метелик,

Що спалахне ось-ось в племінні

Підпалених пшениць? А може,

Ти бачиш, як на воловоді

Чумні бандерівські бандити

Сусіду вашого старого

Волочать, вішають на грушу

За те, що першим до колгоспу

Він записався? Може, хліба

В людей ти виміняти хочеш

За хустку бабину – єдиний

Маєток твій? Цього не знаю.

Перевести я не спроможний

З глибин свідомості твоєї

Оте скорботне сновидіння

В думки свої, як з моря в море

Підводний човен! Як я досі

Не став одним єством з тобою?!

Ти спиш у незбагненнім смутку,

Моя і не моя водночас.

І тільки усмішка спросоння

Зв’язок відновлює між нами,

Лиш усміх відкриває душу,

Зачинену плитою горя,

Замками туги і скорботи.

Та холодно мені, і в грудях

Щось ненастанно вибухає,

Та ніби в тіні сну страшного,

І на сирій землі дитинства

Я довго спав і простудився.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО