Народні уявлення про відьом у демонологічних оповідках сіл Нікопольського району Дніпропетровської області
У своїй роботі ми робимо спробу фіксування й аналізу проблеми, що видається актуальною – демонологічні уявлення та їх побутування на території Дніпропетровської області.
Нас зацікавили корені набожності людей, віри їх в потойбічні сили, а також причини віри в існування відьом зокрема. Відповіді на ці питання ми намагалися знайти в писемних згадках, художній літературі і оповідках, які були зібрані на території Нікопольського району та міста Жовті Води Дніпропетровської області.
Матеріали української демонології дають змогу глибше пізнати й зрозуміти духовний світ наших предків, їхні вірування та ставлення до дійсності. Можна думати, що до того часу, поки людство буде вірити у Бога та Ангелів, так само в тій чи іншій вигаданій формі будуть жити на землі, під землею, у воді та на небесах Демон та інші темні чи світлі духи. На нашу думку, поки у людей буде віра, не вмре і не зникне те, що ми, українці, узагальнено називаємо “нечистою силою”.
Відьма – за народними повір’ями чаклунка, служниця диявола, що має надприродні здібності завдавати шкоди живим істотам.
Відьми виступають ніби посередниками між світом реальним та потойбічним. Слово “відьма” походить від давньоруського “ВЕДЬ” – знати, що вказує на давнє походження цього образу в українському фольклорі і свідчить про існування особливої касти серед язичницьких волхвів жіночої статі, які виконували певні ритуальні дії.
У слов’янській міфології образ відьми збігається з образом Кікімори, але для території Центральної України це поняття не характерне, бо у деяких селах Нікопольського району люди ототожнюють відьму з ропавкою, босорканею, чередильницею, ведюхою, ведьохою, ворожкою, знахаркою.
Вражає образ відьми. На голову вища від сусідок, білі і червоні плями на обличчі, зморшки на шиї, крючкуватий ніс з широкими крилами, що все винюхує, пушок над верхньою губою, підборіддя виступає вперед, маленький хвостик. Але головне, що відрізняє відьму – це очі. Вони у неї великі, як п’ятаки.
Відьми бувають двох категорій: навчені та від народження. Підтвердженням таких уявлень може бути оповідка Рябокінь Ганни Петрівни, 1923 р. н., уродженки с. Січовик Дніпропетровської області. Вона стверджує, що “… настоящі відьми повинні бути з хвостиками маленькими, тому вони ніде не купаються, не роздягаються. Є і такі, що від їх тоді вчаться”.
Жінка, що бажає стати відьмою, укладає угоду з чортом. Після цього виконуються різноманітні чаклунські дії.
Досі існують повір’я про наслання посухи. Помітивши дощову хмару, що насувається на село, відьма трясе фартуком, і хмара в туж мить опиняється під замком у скрині. Для повернення хмари на небо слід полити водою відьму (інформатор Панкратова Марфа Сидірівна, 1928 р. н., уродженка с. Покровського Дніпропетровської області).
До сьогодні побутують повір’я про те, як позбавити відьму чарівної сили (схопити злодійку на гарячому або упевнитися, що перед тобою справжня відьма). Вона купається лише тоді, коли не світить сонце, ніколи не стрибає через багаття, боючись втратити хвіст.
Можна по-різному йти до розуміння образу відьми, пізнати у щоденному житті, але свій шлях до розуміння нечистої сили, відьми зокрема, проліг через розділ фольклористики – демонологію.
Слово “відьма” у наш час можна почути лише від старих людей або в глухому селі. У широких колах населення, з екранів телебачення, на сторінках книг, журналів ми часто зустрічаємося з екстрасенсами, які можуть відвести порчу, з паранормальними явищами, з полтергейстами та ін. Це свідчить, що людина не стільки намагається боротися з відьмами, а більше шукає шляхів співіснування і використання надзвичайних властивостей і їх знань на користь людям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)