Прекрасні дні, в минулім потонулі! – Михайло Орест

Related posts:

1. ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ – Михайло Орест День гніву – він настав! Зарокотала Важка, провісна буря. В небесах Помчала хмар розбурхана навала, І сутінь розлилася по полях. Незнане щось – немов тумани срібні – Припало ніжно до землі крильми І в неї входить: таїна незглибна Під судні довершається громи! Здригнулася земля – і запах м’яти Над нею хвилями зашелестів; З полегкістю вона […]...
2. Не видно берега у сивій млі. – Михайло Орест Не видно берега у сивій млі. За нею, ген – дари і насолоди. І ми забудем давні недогоди, Як рідних гір побачимо шпилі. Далека путь до світлої землі! Таять підступність рифів чорні води, Багато бур і небезпек негоди Збороти мусять наші кораблі. Які ми будем там? Тяжка наруга Серця стоптала нам – і років злих […]...
3. У книзі старовинній я знайшов – Михайло Орест У книзі старовинній я знайшов Рукопису незнаного уривок І прочитав його: – … уже віддавна Громадились ознаки лиховісні: Дерева не цвіли, зникали квіти З лиця землі, і в пурпурових ризах Погрозливо палали вечори; Злоба, порок, неситі насолоди Нещадно коротили вік людей. Постали лжепророки між народом; Жорстокі, владолюбні і підступні, Вони погнали світ в безодні згуби, […]...
4. КИЄВУ – Михайло Орест Твого я не чую гомону, О місто величне моє,- Лише в ароматі спомину Серце потіху п’є. Ти послане нам і позначене Дотиком вишніх крил; Був перший твій камінь освячений Любов’ю надземних сил. Дар безлічі весен і осеней Ще приймеш, як вічности син, Ще ранок, живий і росяний, Відродження – прийде він! Пронизана світлами білими, Щастя […]...
5. ВІДХІД ЛІСІВ – Михайло Орест (початок) Поваблений погожим літнім днем, Далеко я за містом був. З горба Я оглядав місцевість. Віднедавна Закинутий сюди війни вирами, Я полюбити встиг і город, славний В дієписах отчизни, і горбисту Околицю його, лісів масиви І лінії спокійні, тихоплинні Долин і дружніх нив, де очі маків Вкропились рясно в натовпи недвижні Колосся спіючого. А проте […]...
6. СЛОВА – Михайло Орест Буває день, коли вони приходять Легкі, доброзичливі і відкриті; Їх теплий трепет чуєш ти, щасливий, І бачиш радісну готовість їх Багатства не таїти, а віддати Все на послуги задумам твоїм. Але буває день, коли вони На заклики твої нетерпеливі Приходять – неохочі, непокірні, З погаслим зором, замкнені, скупі; Неначе раб євангельської притчі, Вони похмуро віддають […]...
7. МЕЖЕНЬ – Михайло Орест Сонце в вільсі гіллистій Гніздо променисте в’є, І лугу розліг урочистий Замрів – і в очах встає Межень, весь, розбуялий: Певна себе повнота, Легкість повітря і далей. Мир і могута свята. І радує серце збідніле Згадка про роки, коли Межня отчинного сили В душу мою текли. Але по світлій хвилині Смутним віддаюсь думкам: Я спізнаю […]...
8. БАЛАДА ПРО ЧАС – Михайло Орест Час на землі панує можновладно; А я, нащадок рабських поколінь, Не захотів приймати безпорадно Його несамовитих повелінь. І що в надхненнім бунті чи в одчаї Я вироки його тяжкі порвав, Тепер лежу, забутий, і чекаю У запорошеній траві канав. А час іде дорогою блідою, В очах скляних – всевладности жада, І сповнена бундючности важкої Його […]...
9. ЛАД У МНОГОТІ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; Інші – немов діяманти, що блиском споріднені З сонцем: Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра; Їх бережлива рука на престоли до храму приносить. […]...
10. Михайло Орест Михайло Костянтинович Зеров (Орест-псевдонім, яким підписував свої твори) народився 1901 р. у Зіньковї на Полтавщині, в родині педагога. Був на одинадцять років молодшим від свого брата Миколи Зерова. Крім двох відомих у майбутньому поетів, у сім’ї було ще три сини (двоє стали вченими в галузі природничих наук) і три дочки. М. Орест закінчив Київський інститут […]...
11. НАПИС НА СОНЯШНІМ ГОДИННИКУ – Михайло Орест Лічу я тільки соняшні години. Коли ж негода тінь похмуру кине На землю, замикаюсь я в собі І жду: доконче в синьому гербі Небес прихильних мій володар стане. Наземний гостю! Дні твої – прочани Нехай всякчасно будуть в осяйній Святині радости! Коли ж прибій Бушуючих скорбот схиляє плечі, Коли нема заклять, немає втечі – Не […]...
12. Я вернувся до тебе, отчизно моя – Михайло Орест Я вернувся до тебе, отчизно моя, І всміхаюся рідним долинам. О, як солодко пахне ласкава земля Чебрецем і полином! Аромати віків, дорогі, затишні, Вони душу потіхою росять, І здається, що вістку таємну мені Од відійшлих приносять. Ніби предки мої в спочиванні чуткім, Незреченної добрості повні, Привітання мені ароматом тонким Посилають любовні. Просвітлілі по втомі життєвих […]...
13. ПОЕТИЧНА МОВА – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Мова є одність. Але пам’ятай, о поете: як в домі, В одності мови чіткий поділ на поверхи є. Поверхи, отже, назвімо: є мова щоденних взаємин, Мова науки і є вповні відмінна від них Мова поезії. Маєш її притаманність плекати, Але з народніх пісень форм і окрас не вживай. Також і мови поточної, з побуту зрослої, […]...
14. ДЖЕРЕЛА І ДОРОГИ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Культура опливає світ Проф. С. Стасяк Що у надбанні духовім народу, з якого походиш, Маєш обняти, мистцю? Все, де високий артизм Є і значливість ідеї. Вживися у твори найкращі І в простуванні своїм тропи від них поведи.- Речі порушмо з черги, де ще нелад, тьмолюбна нещирість Чи то фразерство сліпе голос підносять хрипкий. Мужньо скажімо: […]...
15. Є мислі, ароматні, наче квіти – Михайло Орест Є мислі, ароматні, наче квіти, І аромати є ментальні: дно Ума, до них уважного, розкрити Їм з ласки влади вищої дано – І в прірвах чути голоси відзовні Скорботам нашим. Істини зерно Через подібність бачимо назовні: Сестрою горам є височина Шляхетних задумів, і однокровні Є дальня мрія, мрійна далина, І, приголублена в однім просторі, Лугів […]...
16. Шляхами битими не хочу я ходити – Михайло Орест Шляхами битими не хочу я ходити І правди у людей не буду я питать: На роді людському лежить здавен несита Рокованість і знак нерадісних заклять. Безгрішні ангели і демони зловтішні За нього борються – і хто у тій борні Край добрих сил стоїть і прославляє вишнє, Тому діла людей немилі і трудні. Діброви приязні і […]...
17. МИСТЕЦТВО, ДОБІ СУЧАСНЕ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Часто ввижалось поетам, що слово велике в мистецтві Їм, як обранцям, дано мовить потомним вікам; Повною змістів нових їм здавалася власна епоха, Втілити значність її порив плекали вони. (Мислить подібно юнак: ніби так не любив ще ніколи Жаден, як він, і ніхто радостям так не радів). Я не дивуюсь, обітниці роду такого і гасла Чуючи […]...
18. Плесо спить – ЙОГАНСЕН МАЙК (МИХАЙЛО) ГЕРВАСІЙОВИЧ Плесо спить. В очерет Тікають перелякані брижжі. Келех ночі налив у плав, Келех ніччю по вінця – мла. І от Над щетиною бору Появляється Мертвий Крижень. Крила йому свистять залізні, Оливом повні потужні жили. Він летить – і пізні Птахи ховають голови під крила. Трава тремтить у чорній воді. Поволі він облітає озеро. Голову витяг […]...
19. Лебеді – ДРАЙ-ХМАРА МИХАЙЛО Присвячую своїм товаришам На тихім озері, де мріють верболози, Давно приборкані, і влітку й восени То плюскоталися, то плавали вони, І шиї гнулися у них, як буйні лози. Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози І плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, – Плавці ламали враз ті крижані лани, І не страшні були для них […]...
20. ЛЕЖАТЬ, ЛЕЖАТЬ СНІГИ… – ЙОГАНСЕН МАЙК (МИХАЙЛО) ГЕРВАСІЙОВИЧ І Лежать, лежать сніги, Пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром – Дальня путь. І гаснуть голоси Граків, і вечір витре З усесвіту історію снігів. ІІ З яруги викотивсь багряний галаган І цапки став над падлими полями. Подобень місяця. Туман Топив в затонах пам’ять. Рами Небес розчахли. Зорі забрели в нігич, У чорний чад, […]...
21. Іnтеrмеzzo – Михайло Коцюбинський Присвячую Кононівським полям Дійові особи: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе. Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних “треба”, які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те “треба” мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно […]...
22. Везли їх, зранених в борні з солдатами – ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ Везли їх, зранених в борні з солдатами, Везли їх, стомлених в тюрмі за гратами, Везли, щоб там, в краях холодних, Згноїти велетнів народних, Крилаті іскри потушить І знов дурити і душить. В сльозах затриманих, з палкими муками, Вони прощалися з полями, з луками, Навік прощались з краєм рідним, З своїм сліпцем – народом бідним, Неслись […]...
23. На дорогу йду я в самотині… – Михайло Лермонтов На дорогу йду я в самотині; Крем’яна в тумані путь блищить: Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить. Небеса прекрасні та безкраї! Спить земля в промінні голубім… Чом же серце з боллю завмирає? Жду чого? Жалію я за чим? Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю […]...
24. Іntermezzo – Михайло Коцюбинський (1864-1913) – МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА Присвячую Кононівським полям Дійові особи: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе. Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних “треба”, які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те “треба” мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно […]...
25. I знов обвугленими сiрниками – ДРАЙ-ХМАРА МИХАЙЛО I знов обвугленими сiрниками На сiрих мурах сiрi днi значу, I без кiнця топчу тюремний камiнь, I туги напиваюсь досхочу. Напившись запрягаю конi в шори I доганяю молодi лiта, Лечу в далекi голубi простори, Де розцвiтала юнiсть золота. – Вернiтеся, благаю, хоч у гостi! – Не веремось, – гукнули з даленi. Я на калиновiм заплакав […]...
26. МАК ЦВІТЕ – МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ МАК ЦВІТЕ (ЛЕГЕНДА) Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля – Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручує ординець: Він одшукав живий гостинець – Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й […]...
27. ЦВІТ ЯБЛУНІ – Михайло Коцюбинський Етюд Я щільно причинив двері од свого кабінету. Я не можу… я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами од кожного руху повітря. […]...
28. ХАРИТЯ – Михайло Коцюбинський В печі палав вогонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Се Харитина мати. Шість тижнів поминуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабує, а оце вже другий день, як зовсім злягла. Злягла саме в […]...
29. Кіпренський Орест Знаменитий російський живописець Орест Адамович Кіпренський був побічним сином бригадира О. С. Дьяконова. Він народився в 1785 р в Ораниенбаумском повіті, виховувався в родині дворового людини Дьяконова – Адама Карловича Швальбе, хрещений був в Копор’є, отчого отримав прізвисько Копорского, яке пізніше було змінено в прізвище Кіпренський. Коли в п’ятирічному Кіпренського були помічені художні здібності, Дьяконов […]...
30. ЯЛИНКА – Михайло Коцюбинський Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. Василько м’яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на […]...
31. Орест, Пілад і Електра У вбитого дружиною, Клітемнестрою, царя Агамемнона була дочка Електра. Вона була присутня при загибелі батька, але, боячись жорстокої матері, не могла навіть з честю поховати батька і тільки приходила таємно сумувати на його самотню занедбану могилу. Побоюючись, що її малолітнього брата Ореста може спіткати батьківська доля, Електра таємно відіслала його в Фокиду до його дядька, […]...
32. Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури – 10 клас – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються […]...
33. ХО (РАНОК У ЛІСІ) – Михайло Коцюбинський Казка Присвята В. Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од […]...
34. ШЕХРЕЗАДА – ДРАЙ-ХМАРА МИХАЙЛО І Я п’ю прив’ялу тишу саду, Як стигне пізній холодок, І слухаю Шехерезаду, Що знала тисячу казок. До мене простягла долоні: “Я жду давно тебе – прийди!” А на блакитній оболоні Зринає срібний молодик. За садом царина і поле. Гей, скільки йде туди стежок! Не переслухаю ніколи Шехерезадиних казок! ІІ Стогнала ніч. Вже гострі глиці […]...
35. INTERMEZZO – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ – ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. – 10 клас Присвячую Кононівським полям ДІЙОВІ ОСОБИ: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе. Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних “треба”, які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те “треба” мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно […]...
36. “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) – Михайло Старицький – Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ століття Художня проза Михайла Старицького становить значну частину його мистецької літературної спадщини, розмаїту як жанрово, так і тематично. Автор блискучих оповідань і повістей про сучасне письменникові життя, Старицький все ж найбільше відомий своєю історичною прозою. Цей пласт його творчості представлений жанрами повісті та роману. Усі вони – про героїчну боротьбу українського народу за свою волю і […]...
37. Сон – Михайло Коцюбинський Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...
38. Осіння ніч – ОКСАНА КУНЕЦЬ Осіння ніч Танцює полум’я у темряві півночі, Підморгує у хтивому танку; Вдивляюся в твої блакитні очі, І бачу сітку відблисків тонку. У полум’ї нам з’явиться майбутнє – Той незбагненний синявий туман, В якому і минуле незабутнє, Й омріяний в думках самообман. Окреслила нам свічка коло світла, І все навколишнє втонуло у пітьмі… Лише тепло, і […]...
39. І нудно, і сумно – Михайло Лермонтов – ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ – Хрестоматія На дорогу йду я в самотині; Крем’яна в тумані путь блищить: Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить. Небеса прекрасні та безкраї! Спить земля в промінні голубім… Чом же серце з болем завмирає? Жду чого? Жалію я за чим? Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю […]...
40. В ДОРОЗІ – Михайло Коцюбинський Оповідання Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера, густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки […]...