Світове господарство
Формування світового (всесвітнього) господарства фактично охоплює всю історію людства.
У результаті Великих географічних відкриттів міжнародна торгівля слідом за Європою та Азією охопила інші регіони земної кулі. Обмін продуктами між ними призвів до утворення світового ринку.
Подальшому розширенню цього ринку сприяв розвиток транспорту. Морський транспорт зв’язав між собою всі материки. У другій половині XIX в. швидко зростала протяжність залізниць, які з’єднали внутрішні частини континентів і, за образним висловом Генріха Гейне, ” вбили простір “.
Але головна роль у формуванні світового господарства належала великої машинної індустрії, яка виникла наприкінці XVIII – XIX ст. у ряді країн Західної Європи і США після відбулися в них промислових переворотів. Отже, світове господарство сформувалося в кінці XIX-початку XX в. в результаті розвитку великої машинної індустрії, транспорту та світового ринку.
Світове господарство – це історично сформована сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою всесвітніми економічними відносинами.
Міжнародне географічний поділ праці (МГРТ). М. М. Баранський, глибоко і всебічно розробив поняття про географічному розподілі праці, назвав його основним поняттям економічної географії.
Географічне (територіальне) розподіл праці – неминучий результат розвитку людського суспільства, пов’язаний із зростанням товарного виробництва та обміну. Його неминучість випливає з того, що між окремими територіями завжди існують відмінності: по-перше, в географічному положенні, по-друге, в природних умовах і ресурсах, по-третє, в соціально – економічних умовах – рівні розвитку, структурі господарства, трудових ресурсах, історичних традиціях та ін Подібні відмінності призводять до того, що багато видів промислового і сільськогосподарського виробництва як би прикріплюються до певних територій.
Це відноситься до окремих економічних районах, а також і до цілим країнам, які пов’язані між собою міжнародним географічним поділом праці. Зародилося воно ще в давнину, але з виникненням світового господарства охопило весь світ.
Міжнародне географічний поділ праці виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і в подальшому обміні ними.
Міжнародне географічний поділ праці змінюється в часі.
Галузь міжнародної спеціалізації – результат географічного розподілу праці. Спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг передбачає їх виробництво в розмірах, що значно перевищують власні потреби країни – виробника. Конкретне вираження вона знаходить у формуванні галузей міжнародної спеціалізації, тобто таких галузей, які у великій мірі орієнтовані на експорт продукції і в першу чергу визначають “обличчя” країни в міжнародному географічному поділі праці.
Японія займає перше-друге місце в світі з виробництва автомобілів. Приблизно половину, усіх випущених автомобілів вона експортує в інші країни. Автомобільна промисловість – галузь її міжнародної спеціалізації.
Канада займає сьоме місце у світі по збору і друге з експорту зерна. Зернове господарство – галузь її міжнародної спеціалізації.
У свою чергу, міжнародна спеціалізація робить необхідним міжнародний обмін товарами і послугами. Цей обмін знаходить вираз у розвитку міжнародних економічних зв’язків, у зростанні числа і потужності вантажопотоків, причому між місцем виробництва та місцем споживання завжди утворюється більший чи менший територіальний розрив.
Міжнародна економічна інтеграція: регіональні та галузеві угруповання. Охопивши всі країни світу, світове господарство і міжнародне географічне розподіл праці в останні десятиліття ростуть вже не так вшир, як углиб. Вони ускладнюються, набувають нових форм. Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну призвело до особливо тісної ” зрощенню ” національних господарств ряду країн. Так виникла нова, вища ступінь міжнародного географічного розподілу праці – міжнародна економічна інтеграція. Вона являє собою об’єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв’язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політики.
У другій половині XX в. регіональна економічна інтеграція стала переважною тенденцією в розвитку світового господарства, яке все більше складається з інтегрованих економічних угруповань. До числа найбільш важливих відносяться п’ять таких угруповань.
У Європі це Європейський Союз (ЄС), в який входять 15 країн із загальним населенням в 370 млн. чоловік. Засноване ще в 1957 р. як ” Загальний ринок”, це інтеграційне об’єднання поступово зростало і вшир і вглиб. В кінці 90- х рр.. країни ЄС виробляють 1/ 4 світового ВВП і забезпечують 1 / 3 світової торгівлі. Завдяки інтеграції вони сформували єдиний економічний простір з вільним переміщенням товарів, капіталів, послуг, технологій, робочої сили. З 1 січня 1999 р. в ЄС введена єдина валюта – євро.
У формуванні ЄС можна виділити п’ять етапів: в 1957 р. до нього увійшли ФРН, Франція Італія, Нідерланди, Бельгія і Люксембург ; в 1973 р.- Великобританія, Данія та Ірландія в 1981 р.- Греція ; в 1986 р.- Іспанія та Португалія ; в 1995 р.- Австрія, Швеція і Фінляндія.
Своє бажання вступити до складу Європейського Союзу виявили ще 13 країн Європи. З них у 2003 році мають бути прийняті Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія та Кіпр.
В Азіатсько – Тихоокеанському регіоні це, перш за все, Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) у складі десяти країн цього регіону із загальним населенням понад 400 млн. осіб. Це також організація Азіатсько – Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), що включає 21 країну, і в тому числі Росію.
У Північній Америці це Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до якої входять США, Канада і Мексика з населенням також в 400 млн. чоловік, що забезпечує більш 1/ 4 світового ВВП. На відміну від ЄС в цій асоціації немає ніяких наднаціональних органів і вона являє собою, перш за все ” спільний ринок”.
Нарешті, в Латинській Америці це Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАМ), яка об’єднує 11 країн регіону і ставить своїм головним завданням створення ” спільного ринку ” країн – членів.
Членами ЛАМ є: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Уругвай, Чилі, Еквадор.
Крім регіональних, в системі світового господарства існує багато галузевих економічних угруповань. Найважливіша з них – Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), що об’єднує 11 країн.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)