Цикл Мисливські усмішки Остапа Вишні. Їх особливості. Актуальність проблеми захисту природи. – Літературний процес XX ст. (1900-1930)
Мета: ознайомити старшокласників з найкращими творами зі спадщини Остапа Вишні; проаналізувати пошук гумористом нових прийомів і засобів творення комічного, розкрити тему любові до природи та її захисту в “Мисливських усмішках”, з’ясувати роль пейзажів, діалогів; виховувати любов до всього живого, що оточує нас.
Тип уроку. комбінований.
Обладнання. портрет Остапа Вишні, усмішки Остапа Вишні “Як варити і їсти суп із дикої качки” , “Заєць”, “Вальдшнеп”, “Каченята плачуть”, “Сом”.
Хід уроку
І. Організаційна частина.
I.. Перевірка засвоєних знань.
Запитання і завдання для учнів.
1. Розповісти про дитячі та юнацькі роки Остапа Вишні.
2. Розказати про перший період творчості (1919-1944 pp.) та причини арешту письменника.
3. Розповісти про життя Остапа Вишні на засланні.
4. Яке враження справили на вас його листи із заслання до дружини і доньки?
III. Повідомлення теми і мети уроку.
Епіграфом до уроку можуть бути слова:
Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла
(М.
Вірш М. Рильського, присвячений Остапу Вишні, можна зачитати учням повністю.
По полях ми з Вишнею бродили
Восени, шукаючи зайців,
І бур’ян пожовклий, посивілий
Під ногами срібно хрускотів.
Скільки доброти було в обличчі,
Скільки мудрості в очах було,
Як дивився приятелю в вічі
Любий наш Михайлович Павло!
Без гучних прожив він декламацій,
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи и праці,
Грізний ворог нечисті і зла.
IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.
Матеріал для вчителя.
Остап Вишня був великим любителем полювання. Його кредо як мисливця були слова: “Хай живуть зайці”. “23 грудня, 51. Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це – типове явище” (запис у щоденнику). Подібно до того, як молодий Тичина приходив до природи, як “у собор”, Рильський мав її за вічне джерело натхнення, Остап Вишня всією душею, з ніжністю і теплом любив природу, її красу, її чудові створіння – птахів і тварин, ліси, гаї, дерева, листя, трави.
Упродовж післявоєнних літ він створив багато невеличких за розміром, поетичних за звучанням, наснажених ласкавою лірикою творів, більше схожих на вірші в прозі, ніж на жарти гумориста. Остап Вишня став творцем нового жанру – усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, не притаманними сатиричним творам; Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. У 1958 році вийшло найповніше видання усього циклу під назвою “Мисливські усмішки”. За жанровими ознаками це – унікальне явище в українській літературі, своєрідний синтез народного анекдоту і пейзажної лірики. За сюжетно-композиційними та структурними особливостями в них виділяється кілька груп.
1. Усмішки ознайомлювального характеру: в них автор, вдаючись до гумористично-жартівливих та іронічних порад, з неабиякою дотепністю та винахідливістю відкриває “секрети” полювання, веде мову про особливості мисливської зброї (“Заєць”, “Ружжо”).
2. Усмішки, що змальовують вихід на природу, пізнання до кінця її незбагненного буття (“Вальдшнеп”, “Перепілка”).
3. Усмішки, що відображають “можливі” мисливські успіхи, засуджують браконьєрів та звіроловів (“Дика коза”, “Бенгальський тигр”, “Каченята плачуть”).
Остап Вишня досконало знав живий світ лісів, степів, рік, озер, бачив рух, постійні зміни в цьому світі і прагнув усе те передати читачеві. За лукаво усміхненим образом оповідача бачимо самого автора, мисливця тієї рідкісної вдачі, який виходить на полювання не з наміром убити, а навпаки – з метою якомога надійніше уникнути насильства над природою.
Наголошуємо учням, що ліричний герой-оповідач – людина дотепна, оптимістична, завжди у життєрадісному настрої. Він поважає всілякі мисливські небилиці, розповіді про чудернацькі випадки, бо для мисливця такі оповіді – святе діло.
Зачитуємо уривок з усмішки “Відкриття охоти”: “Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять! Оце вчора приїздила звідтам молодиця, так казала, що її свекрові кум казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини кинути! Поїдемо, га?”
Оповідач з гуморески “Вальдшнеп” так пояснює свою любов до весняного полювання: “А й тепер, коли іноді умовлять мене поїхати на весняне полювання і я стану де-небудь над озером і бачу, як на качачий крик, у якому і хотіння, і прохання – та де прохання, – моління! – коли на такий крик мчить зачарований селезень і каменем падає в воду, – прекрасний, як казка, в своєму весняному вбранні, як писанка, всіма кольорами розмальований, – я завмираю. Отакий я біг левадою до Галі… І коли я піднімаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озері, я бачу себе на перелазі і опускаю рушницю!..”
Доводимо учням, що для оповідача тварини і птиці – любі істоти, він називає їх пестливими словами: “чудесна пташка. Сіренька, з чорненькими на пір’ячку крапочками. Мініатюрна курочка. Вилупить свої жовтенькі пухнасті перепелята, отакусінькі, водить їх за собою й квокче” (“Перепілка”).
Запитання для бесіди.
– Хто ж герої усмішок Остапа Вишні. (Звертаємося до учнів..
1. Це, зазвичай, – мисливці-невдахи і мисливці-фантазери. Серед них – великі “охотники” за базарною “дичиною”, – безстрашні полювальники на тигра, якого беруть запросто з допомогою диктового щита і молотка, сміливці, які полюють сікача, сидячи на дереві із заплющеними очима.
2. Це – люди надзвичайної правдивості: вони нічого не вигадують, а покладаються на життєві випадки. Серед них є небачені снайпери, вдатні рибалки (учні зачитують уривки з усмішки “Сом”).
3. Є серед них і мисливці такої майстерності, від самого вигляду яких качки втрачають самовладання і чинять бозна-що (“Як варити і їсти суп з дикої качки”).
Отже, веде мову учитель, змальовуючи людину, її дії і вчинки на лоні природи, оповідач майстерно послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним народним словом, численними “бувальщинами” з різними перебільшеннями, фантастичними випадками. І всі ці природно вжиті прийоми і засоби художнього письма, лексичні перлини, фразеологічні та стилістичні знахідки підпорядковуються основному завданню – поетично змалювати багатобарвний живий світ природи. Ми розуміємо, що у мисливських усмішках відтворено гуманістично-благородне ставлення людини-оповідача до цього світу.
Усмішкам притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі та сумовиті настрої. Вони відбиваються в душі людини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарівні пейзажі. “Осінь… Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне вбрання своє скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим. Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає… ” (“Вальдшнеп”). Природа відкривається письменникові в її живих, змінних, поетичних станах. Її персоніфікований образ – кленовий листок: “…падає кленовий лист на землю і засихає… Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься… Щоб потім умерти… Старе одживає, нове – народжується…” Цей пейзаж написаний рукою справжнього майстра. У цій замальовці спостерігаємо філософський роздум про буття природи і людини, якому притаманні процеси згасання і народження.
У мисливських усмішках особливо важливу роль відіграють діалоги та полілоги. Вони дають уявлення про характери героїв, їхню вдачу, пристрасті та захоплення, сприяють життєрадісно-оптимістичному сприйняттю і самої ідеї полювання, і численних пригод, що випадають на їх долю, і невдач, що сприймаються з доброю, веселою усмішкою. Ось після ретельних приготувань мисливець уже ладен вирушити з дому: “…Ви швиденько одягаєтесь, вкидаєте все в рюкзак. – Ну, бувайте здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду. – А рушницю ти взяв? – А й справді, де ж вона?
– Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась… – Та хіба ж можна рушницею? – А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї, а то ж…” (“Заєць”).
(Учні зачитують найпромовистіші діалоги.)
V. Підсумки уроку.
Слово вчителя.
Мисливські усмішки Остапа Вишні – унікальне художнє явище не тільки в українській літературі. Вони “мисливські”, але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про наступні покоління. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення народне ставлення до природи, художньо осмислюються такі гуманістичні цінності, як “людина і природа”, “людина і пам’ять”, “людина і вічність земного буття”.
У “Мисливських усмішках” немає закликів, гасел про любов до природи і потребу її збереження. Справедливо сказав М. Рильський, що в Остапа Вишні “в душі поезія цвіла”. Саме через описи природи та ліричні відступи автор передає читачеві свій заповіт – берегти природу, бути її другом.
VI. Домашнє завдання.
Виписати 4-5 цитат з описами природи, декілька фразеологізмів, пестливих слів із “Мисливських усмішок”, підготуватися до аналізу “Мисливських усмішок”.
Використана література.
1. Остап Вишня. Твори: У 4-х т.- К., 1988.
2. Остап Вишня // Історія української літератури XX століття.- Кн. 2.-Ч.1.- К” 1994.
3. Зуб І. Остап Вишня: Літературний портрет.- К., 1989.
4. Солод Ю. Українська література – XX: погляд на межі тисячоліть,-К., 1999.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)