Микола Куліш – драматург світового рівня
Мета. ознайомити учнів з біографією письменника, його творчим внеском в українську драматургію; виховувати одинадцятикласників в дусі гідності та національної свідомості.
Тип уроку. комбінований.
Обладнання. портрет М. Куліша, видання його творів.
Хід уроку
I. Організаційна частина.
II. Перевірка засвоєних знань.
Запитання і завдання для учнів.
1. Розкрийте образи старих Мусія та Марії Половців.
2. Що приваблює вас у цих персонажах, а що – відштовхує?
3. Охарактеризуйте образи братів Половців.
4. Чи можна сказати, що письменник у новелі “Повійне коло” порушує проблему людинолюбства?
III. Повідомлення теми і мети уроку.
IV. Виклад нового матеріалу.
Матеріал для вчителя.
Микола Куліш – чи не найтрагічніша постать в українській драматургії доби “Розстріляного Відродження”. Твори його, заборонені у тридцятих роках, поверталися на українську сцену важко. Перше видання спадщини основоположника нової української драми рідною мовою на батьківщині побачило світ у 1980 році.
Доля Миколи Куліша висвітлила і увібрала в себе всі основні проблеми становлення і поступу українського театру XX століття.
Микола Гурович Куліш народився 18 грудня 1892 року в селі Чаплинка на Херсонщині в бідній селянській родині. З дитинства зазнав гіркої бідняцької долі: був пастушком, доглядав менших за себе дітей. У вісім років пішов до народної школи, вчився охоче і старанно. Згодом на зібрані односельцями кошти майбутній письменник продовжив навчання у міському училищі в Олешках (зараз Цюрупинськ).
Уже в другому класі училища М. Куліш знайомиться з програмою РСДРП, бере участь у заборонених політичних гуртках, за що його виключили з училища. Мав велику жагу до знань, мріяв про університет, але для цього необхідно було закінчити гімназію. Прогресивна молодь, учителі допомогли Миколі вступити до Олешківської земської гімназії. Та незабаром її закрили. М. Куліш вирішив скласти іспити за гімназію екстерном. У 1914 році він одержав атестат зрілості. Та надіям на вищу освіту не судилося збутися. Розпочалася світова війна, і замість університету вчорашній гімназист потрапляє до Одеської школи прапорщиків, з лютого 1915 року служить у Смоленську, а в серпні потрапляє на передові позиції. Там молодий офіцер зазнав усіх незгод фронтового життя, кілька разів був поранений. У 1918 році М. Куліш повертається до Олешок.
Згодом він формує Дніпровський селянський полк, його призначають начальником штабу. М. Куліш став прототипом образу комісара Д. Чабана з роману Ю. Яновського “Вершники”.
Після закінчення громадянської війни М. Куліш повертається до Олешок. У 1921-1922 роках він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти, що дало йому можливість часто їздити по селах, вивчати життя селян. У 1922 році Куліш перебирається до Одеси, де очолює губернський відділ народної освіти. Взагалі, педагогічній справі майбутній письменник приділяв багато уваги. З його ініціативи та за його участю було відкрито ряд шкіл, дитячих садків та дитбудинків.
М. Куліш створив перший на той час український буквар, який назвав “Первинкою”, а також читанку для початкової школи. Поява цих підручників мала важливе значення для розвитку народної освіти. Тоді ж з’являються й оповідання М. Куліша для дітей. Проте як письменник він знайшов себе не в прозі, а в драматургії, хоча це було несподіванкою й для нього самого: він, учора ще нікому не відомий письменник-початківець, одного ранку прокинувся знаменитим драматургом.
“Ніколи не мав на думці, що виступлю на літературну царину з п’єсою. Коротеньке оповідання, новела мусила бути за первака. А сталося так, що п’єса вилупилася”, – дивувався він сам.
Свіжі враження од незліченних поїздок по хуторах і селах півдня України – і тоді, коли працював у повітовій наросвіті в 1921 – 1922 роках на Херсонщині, і коли з 1923 року, вже в Одесі, завідував губернським відділом соціального виховання, – оті перші паростки вільного і нового життя, за яке він воював, яке утверджував своєю працею на ниві народної освіти і культури, а надто страшні картини голоду, організованого більшовиками в Україні, наклались на попередній життєвий досвід, вирізьбились у напрочуд живі, рельєфні картини п’єси з “сучасного життя”, з пекучого сьогодення.
Успіх першої п’єси послужив причиною того, що у 1925 році М. Куліш був відкликаний до Харкова, де він з головою поринув у бурхливе літературне життя, займався творчістю вже як професійний літератор. Він став членом, а пізніше й очолив літературне угруповання ВАПЛІТЕ, редагував журнал під такою ж назвою, а також часописи “Пролітфронт”, “Літературний ярмарок”. Куліш тісно співпрацює з М. Хвильовим, разом з талановитим режисером-новатором Лесем Курбасом закладають основи нового українського театру.
На той час в Україні діяло понад 70 професійних театрів, чимало аматорських труп. Розвиток сценічного мистецтва гальмувала відсутність нового національного репертуару. На початку 20-х років ставились окремі п’єси Я. Мамонтова, М. Ірчана, дещо пізніше з’явились твори І. Кочерги, І. Микитенка, І. Дніпровського. П’єси М. Куліша відзначались гостротою проблематики, актуальністю, емоційною напруженістю.
Незабаром після драми “97” з’являється п’єса “Комуна в степах” (1924), в якій зображено пошуки селянською біднотою нових шляхів у житті.
У 20-х роках актуальною стала тема переродження комуністів, зайнятих облаштуванням особистого добробуту, а також тема міщанства, яке намагалося якнайвигідніше влаштуватися у новому суспільстві, проникало до керівних, у тім числі й партійних, органів. Предметом сатиричного зображення ставали намагання деяких революціонерів побудувати соціалізм зараз же, негайно, командним методом. Дарма, що цей соціалізм нагадував казарму з холодною цементною підлогою. До подібних тем зверталися українські та російські письменники: М. Хвильовий – “Іван Іванович”, А. Платонов – “Котлован”, “Чевенгур”, М. Булгаков – “Собаче серце”. Поряд з цими творами стоїть ряд гостросюжетних п’єс М. Куліша – “Отак загинув Гуска” (1925), “Хулій Хурина” (1926), “Зона” (1926), “Народний Малахій” (1927), “Мина Мазайло” (1929).
У названих п’єсах якнайповніше розкрився драматургічний талант Куліша: майстерне освоєння різноманітних жанрових форм, новаторський підхід до відтворення вад суспільства у формі сатиричної комедії.
У 1933 році п’єсою “Прощай, село” М. Куліш завершує створення своєрідної трилогії про життя українського села 20-х – початку 30-х років. До трагічних сторінок громадянської війни драматург звертається в ліро-епічній драмі “Патетична соната” (1929), а в п’єсі “Вічний бунт” (1932) розповідає про складні роки перших п’ятирічок та початок “переведення села на соціалістичні рейки”. У цій драмі виразно відчувається тривога як героїв, так і автора за хибність визначеного партією та урядом шляху до “світлого майбутнього”. У п’єсі “Маклена Граса” (1933) Куліш звернувся до життя буржуазної Польщі і розкрив трагічну долю дівчинки-підлітка, яку обставини зробили вбивцею.
Художньо довершені, гостроконфліктні твори М. Куліша здобули визнання їх автору не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Вони перекладалися російською, англійською, німецькою мовами, ставилися на сценах театрів багатьох міст Європи.
Але висока оцінка творчості драматурга робила його для тоталітарної системи небезпечним, адже він розумів побудову соціалізму як здійснення мрії про справедливе суспільство, в якому особистість розкривається у кращих своїх якостях. На початку 30-х років почалося цькування М. Хвильового, до друзів якого належав та чиї погляди поділяв і М. Куліш. Уже переслідувалась українська культура та мова, культ особи Сталіна набирав сили, заборонялися до постановки п’єси письменника. Тож не дивно, що 7 грудня 1934 року Микола Куліш під час похорону свого друга І. Дніпровського був заарештований. Його засудили до 10 років Соловецьких таборів.
Остання звістка про М. Куліша датована 15 червня 1937 року (лист до дружини). Згодом вістей од нього не було. Ймовірно, що драматурга було розстріляно 3 листопада 1937 року разом з групою діячів української культури на сумнозвісній Секирній горі (за іншими свідченнями, тоді ж таки скинуто під лід Білого моря).
4 листопада 1956 року Військова колегія Верховного суду СРСР реабілітувала М. Куліша посмертно “за відсутністю складу злочину”.
V. Підсумок уроку.
Зачитаємо слова Леся Танюка і запропонуємо учням пояснити, як вони розуміють подану цитату:
“Талант брав у Кулішеві гору – він єдиний диктував йому шлях до вічності, хоча то був шлях через Голгофу,- шлях, на якому давно вже лежали його побиті й розгублені блакитні і червоні мрії”. Ось чому, опановуючи творчість Миколи Куліша, мусимо пізнати в ній усе: від плоских агіток на злобу дня до його драматургічних шедеврів, від ядучої публіцистики доби ВАПЛІТЕ до найінтимніших листів, адресованих друзям і рідним, від сміху до плачу, від любові до ненависті. Нам немає чого соромитись у Кулішеві – у всіх проявах свого “Я” він був однаково щирий…”
VI. Домашнє завдання.
Підготувати розповіді про життєвий і творчий шлях, скласти хронологічну таблицю, прочитати п’єсу “Мина Мазайло”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)