Архітектура готики
Готичний стиль архітектури виник у Франції, звідки поширився в Західну, Центральну і частково Східну Європу. Затвердився в епоху Відродження термін “готика” був пов’язаний з назвою германського племені готів, варварськи розграбували Рим в 410 р, а тому використовувався для принизливій позначення “варварського” мистецтва.
Головними архітектурними спорудами і прикрасами міст пізнього Середньовіччя стають величні готичні собори. Саме вони були центром суспільного і духовного життя середньовічного міста. Їхні стіни були свідками пишних святкових літургій і буденних богослужінь. Тут проходили урочисті церемонії та процесії, відзначалися всенародні святкування, влаштовувалися релігійні театралізовані вистави.
Зовнішній вигляд готичного собору з його гострими шпилями, пишними порталами народжував в душі людини захват і здивування перед подібним творінням рук людських. Як величний корабель на хвилях житейського моря, він гордовито височів над містом. При погляді на готичний собор створювалося враження, що вся його кам’яна громада легко рухається вгору наперекір законам фізики, наочно втілюючи ідею торжества людського духу над плоттю.
В основі готичного собору – дещо спрощена в плані романська базиліка, перетворена в нові архітектурні форми і контури. Для більшої місткості приміщення і створення відчуття простору турбувалися розширити внутрішній простір храму. Зодчі зуміли зробити перекриття залу більш легким, завдяки чому можна було зменшити товщину несучих колон і об’єднати простір трьох нефів собору.
Сутність готичної конструкції полягала в каркасному перекритті будівлі, що складав як би його скелет. Невидима зсередини, ця конструкція знімала гігантську навантаження зі стін, надаючи можливість покривати майже всю їх площину віконними прорізами, заскленими кольоровими вітражами. У результаті простір готичного собору, на відміну від мрачноватого інтер’єру романських церков, стало більш світлим.
Єдиною масивної частиною храмового готичного будівлі був головний фасад, на якому розташовувалися дві великі вежі, що переходять у тонкий шпиль. Готичні собори дуже ошатні і багато декоровані: контрфорси прикрашені гострими башточками, вікна та перспективні портали вінчають гострокутні різьблені або ажурні фронтони. Враження легкості, невагомості, ажурності обумовлено і своєрідною пластикою архітектурних форм: підкресленими вертикалями опор, що мають вигляд не стовпів, а пучків тонких колонок, стрілчастимиарками, загостреними шатрами і фронтонами.
Таким чином, форми готичного будівлі придбали характерну вертикальність, розчленованість, загострених, насиченість пластикою, легкість і динамічність. У порівнянні з романськими храмами, висота готичних соборів значно більше. Підкреслена вертикальність всіх членувань надає будівлі спрямованість вгору, до неба.
Архітектура пізнього Середньовіччя Західної та Центральної Європи дуже різноманітна. Кожна країна створила свій неповторний вигляд готичного собору. І все ж батьківщиною готики по праву вважають провінцію Іль-де-Франс на північному сході Франції. Тут вперше застосували нову архітектурну конструкцію з використанням каркасної системи і стрілчастого зводу.
До шедеврів ранньої французької готики належить собор Нотр-Дам у Парижі (собор Паризької Богоматері) – наочний приклад поєднання принципів романського і готичного стилів. Хрестоподібна в плані базиліка ділиться всередині на п’ять поздовжніх нефів, а на фасаді собору є відповідно п’ять порталів. Ось як описував його В. Гюго у своєму романі:
“Навряд чи в історії архітектури знайдеться сторінка прекраснішого тієї, якою є фасад цього собору, де послідовно і в сукупності постають маємо три стрілчастих порталу, за ними – зубчастий карниз, немов розшитий двадцятьма вісьмома королівськими нішами, величезне центральне вікно-розетка з двома іншими вікнами, розташованими з боків… Висока витончена аркада галереї з ліпними прикрасами у вигляді трилисника, що несе на своїх тонких колонах важку площадку, і, нарешті, дві похмурі масивні вежі з шиферними навісами. Всі ці гармонійні частини чудового цілого, споруджені один над іншим в п’яти гігантських ярусів, безтурботно, в нескінченному розмаїтті розгортають перед очима свої незліченні скульптурні різьблені і карбовані деталі, могутні і невідривно зливаються зі спокійним величчю цілого. Це хіба що величезна кам’яна симфонія, колосальне творіння і людини, і народу “(” Собор Паризької Богоматері “).
Новий архітектурний стиль швидко поширився і по землях Німеччини, але тут він придбав трохи інший вид (“особлива” готика, або “зондерготік”). Німецькі майстри зуміли передати у своїх творах неспокійний, бентежний дух готики, посилили експресію і драматичну натхненність зовнішнього та внутрішнього вигляду. Характерною особливістю німецької готики є використання елементів романської архітектури: простий план, невелика кількість прикрас на зовнішніх стінах, облицьованих глазурованою плиткою, гладкі двосхилі дахи. Біля входу в храм розташовувалася одна (рідше две) висока вежа, увінчана шатром і гострим шпилем. Замість троянди в центрі фасаду – велике стрілчасте вікно.
Собор в Кельні – характерне для німецького зодчества твір готики. Це величезний будинок з п’ятьма нефами, трансептом і двома колосальними вежами на західному фасаді, увінчаними загостреними, ажурно опрацьованими шпилями. У ньому особливо відчутні контрасти, що досягаються завдяки нарочитого перепаду висот: середній неф в два з половиною рази вище бічних, на різних рівнях розташовані неф і хор. Вертикальний ритм посилюється завдяки повторюваним від ярусу до ярусу стрілчастим арках.
Значний внесок у розвиток готичної архітектури внесли Італія, Англія, Чехія та Австрія. Це в основному було в період так званої “полум’яніючої готики”, яка тяжіла до більш вишуканим і химерним формам. Термін “палючий готика” з’явився через подібності веж готичних соборів извивающимся язикам полум’я.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)