ДО МОВИ – З ДЕРЖАВНИМ МИСЛЕННЯМ
.
Мовне питання в Україні – це питання її незалежності.
Розуміючи це, українофоби протягом віків поборювали українську мову. І це дало свої наслідки. Нема в Україні належної уваги з боку уряду до мовного питання, нема належної заміни знищеній мовознавчій еліті, нема належного числа наукових закладів. Лексику української мови засмічено, правопис спотворено, людності прищеплено байдуже ставлення до питань культури й мови.
Попри ці всі негаразди, українська мова в Україні – державна.
Бути державною мовою – велика честь для мови кожного народу. Велика честь і велика відповідальність. У державній мові все має бути чітке і зрозуміле, гранично просте і гранично переконливе.
З другого боку, прагнення до незалежності мусить знайти відбиття передусім у мові. До мови треба підходити з державницькою міркою, з державницьким мисленням.
Поширення словесних форм, скопійованих з російських зразків, якраз і є тим чинником, що знецінює державну мову, а отже, посередньо знецінює і саму державу.
Форми невластиві українській мові, у наших класиків – непопулярні, Вони характерні для російської мови. Розвиток цивілізації вимагає доцільних запозичень з будь-якої мови, в тому числі й з російскої, але не можна толерувати запозичень, які карикатурно звучать. Візьмем вираз “постійно діюча комісія”. Нащо тут слово діюча? Хіба не досить сказати “постійна комісія”? Так само навіщо у виразі “звільнити з обійманої посади” слово обійманої? Хіба не досить сказати “звільнити з посади”, бо ж не можна звільнити людину з посади, якої вона не обіймає? Чи не тому вжито у цих виразах слова діючий і обійманий, щоб око-в-око відтворити бюрократичний стиль імперії? Але ж мови не можна копіювати механічно, і вираз “Звільнити з обійманої посади” це й доводить, бо звучить у нас незграбно.
Багатство української мови полягає в тому, що вона має тисячі способів уникнути невластивих їй форм. Приклади: граючий – зайнятий грою; інтегруючий чинник – чинник інтеграції; координучий комітет – координаційний комітет; обіцяючий – готовий обіцяти, охочий обіцяти, обіцяльник; переконуючий – здатний переконати, (доказ) переконливий; плакат, закликаючий до опору – плакат із закликом або що закликає до опору; спостерігаючий – який спостерігає, покликаний спостерігати; танцююча пара – пара в танці.
Чи ж наша мова і справді така бідна, що треба копіювати граматичні форми з “багатих і всебічно розвинених мов”? Наведу кілька (лише кілька!) можливих замін наведеного рядка: передова, державно орієнтована частина суспільства; передова, державницька частина суспільства; передова, віддана державі частина суспільства; передова, здатна державно мислити частина суспільства; частина суспільства з передовим, державним мисленням.
Цей перелік свідчить, що українська мова може обходитись без калькування. Тим же, хто практикує нашу мову, – а надто тим, хто стає в її обороні, – не треба забувати, що, обороняючи державну мову, не можна її дискредитувати.
Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне “я”.- К.: Вид. центр “Академія”, 2001.- 240 с.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)