АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанське Економічне Співтовариство)
АТЕС – найбільша в світі зона вільної торгівлі, створена в 1989 р Нині в її складі 21 країна: економічно розвинені країни – США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія; швидкозростаючі економіки Південно-Східної та Східної Азії – Китай, острів Тайвань і Сянган (входять як окремі члени), Республіка Корея, Сінгапур, Бруней, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, В’єтнам, Індонезія, Папуа-Нова Гвінея, латиноамериканські країни – Мексика, Чилі, Перу; а також Росія.
Діяльність АТЕС носить консультативний характер, працюють постійно діючі органи: Комітет з торгівлі та інвестицій, Економічний комітет, Комітет з питань бюджету та управління, Комітет з економічного та технічного співробітництва. У країнах-членах виробляється майже 2/3 світового ВВП, 40% світового зовнішньоторговельного обороту, спостерігається швидке зростання взаємної торгівлі і внутрішньорегіональних зв’язків.
На щорічних зустрічах керівників обговорюються ключові проблеми міждержавного співробітництва.
Рис. 219. Зустріч керівників АТЕС у Сіднеї, Австралія, 2007 За сформованою традицією глави держав – членів АТЕС фотографуються в національних одягах приймаючої країни
Практично кожна країна світу бере участь у тій чи іншій інтеграційної економічної угрупованню (табл. 22). Назви інтеграційних об’єднань, як правило, не відображають реальну стадію інтегрованості економік, а вказують на ті цілі інтеграції, які були поставлені при їх створенні. Часто буває, що угруповання, що називає себе економічним союзом, на практиці займається ліквідацією митних тарифів (т. Е. Знаходиться на першій стадії інтеграції) або існує тільки в підписаних документах про її організації.
Серед безлічі існуючих на сьогоднішній день міжнародних інтеграційних об’єднань до створення реального економічного і політичного союзу безпосередньо підійшов лише Європейський союз (ЄС), до якого увійшли розвинені країни Західної Європи.
Економічна інтеграція в Європі після Другої світової війни була викликана необхідністю розвитку європейської економіки, незалежної від американського ринку. Без митного захисту від вступників із США товарів не могли успішно розвиватися піонерні галузі того часу – автомобілебудування й авіаційна промисловість. Європейська інтеграція почалася з 1950-х рр., Коли було підписано угоду про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), контролюючого кам’яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу.
У 1957 р країни ЄСВС підписали Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (Спільного ринку) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому). В кінці 60-х рр. в результаті об’єднання трьох організацій – ЄОВС, Євроатому, ЄЕС – була створена нова інтеграційне угруповання – Європейське співтовариство (рис. 220, 221). Договір передбачав поступове скасування митних обмежень і встановлення загальної торговельної політики щодо третіх країн, забезпечення вільного пересування капіталів, товарів і робочої сили, розробку і здійснення спільної політики в галузі сільського господарства, створення валютного і політичного союзу.
У 1973 р в ЄС вступили Великобританія, Данія та Ірландія, в 1981 р – Греція, в 1986 р – Іспанія та Португалія.
1 Гренландія – як територія у складі королівства Данії вступила в ЄС в 1973 р.; в 1985 р вийшла зі складу ЄС через незгоду з встановленими квотами на вилов риби.
Новий етап у поглибленні європейської економічної інтеграції відноситься до початку 1990-х рр. У 1991 р ЄС та ЄАВТ підписали угоду про створення єдиного європейського економічного простору. У 1992 р були підписані Маастрихтські угоди (вступили в силу в 1993 р), що передбачають створення справжнього Європейського союзу – економічного, валютного і фінансового – і введення єдиного загальноєвропейського громадянства.
З 1 листопада 1993 року, після ратифікації угод усіма дванадцятьма країнами-учасницями, Європейський економічний союз перейменований в Європейський союз.
У 1995 р до ЄС приєдналися ще три країни – Австрія, Швеція, Фінляндія. Планувалося вступ Норвегії було заблоковано результатами референдуму в країні: громадяни висловилися проти вступу країни в ЄС (рис. 221).
Економічним результатом інтеграції стало зниження витрат виробництва в середньому на 7%, в банківській справі, страхуванні та транспорті – на 15-20%.
З 1 січня 1999 введена для безготівкових розрахунків єдина валютна одиниця ЄС – євро. У 2002 р євро було введено для готівкових розрахунків. Ця грошова одиниця нині використовується для взаєморозрахунків між 15 країнами – членами ЄС: Бельгією, ФРН, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією, Ірландією, Грецією, Іспанією, Португалією, Австрією, Фінляндією. У 2007 р в зону євро увійшла Словенія, в 2008 р – Кіпр і Мальта, в 2009 р – Словаччина.
2004 ознаменувався найбільшим за історію європейської інтеграції розширенням союзу. У союз увійшли Кіпр і Мальта, колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи: Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Словаччина, а також колишні республіки, що входили до СРСР, – Естонія, Латвія, Литва. У 2007 р членами ЄС стали Болгарія та Румунія.
Країни, що вступили в ЄС, протягом майже 10 років брали участь в програмі з підготовки до вступу в союз, оскільки різко відставали від середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення.
Сукупний ВВП десяти країн Центральної та Східної Європи становить лише 13% від рівня ЄС, рівень життя в них менше 50% від середнього по ЄС, що нижче, ніж в найвідсталіших районах Іспанії, Португалії та Греції (рис. 222).
Членство в ЄС дає знову набрав країнам додаткові можливості розвитку економіки: фінансові інвестиції, допомога відсталим районам, забезпечує доступ національної продукції на ринки ЄС.
Кандидатами на вступ до ЄС залишаються три країни – Хорватія, Македонія і Туреччина. Сьогодні ЄС – один з провідних центрів сучасного світу, найбільший світовий експортер і імпортер капіталу. До початку XXI ст. в 27 країнах – членах ЄС проживало 490 млн чоловік, частка ЄС у світовому ВВП становила 20%, у світовому експорті – більше 40%.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)