Біографія Вольтера
Вольтер, справжнє ім’я Франсуа-Марі Аруе, (1694-1778) – великий французький філософ і мислитель, письменник, поет, трагік і сатирик, історик, просвітитель і публіцист.
Дитинство і юність
Вольтер з’явився на світ 21 листопада 1694 року в Парижі.
Батько, Франсуа Аруе, був державним службовцем, працював на посаді нотаріуса і збирав податки. Мама, Марі Маргеріт Домар, була з родини секретаря кримінального суду.
Всього в родині було п’ятеро дітей, Вольтер був молодшим. Коли йому ледь виповнилося 7 років, померла мама.
Навчання хлопчик пройшов в єзуїтському коледжі (зараз це паризький ліцей Людовика Великого), де, за його словами, вчили “латині і іншим дурниць”. Батько мріяв бачити сина юристом і після закінчення коледжу в 1711 році визначив його в Школу права.
Але кар’єра юриста зовсім не захоплювала молодого Вольтера. Додатково до всього він не любив свого батька. Чим доросліша ставав юнак, тим менше йому хотілося бути сином процвітаючого буржуа. Пізніше, у віці 50 років, Вольтер заявив, що його справжній батько – жебрак мушкетер і поет, якийсь шевальє де Рошбрюна. А тоді, будучи 18-річним хлопцем, Вольтер все-таки кинув юридичне навчання і зайнявся літературою.
Початок літературної діяльності
Треба сказати, що вірші він почав писати, ще навчаючись в коледжі. Вольтер був вільним поетом, жив в аристократичних будинках, куди його ввів родич по материнській лінії абат Шатонеф.
Твори його були сповнені сатири, за що Вольтер не раз потрапляв в Бастилію. У 1717 році він відсидів у в’язниці майже цілий рік, але часу дарма не втрачав, трудився над поемою “Генриада” і трагедією “Едіп”.
Після чергового тюремного ув’язнення молодій людині було запропоновано покинути Францію, в іншому випадку йому загрожувало тривале перебування у в’язниці. Вольтер відправився в Англію, де провів близько трьох років, займаючись в основному вивченням науки, політичного ладу, філософії та літератури.
Повернувшись в Париж, в книзі “Філософські думки” Вольтер поділився своїми враженнями про Англію. Книга була конфіскована, видавець потрапив в Бастилію, а сам письменник встиг втекти, на цей раз в Лотарингію.
Емілія дю Шатле
З маркізою дю Шатле Вольтер познайомився в Руані. Він переховувався там під чужим ім’ям, практично не виходив на вулицю в побоюванні, що його спіймають і знову заточат в Бастилію.
Одного вечора, зважившись все-таки прогулятися на свіжому повітрі і вже повертаючись додому, Вольтер побачив жінку верхи на коні. Він зауважив дорогий наряд і прикраси, а значить, дама була знатної і багатої особливої. Вона з’явилася в той самий момент, коли Вольтер розгледів у свого будинку розбійників з палицями. При появі жінки, натовп кинула палиці і розбіглася. Рятівницею виявилася Емілія дю Шатле. Жінка сказала, що про нього їй все відомо, і вона приїхала спеціально, щоб відвезти Вольтера до себе замок.
Письменник став жити в замку Сирей, пізніше він назвав його “раєм на землі”. Йому було 39, маркіза 27, вийшла приголомшлива по красі історія любові, разом вони прожили 15 років. Емілія стала для Вольтера всім – кращим другом, наставником, помічником, коханкою, вірним супутником і музою. Саме в замку Сирей він створив найкращі свої шедеври: трагедії “Альзира” і “Магомет”, поему “Орлеанська діва”, а також наукові праці “Основи філософії Ньютона” і “Трактат про метафізику”.
Маркіза щиро переживала з ним кожну радість, смуток, зліт і падіння, хвилювалася за нього і допомагала у творчості. Сама вона була дуже освіченою, захоплювалася літературою, фізикою, філософією і математикою, перевела на французьку мову праці Ньютона.
Коли маркіза померла, Вольтеру здавалося, що немає сенсу тепер жити без коханої жінки. Але долею було уготовано, що він переживе свою Емілію на довгих 30 років.
Європейська діяльність
У 1745 році Вольтер був призначений на посаду придворного поета, в наступному році його обрали членом французької академії наук, а також почесним членом Петербурзької академії наук.
Але натягнуті відносини з Людовіком ХV, а також відхід з життя улюбленої Емілії послужили приводом для того, щоб Вольтер погодився на пропозицію прусського короля Фрідріха II і виїхав до Берліна.
За три роки з прусським королем у поета стався розлад через свого гострого язика і фінансових махінацій. Вольтер поїхав, на цей раз в Швейцарію. На кордоні женевського кантону він здобув два маєтки – одне орендував, друге купив. Тут він зайнявся великим листуванням і прийомом гостей з усіх куточків Європи. Серед тих, з ким він листувався, крім прусського короля Фрідріха II були:
Російська імператриця Катерина II;
король Данії Християн VII;
король Польщі Станіслав Август Понятовський;
король Швеції Густав III.
З 1750 по 1760 роки Вольтер дуже багато працював, результатом його плідної роботи стали філософські повісті:
“Кандид”;
“Історія Російської імперії за Петра Великого”;
“Питання про енциклопедії”;
“Трактат про віротерпимість”;
“Простодушний”;
“Кишеньковий філософський словник”;
“Досвід загальної історії про звичаї і дух народу”.
До цього часу помітно додавалося стан Вольтера, він отримав спадок батька, гонорари за свої видані філософські праці. Треба відзначити, що філософ не цурався і фінансових спекуляцій. Так що до 1776 року його статки налічувало 200 тисяч ліврів, і він увійшов до числа найбагатших людей Франції. Вольтер завів собі кілька досить прибуткових підприємств, аристократи займали у філософа гроші, а він міг тепер думати і говорити все, що захоче.
Смерть і спадщина
Вольтеру було вже за вісімдесят років, коли він повернувся в Париж, його зустрічали захоплено. Він купив будинок на вулиці Рішельє. Здавалося, що тепер на Батьківщині можна спокійно доживати свій вік.
Але його стали мучити сильні болі. Сучасні медики, вивчивши документи і записи самого філософа про те, як протікала хвороба, зійшлися на думці, що швидше за все у Вольтера був рак передміхурової залози. Щоб зменшити біль, він підсів на опій. У березні 1778 року відбулася його примирення з церквою і відпущення гріхів. А в травні великого філософа не стало, він помер уві сні в Парижі 30 травня 1778 року.
У християнському похованні тіла Вольтера було відмовлено. Його поховали в Шампані, де в абатстві Сельер настоятелем служив його племінник. Але в 1791 році його останки все-таки перенесли в Паризьку національну усипальницю видатних людей.
Відразу після його смерті імператриця Катерина II виявила бажання викупити бібліотеку Вольтера. Угода обмовлялася зі спадкоємцями філософа, його племінниця продала 6814 книг і 37 рукописних томів за 30000 рублів золотом. У 1779 році спеціальний корабель доставив цю спадщину в Петербург.
Спочатку бібліотека Вольтера зберігалася в Ермітажі, зараз в Російській національній бібліотеці в місті Санкт-Петербурзі.
Немає ціни спадщини, яку залишив Вольтер нащадкам. Збори його філософських творів становить близько 50 томів по 600 сторінок кожен і ще плюс два величезних томи “Покажчиків”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)