МАК ЦВІТЕ – МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

МАК ЦВІТЕ

(ЛЕГЕНДА)

Степами турки і татари

На конях мчать, мов чорні хмари,

І згаром дихає земля –

Навкруг пожари, як петля,

Й петлю розкручує ординець:

Він одшукав живий гостинець –

Дівча біжить босоніж в бір.

Її він схопить у ясир,

В прокислу зашморгне сирицю

Й продасть у Кафі з торговиці.

І сльози дівчини, й життя

Проп’є без жалю і пуття.

Бо що йому краса дівоча,

Коса шовкова, ясні очі –

Усе продасть він за дукат,

Бо він торгаш, ординець, кат.

Дівча біжить в тяжкім одчаї,

Коса їй плечі устеляє,

А сльози падають у брід,

І кров’ю тягнеться твій слід.

Уже над юністю твоєю

Аркан свистить, сичить змією.

І враз відсічена петля

Безсило впала у поля.

Козак-нетяга у долині

Рубнув її і вже стежину

Дівчині вказує у бір:

“Ми ще зустрінемось, повір”.

Ординець блимнув хижим оком.

На луку впав, гикнув і скоком

Помчав з ординцями в байрак.

Втікай, козаче!

Та козак

Втікать не думав. Ще дівчину

Провів очима й по долині

Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв

На сполох бив всіма громами,

І блискавка небесні брами

Розчахувала навкруги…

Все ближче, ближче вороги,

Злостивий усміх рве їм губи –

Отак і мчить землею згуба,

Жадібна, дика, навісна,

В краплинах крові і багна.

Козак ударив із пістоля,

Й розлігся крик посеред поля:

На стремені торгаш завис,

І кінь його поніс, як біс,

І степ востаннє над рікою

Ординець міряв головою…

Все ближче коні, лиця злі,

Схрестились, скрегнули шаблі,

Переплелися іскри з кров’ю,

І знову криком Придніпров’я

Прошив у жасі людолов.

Та біснувалась криця знов,

Шипіла кров, шипіла піна.

Козак вимощував долину

Чужинським трупом, як умів,

Як вчився в Січі і в братів

На славнім Доні у поході.

Ординців б’є козак вже в броді.

Бере ординців переляк:

“То це шайтан!

Це не козак!”

Козак всміхнувся в довгі вуса:

“З шайтанами не вперше б’юся.

Узнали, що таке козак,

Якого люди кличуть: Мак”.

І знову зброя у двобої

Дзвенить над збитою водою,

І квасить нелюдів ріка,-

Не ломить сила козака.

Та от надходить чорна зрада:

Дрантя, попихач скрався ззаду,

Він чином – кат, душею – гад.

Увесь продався за дукат.

Тихцем підвів іуда зброю,

Озвався постріл над рікою,

І на коня схиливсь козак.

“Пропав козак! Загинув Мак!” –

Ординці кинулись до нього.

Козак на них поглянув строго:

“Ні, не загинув я, кати,

Поміж людьми мені цвісти!”

Кати підводять вгору зброю:

“Твій цвіт, життя вже за тобою,

Козаче, зробимо отак:

Шаблями скришимо на мак…”

Ординці воїна скришили,

На землю впало тіло біле

І, наче зерно, проросло,

А влітку маком зацвіло…

Давно ординців і іуду

В моїм краю забули люди,

Бо їхній слід – страшний укіс –

Травою мертвою поріс.

А мак цвіте віки в роздоллі –

В косі дівочій і у полі.

А мак цвіте!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

МАК ЦВІТЕ – МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ