Біографія Заболоцького Миколи
У 1903 році в родині сільського агронома Кізіческій слободи під Казанню з’явився на світ довгоочікуваний первісток – син Микола. Глава сім’ї хотів бачити сина своїм наступником, але хлопчика нестримно вабили книги, любов до яких з раннього дитинства прищепила дитині його матір – сільська вчителька. Саме під її впливом Микола Олексійович Заболоцький, а саме таким було повне ім’я хлопчика, вже в третьому класі сільської школи почав вести рукописний журнал, а в десятирічному віці остаточно вирішив зв’язати своє подальше життя з літературою.
У 1920 році біографія Заболоцького Миколи отримує своє продовження в Москві, де юнак одночасно стає студентом відразу двох факультетів Московського університету – медичного і філологічного. Але важке матеріальне становище, практично межує з напівголодним існуванням, змушує його вже після першого семестру залишити навчання і повернутися в рідне село. Через рік молода людина стає одним з найбільш старанних студентів педагогічного інституту імені А. І. Герцена. Життя Заболоцького Н. А. в цей час насичена подіями до межі: він відвідує мистецькі вечори, вступає в літературне співтовариство “Об’єднання реального мистецтва”, намагається писати сам, наслідуючи то Маяковському, то Єсеніну.
Офіційно творчий шлях Миколи Олексійовича Заболоцького починається з публікації в 1929 році його збірки “Стовпці”. Отримавши кілька позитивних оцінок, більшістю критиків цей дебют молодого автора було оцінено негативно. Ці гоніння ще більш посилилися після появи у пресі його поеми “Торжество землеробства”, яка послужила приводом для звинувачення його в прихильності чужої ідеології, що на ті часи каралося вельми жорстоко.
З 1938 року біографія Заболоцького Миколи Олексійовича пов’язана з далекосхідними таборами, лише в 1946 році, завдяки допомозі впливових друзів, поет повертається в підмосковне Передєлкіно. Таким же довгим і болісним було і його повернення до літературної діяльності. Перевівши “Витязя в тигровій шкурі” Руставелі і створивши свій знаменитий віршоване перекладення “Слова о полку Ігоревім”, Заболоцький лише в середині п’ятдесятих років повертається до написання власних віршів. У цей період з’являються “Неприваблива дівчинка”, “Ходоки”, “Я не шукаю гармонії в природі”, а також “Стара актриса” і, звичайно ж, “Не дозволяй душі лінуватися”. Лінуватися душі поет не дозволяв до самої своєї смерті в жовтні 1958 року. Сьогодні творчість Заболоцького Н. А., що викликало за життя поета стільки запеклих зіткнень і суперечок, нарешті, зайняло то місце, яке йому і належить зайняти. Його вірші улюблені читачами, перекладені багатьма мовами, а саме ім’я Заболоцького – гордість радянської культури, як і передбачив свого часу Корній Чуковський.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)