Home ⇒ 👍Скорочено ⇒ Мина Мазайло (скорочено) – Микола Куліш

Мина Мазайло (скорочено) – Микола Куліш

ПЕРША ДІЯ

До Рини прийшла подруга Уля, і та їй повідомила, що брат Мокій збожеволів від української мови, мріє до прізвища Мазайло додати “Квач”. А батько навпаки малоросійське прізвище хоче змінити і шукає вчительку, щоб навчила його говорити правильно російською мовою.

Увійшла мати. Вони з донькою вирішують посилати телеграму тьоті Моті (Мотрона Розторгуєва) в Курськ, щоб приїздила.

У Рини ж виник інший план: щоб Уля закохала в себе Мокія.

Заходить Мокій – юнак з чорним висипом під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Рина їх знайомить, говорить, що Уля хоче запитати, що означає слово “бразолійний” (темно-синій) та “бринить”. Між ними зав’язалась розмова про кіно, про афіші, на яких перекручують українську мову. Пішли в кімнату до Мокія. Ускочив Мазайло. Розповів дружині та доньці, як ходив до загсу, де йому дозволили змінити прізвище, потрібно тільки подати заяву, купити марок на 2 крб. та чекати публікацію тиждень чи два. Рина говорить, що до публікації краще Мокію нічого не говорити, а тим часом скликати родичів на сімейну раду – сестру матері Мотю із Курська та дядька Тараса із Києва. Мати ж відмовляє, бо у дядька Тараса і “кури по-українському говорять”, Мокій, мабуть, у нього вдався.

Раптом до них вийшли Мокій та Уля, які зібралися в кіно.

ДРУГА ДІЯ

Два дні потому Рина допитувалася в Улі, як пройшло побачення. Також говорить, щоб та прискорила процес – закохала в себе Мокія, аби він забув взагалі про українську мову, а мріяв її очима, бюстом тощо. Рина покликала Мокія, а сама вийшла. Улі довелося сказати, що прийшла по українську книжку. Хлопець їй розповідав, яка милозвучна та багата українська мова. Наприклад: до слова “говорити” можна дібрати аж 30 синонімів. У двері подзвонили вже втретє. Уля пішла відчиняти.

Коли повернулася, то за нею йшла суха, потерта дама в довоєнному вбранні, сказавши, що вона Баронова-Козино, її найняв батько дати кілька лекцій з “правильних проїзношеній”. Вона не запам’ятала прізвища, але “…Він ще казав, що не треба запам’ятовувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…”. Мокій говорить: “Однині… у мене папи немає!”

Увійшов Мазайло, сказав молодим людям, що йому потрібна ця кімната. Мокій жаліється Улі, що він самотній, немає до кого слова промовити. Запропонував дівчині “українізувати” її, адже в неї все українське: очі, губи, стан. Почав це доводити за допомогою науки антропології: “…Українці здебільшого високого зросту, стрункі… а ви хіба не стрункі?.. довгоногі… Нема гірш, як коротконога жінка… круглоголові, довгообразі, високо – та широколобі, темноокі, прямоносі. Рот помірний. Невеликі вуха… Як про вас писано…”

Уля відповіла: “Українізуйте, Моко”. Мокій запевняє дівчину, що, вивчивши мову, вона стане більш культурною, корисною.

Мазайло увів Баронову-Козина. Почалося заняття (відкрили сторінку 47 книжки і почали читати вірш “Сінокос”). У Мини не виходить звук “r”, говорить, що те саме “ге” увесь вік йому пекло і кар’єру поламало: “Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася…: познайомте мене… Почувши… “ге” – одвернулась, скривилася”.

В іншій кімнаті, відкривши двері, Мокій вчить Улю правильно вимовляти звук “r” – українською (як “х”). На останок Мока говорить: “Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях…” А потім у нестямі кричить до батька: “У криницю його!.. З новим прізвищем!..”

Убігли мати й Рина. Почалася катастрофа. Почули дзвінок – тьотя Мотя приїхала. Запитує. Що таке на вокзалі робиться: замість “Харьков” написано “Харків”. “Нащо. Питаюсь. Навіщо ви нам іспортили город?”

Перейшли до дискусії стосовно прізвища. Мокій говорить, що у діда було прізвище Мазайло-Квач, отож треба додати Квач.

Задзвонив дзвоник. Вернулася перелякана Рина зі словами: “Дядько Тарас приїхав…”. Мати й Рина почали кричати, щоб дядька не пускали. Але він уже був у дверях: “…Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому… Всяке тобі штокає, какає…”

ТРЕТЯ ДІЯ

Третього дня Рина зустріла Улю на порозі: “Зараз у нас буде дискусія – чи міняти прізвище… тьотя Мотя викликала Моку на дискусію”. А Мокій запросив ще комсомольців. “Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль…”

Рина бачить, що замість закохати в себе Мокія, Уля закохалася сама, почала вивчати українську мову. Рина навчає подругу: “…На межі його паси… Затумань йому голову… щоб як п’яний ходив!.. Щоб ідіотом ходив!”

У кімнаті зібралися усі. Тьотя з дядьком почали сперечатися про те, якою мовою говорили козаки. Їхню суперечку перервав дзвінок. Увійшли комсомольці: один – з текою (Аренський), другий – з футбольним м’ячем (Тертика), третій – з газетою (Губа).

Тьотя запропонувала обрати президію – “предсідатєля”. Її і обрали. Вона говорить, що потрібно примирити батька з сином. Але Губа раптом крикнув, що за голову пропонує Тертику. Проголосувавши, обрали-таки тьотю. Почалася дискусія навколо мови. Тьотя: “А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сцені (про акторів у театрі). Невже й ваші українці такою говорять? Жах! До речі, невже правда, що “акушерка” по-українському “пупорізка”? Невже “адвокат” по-вашому “брехунець”?..”

На це дядько Тарас відповів, що “акушерка” по-українськи “повитуха”. А от російського варіанту немає, бо це слово запозичене, французьке.

Проголосували – і закінчили дискусію. Тьотя пропонує на зборах придумати прізвище, більш людське, ніж “Мазайло”.

Мокій пропонує додати ще й другу половину – Квач. Почали голосувати, Уля вибігла, так і не піднявши руки.

Дали слово дядьку. Той згадав про діда-запорожця, запропонував залишити хоч корінь “маз”, тоді він проголосує “за” зміну прізвища. Ще раз підняли руки – вирішено міняти. Почали пропонувати прізвища: Де Мазе, Фон Мазел, Мазайлович, Мазайленко, Мазанський. Зійшлися на “Мазєнін”. Всі крикнули – ура!

ЧЕТВЕРТА ДІЯ

Четвертого дня прибігла Уля – зворушена, весела. Говорить Рині, що закохала в себе Мокія, розказавши вірш Грінченка, якого т ой довго шукав і не міг знайти. Мокій запропонував разом жити.

Рина говорить подружці: “Сьогодні, зараз ти кажеш Мокієві, що їдеш жити до тітки в Одесу… розумієш? І тільки тоді, коли він погодиться змінити своє прізвище на Мазєніна, ти не їдеш?”. Бо Мокій подав заяву, щоб йому залишили старе прізвище.

Мазайлиха до Улі: “Ви йому потрібна не на коханнячко,.. а тільки на те, щоб робити на вас українізацію…”

Тьотя: “Боже!.. По-моєму, прілічніє бить ізнасілованной, нєжєлі українізірованной”.

Мокій та Уля. Дівчина говорить, що їй потрібно їхати до тітки в Одесу. Мока говорить, що все зробить для того, щоб вона залишилася. Але Уля сказала: “Прощайте!..” – і пішла.

Ускочили тьотя, Рина і мати. Незабаром Мазайло з газетою. Тьотя читає урочисто: “Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін…”

Тьотя пропонує газету вставити в рамку за скло.

Прийшла Баронова-Козино з букетом квітів привітати Мину. Навстіж розчинилися двері – од старих Мазайлів і од Мокія. Разом всі увійшли. Почалися привітання. Мока стоїть осторонь. Тьотя прибила на стіну газету в рамці. Всі радіють.

Раптом увійшли Тертика, з м’ячем і з газетою “Комсомолець України”, Губа і за ними Уля. Запитали, що за шум. Тьотя показала на газету і запропонувала прочитати.

Губа читає: “За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна…”. Ойкнули.

Тертика до Мокія: “А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії… Ближче до комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?”. Уля сказала, що це вона покликала комсомольців на допомогу, і що до тітки вже не їде.

Мокій до Улі: “Ну, Улю!.. (До комсомольців). Присяги не кажемо тепер…”

Губа: “Знаю. Це з вірша Яновського:

Десять літ будуєм владу Рад.

Маяком стоїть УСРР.

Нація не піде вже назад!”

Тертика: “Навпаки, скоро скажемо всім Мазеніним: гол!”

Ударив м’яча. Губа підбив. Мокій і собі. Уля собі.