Архітектура стародавнього Риму
На відміну від архітектури Стародавньої Греції, яка більше орієнтувалася на задоволення суспільних потреб і гармонійний розвиток кожного громадянина, римська архітектура мала яскраво виражений мілітаристичний, а пізніше – й імперський дух, який почав проявлятися уже в царський період становлення римської культури.
Суттєво різним у греків і римлян було й розуміння взаємозв’язку навколишнього простору з художньою формою.
Якщо грекам була притаманна відкритість далеких від помпезності споруд тому просторові, що оточував їх (наприклад Акрополь), то для розкішних римських споруд та ансамблів, що були замкнуті на собі, характерною була спроба виділитися із навколишнього середовища, стати центром уваги.
Яскравим прикладом тому може бути римський форум, що на відміну від грецької агори завжди мав або високі мури (як то форум Августа), або ж розміщувався у низині. Тому якщо для греків була притаманна концентрична динаміка художнього мислення, то римлянам відповідала, ексцентрична, а ця обставина нерідко призводила до втрати цілісності художньої форми, гігантоманії (будівництва великих споруд) та еклектизму.
Римлянам подобалося будувати споруди так, щоб ідеологія сили, величі та міці знаходила на них свій відбиток.
Здебільшого це були монументальні, грандіозні, багато декоровані та комфортні споруди. Вплив східних традицій виявився у використанні римськими архітекторами нових конструктивних принципів організації архітектурного простору: куполів, зводів, арок, стовпів та пілястр.
Якщо дотримуватися версії Марка Теренція Варрона, то ще за два століття до часу заснування міста Рим на його місті у X ст. до н. е. з’явилося прямокутне, з усіх боків обнесене валом поселення, що стало більше відоме під назвою “квадратовий Рим”. На той час план міста збігався з планом військового табору. Не один раз зводили навколо Риму оборонні стіни. Найкраще збереглася стіна Сервія (V ст. до н. е).
Якщо за часів республіки Рим мав порівняно вузькі (в ширину від 4 до 7 м), на відміну від елліністичних міст Сходу (Олександрія, Антиохія), вулиці й цегляний і доволі тісний форум, то упродовж І та II століть перед перебудованим на той час центральним форумом з’явився просторний мармуровий форум Августа. Форум Августа, що знаходився поряд з храмом Марса Мстителя, створювали неповторний архітектурний комплекс.
Проте найбільш розкішним вважається з поміж інших форум Траяна.
Що ж являв собою сам римський Форум? Архітектурна ідея грунтувалася на подвійному його призначенні: він був центром світської (мирської) та сакральної влади, втіленням у задумі ідеї площі-міста, а пізніше площі-держави. Спочатку на форумі був базар (ринок) тому на ньому, або поблизу нього розміщувалися торгові ряди.
Деякі Форуми так і залишили за собою право бути лише ринками (наприклад: Овочевий, Бичий). Форум здебільшого був оточений колонними портиками і дорога від нього вела до центральної, священної частини міста – Капітолію, де знаходилося святилище трьох римських богів – Юпітера, Юнони, Мінерви.
Зрештою головний римський Форум, що почав забудовуватися із VI ст. до н. е., перетворився у величезний доволі складний комплекс споруд із 22 самостійних об ‘єктів, до якого входили:
- Храм Сатурна; Храм Кастора та Полукса; Антоніна та Фаустини; Базиліка Максенція (Константина); Арки Тита та Септимія Севера; Храми Веспасіана, Ромула, Юлія Цезаря, Венери, Вести, Марії, Августа; Базиліки Емілія, Юлія; Колізей; Колонна; Будинок весталок.
До цього комплексу також входять:
- Священна дорога (Віа Сакра); Кулія; Ростральний подіум.
Поряд знаходиться і легендарний Паллатинський пагорб, овіяний легендами і міфами з історії заснування міста.
Відчутний вплив на розвиток храмової архітектури стародавніх римлян мав досвід етрусків та давніх греків. Від етруської сакральної споруди римляни успадкували поділ целли на три частини, використання подіумів, широких сходів та виділення головного фасаду з портиком. Поступово суворий римський стиль, починаючи із III ст. до н. е., доповнюється вишуканістю та відмінною декоративністю.
На відміну від прямокутних давньогрецьких храмів, стародавні римляни починають будувати храми округлої форми, наприклад, храм Геркулеса, що розміщувався неподалік від святилища Фортуни Віріліс. Здебільшого храми прикрашали скульптурами, у тому числі привезеними як трофеї із захоплених римлянами земель.
Так, перед храмом Марса-Мстителя стояли статуї стародавніх героїв Риму.
Храм Аполлона на Палатині було прикрашено колісницею бога сонця, яка стояла на даху, та статуєю Аполлона Кіфареда роботи Скопаса, що стояла всередині храму. Поступово Рим перетворювався у мармурову столицю, тому із мармуру почали будувати і храми. Взірцем сакральної архітектури тієї доби вважався купольний храм “усіх богів” – Пантеон. Пантеон було збудовано сподвижником Октавіана Августа Агриппою і перебудовано в часи правління Адріана архітектором Аполлодором із Дамаска (125-120 рр. до н. е.).
Композиція Пантеону проста, лаконічна і являє собою ротонду, що перекрита великим куполом. Діаметр куполу Пантеону складає 43 м, що на півтора метри ширший, ніж купол собору Святого Петра в Римі. Купол підтримують вісім міцних опор – пілонів, які з’єднані між собою системою цегляних арок. Як основна стіна, так і купол виконано із горизонтальних шарів бетону.
Провідним типом споруд у римлян довгий час були військово-інженерні: оборонні стіни, вали.
Велике значення приділяли і будівництву доріг – справжніх “артерій” Римської держави, серед яких особливо відомою є Аппієва дорога. Вона стала першою вимощеною дорогою, була прокладена для стратегічної цілі за цензора Аппія Клавдія у 312 р. до н. е. і мала довжину близько 350 км.
Ця дорога з’єднувала Рим та Капую, пізніше її проклали до Брундизія, вона була вимощена камінням і мала таку ширину, що по ній спокійно могли проїхати дві колісниці, не зачіпаючи одна одну. Дороги дозволяли покращити міжміське сполучення у державі, швидше пересуватися армії і таким чином реагувати на всі соціально-політичні та економічні процеси, що в ній відбувалися.
Саме вздовж доріг у Римі було заведено розпинати на хрестах бунтівних рабів, ворогів римського народу, що наводило жах на подорожніх і відбивало бажання порушувати священний римський закон та норми громадської моралі. Пізніше на таких хрестах розпинали й християн.
У II ст. у Римі нараховувалося 327 вимощених бруківкою доріг, загальна довжина яких складала близько 80 тис. км. На відміну від давньогрецьких, римські дороги будувалися прямими, через яри та річки прокладалися мости, найбільш відомим серед яких був міст через Дунай, споруджений Аполлодаром з Дамаска за часів правління імператора Траяна. З обох боків дороги викопували канави для стоку води, а через кожну тисячу кроків (римську милю) ставили стовпи – своєрідні дороговкази, на яких була позначена відстань до найближчих населених пунктів, звичайно, від Риму.
У самому ж Римі на Форумі стояв стовп, що мав позолочений верх і вважався символом зверхності Риму над його провінціями та іншими державами, бо саме від нього розходилися усі дороги. Він був початком і кінцем усіх доріг. Недарма у римлян з’явився вислів:
“Усі дороги ведуть до Риму”.
Оскільки населення Риму постійно зростало, у перші століття нової ери римлянам довелося забудовувати пустирі та щільніше зводити будинки. Не менш важливою для римлян була й тема вирішення проблеми питної води, очищення та побудови нових клоак (каналізації).
З громадських споруд у Римі будували колонади, портики (наприклад, портики часів Августа на Марсовому полі та знаменитий портик Помпея 55 р. до н. е.), амфітеатри, театри, цирки, базиліки й терми (бані), що вражали своєю розкішшю і практичністю. Ще Вітрувій у власному трактаті “Десять книг про архітектуру”, що являв собою своєрідну енциклопедію будівничої естетики, лозунгом римського будівництва визнав “користь, міцність та красу “. Римляни першими почали маштабно використовувати такий матеріал, як бетон, та склепінчасті конструкції. Як громадські, так і приватні споруди прикрашалися скульптурами, мозаїками, фресковим розписом, включали паркову архітектуру.
Будинки для потреб управління та судочинства були представлені канцелярськими приміщеннями, архівами й базиліками.
Центральний архів – Табулярій (від лат. слова tabula – дошка) було засновано у 80 р. до н. е.
Базиліка як римська споруда бере своє походження від місця засідання першого архонта, яке у Афінах називали базілеєю. Базиліка є прямокутною спорудою, розділеною із середини поздовжно кількома рядами колон, що ділять внутрішній її простір на декілька частин – так звані нефи. У римській культури базиліки використовувалися як зали для судових засідань та торгові палати. Найдавнішою вважається базиліка у Помпеях (II ст. до н. е.), а також Порцієва базиліка (184 р. до н. е.).
Новим типом монументального римського будівництва стали тріумфальні арки, сенс і призначення яких були пов’язані з тріумфом, що в римлян був найвищою військовою нагородою.
Тріумф призначався сенатом і являв собою святковий вхід до столиці полководця-переможця із військом.
Тріумфатор отримував право одягати спеціальну туніку та тогу, що була прикрашена, обшита золотим пальмовим листям, а на голову клали лавровий вінок.
Його колісниця була запряжена четвіркою білих коней, а над головою у нього раб тримав золоту корону Юпітера, що мала вигляд дубового вінка. Тріумфальну процесію відкривали сенатори і магістри, за ними їхав тріумфатор, потім йшли музиканти, військо, що вело рабів та награбовану здобич. На Капітолії тріумфатор приносив обов’язкову жертву богові Юпітеру, і його ім’я вносили до списку тріумфаторів у так звані тріумфальні фасти. Частіше тріумфальні арки будували на перехрестях основних вулиць або при вході до форуму.
Арки перекривали напівциліндричними зводами і прикрашали статуями, декоративними та сюжетними рельєфами. Пізніше на зразок столичних арки почали будувати й у провінціях. Яскравими зразками вважаються арка Септимія Севера та арка Тита, що увіковічнила подію захоплення і зруйнування римлянами Іерусалиму у 70 р. до н. е.
Крім тріумфальних арок будували і тріумфальні колони.
На честь перемог війська Марка Аврелія над германським плем’ям у 176-192 pp. була збудована мармурова колона, висота якої становила близько 80 м. Як і колона Траяна, вона демонструвала світові на барельєфній стрічці, що обвивала її, фрагменти славетних баталій цієї війни. Колись зверху на ній стояла скульптура славетного імператора-переможця.
Оскільки культура стародавнього Риму мала видовищний характер, римлянам довелося вигадати такий тип споруди, який би вдовольняв їх інтерес та потребу. Амфітеатр – це монументальна споруда, що була призначена для грандіозних за маштабом публічних видовищ – боїв гладіаторів, травлі диких звірів і публічних страт, здебільшого християн. Форма амфітеатру мала вигляд еліпса з ареною посередині.
Навколо арени розміщувалися місця для глядачів, що піднімалися на виступах один за одним. Конструктивною основою амфітеатру була складна система арок та стовпів, між якими були галереї та сходи, що з’єднували яруси між собою. Під ареною розміщувалися складні механізми, що приводили в рух арену, приміщення для гладіаторів та клітки з хижими тваринами.
Найвідомішим з поміж інших був амфітеатр Флавіїв, або ж Колізей (Коліссей), який збудували у 80 р.
Це була триповерхова споруда з пізніше добудованим четвертим поверхом, що мала складну систему коридорів, сходів та вентиляційних отворів та одночасно вміщала близько 50 тис. глядачів.
Колізей традиційно прикрашали скульптури і рельєфи. Амфітеатри будували не лише у столиці, але і в інших містах та провінціях:
- Капуї; Тібурі; Арле; Тунісі.
У цирках здебільшого відбувалися перегони колісниць, запряжених четвірками (квадригами) коней. Великий цирк одночасно міг умістити до 385 000 глядачів.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)