Характеристика Байкала
“Славне море – священний Байкал” – ці початкові слова народної пісні знайомі всім. У бурят, споконвіку населяли східне узбережжя Байкалу, це озеро вважалося священним. На лісистих островах і скельних уступах узбережжя аж до першої чверті XX століття можна було побачити буддистські храми, в яких проводили богослужіння ченці Монголії, Північного Китаю, Туви і навіть Тибету. За незамерзающим водам озера в будь-який час року до храмів пливли прочани. Вважалося, що відвідування байкальских храмів зцілює душу і тіло, вселяє у свідомість світлі думки, допомагає відмовитися від мирської суєти.
Особлива аура Байкалу завжди привертала старовірів і відлюдників. У п’ятдесяті роки минулого століття ходили легенди про старця, нібито прожив на самоті на невеликому острові Пташиному в південно-східній частині озера сто двадцять років. Цей старець був відомий тим, що весь цей час нерухомо сидів у гроті скелястого острова, не приймаючи їжі і води. Від постійного напівтемряви, наполнявшего печеру, він втратив зір. Однак його дивовижне внутрішнє бачення приводило в благоговійний трепет рідкісних відвідувачів, що приходили до старця за порадою. Брав він кого-небудь нечасто. Ходило повір’я, що якщо черговий паломник прямував до старця і на Байкалі піднімався шторм, це означало, що відлюдник не бажав бачити даної людини, і йому слід було негайно повертатися назад. У двадцяті роки один з партійних керівників Іркутського повіту, який брав безпосередню участь у знищенні байкальских храмів, надумав відвідати дивного старця. Однак навряд човен з високопоставленим пасажиром рушила в бік острова, на гладкої до цього поверхні озера піднялися високі хвилі. Упертий начальник продовжив свій шлях. Відпливши від берега кілька кілометрів, човен перекинувся і затонув. Партійний функціонер, чи не внявшему попередження старця, згинув в холодних глибинах Байкалу.
Наприкінці сорокових років старець зник. Місцеві жителі нібито бачили в одну з ночей яскраве світіння, що піднімається від священного острова до зоряного неба. Три доби після цього на озері стояв цілковитий штиль, під час якого рибалки декількох селищ відвідали острів і повідомили, що старця на ньому немає.
Багато десятиліть пізніше вчені відзначали на острові Пташиному і поряд з ним підвищений радіаційний фон і сильне магнітне поле, поширювалося в радіусі кількох десятків кілометрів. Крім того, не одного разу були зафіксовані дивні інфразвукові хвилі, що йдуть з дна Байкалу. У період активізації цих хвиль острів, зазвичай густо населений пернатими, порожнів, з прибережної зони йшла риба. На знімках, зроблених за допомогою аерофотозйомки, також видно на поверхні води дивні воронкоподібні круги, діаметром доходять до 5-7 кілометрів. Дослідники помітили ще одну закономірність. Під час цих аномальних явищ залітає в район острова птиці гинули, а літаки збивалися з курсу.
Інше місце, де часто відбуваються незрозумілі явища, знаходиться в п’ятдесяти кілометрах від північного краю озера. На думку деяких учених, в цьому місці розташована найглибша точка Байкалу (офіційно зареєстроване найглибше місце – 1620 м – знаходиться в середині озера). І саме тут ехолоти чомусь не в змозі точно виміряти глибину озера. Однак зона “Х” – саме так називають це місце сибірські дослідники аномальних явищ – цікава не тільки цим. Ще перші поселенці, котрі освоювали простори Східної Сибіру, чули від бурят легенди про богів, що з’являються час від часу з вод священного озера. “І були громи і блискавки. І піднімався шторм страшний. Всі світили світлом нестерпним, а люд, узревшіе це, падав ниць”- так описував на початку XIX століття іркутський історик Коробейников розповідь одного з бурятських старійшин про зустріч з таємничими підводними богами.
Уже в сімдесяті роки XX століття на будівництві БАМу прохідники стали стикатися з дивними явищами, що відбувалися на поверхні озера. Так, під час проведення вибухових робіт, коли тисячі тонн скельної породи зсувалися зі свого місця, падаючи в найчистіші води Байкалу, будівельники неодноразово бачили величезні світяться плями, що піднімалися з глибини до поверхні озера. Ночами вогненні стріли виривалися з озера і розчинялися в понад хмари.
Івану Сафіулліну, який працював на будівництві бульдозеристом, в ті роки довелося вдало вийти з однієї не зовсім приємною історії. В один з літніх днів він розчищав на береговій лінії озера грунт для будівлі залізничного насипу. Раптом краєм ока бульдозерист зауважив, що зазвичай бірюзова вода почорніла, а потім почала вирувати. Незабаром біля самої поверхні він зауважив темний предмет, контурами нагадував підводний човен. Корпус “човни” переливався слабкими зеленуватими вогнями. Бульдозер заглох, а в наступну мить Сафіуллін відчув, як важка машина здригнулася і почала сповзати до краю берега, немов притягується потужним магнітом. Подолавши коротке замішання, Сафіуллін вистрибнув з кабіни, інстинктивно підняв з землі кругляк і жбурнув його в напрямку темніючої під водою об’єкта. Важкий камінь упав у воду, і негайно вогні на корпусі “човни” погасли. Вода на поверхні знову завирувало, а коли все заспокоїлося, то в озері нічого вже не було видно.
З явищами подібного роду вчені неодноразово стикалися і під час проведення глибоководних досліджень озера в цьому місці. Наприкінці вісімдесятих років під час експедиції в підводний світ Байкалу ледь не було втрачено батискаф. Океанолог, що управляв підводним апаратом, пізніше згадував, що коли батискаф досяг глибини 50 метрів, він раптом за щось зачепився. Вчений виразно почув скрегіт металу, апарат накренився, і його стало стрімко тягнути вниз. Дослідник зв’язався з кораблем, що утримував на тросі батискаф. З судна йому прийшло повідомлення, що команда докладає всіх зусиль, щоб витягнути його на поверхню.
Вчений відкрив повітряні резервуари. Величезний повітряний міхур негайно виник поруч з батискафом, і слідом за цим внизу на великій глибині він побачив яскравий спалах. Батискаф труснуло, і він пробкою полетів вгору. Пізніше океанології повідомили, що, в той момент, коли команда судна боролася за батискаф, раптом відмовили всі прилади. І тільки після підводного спалаху все прийшло в норму.
Дивні спостереження, дуже схожі на перераховані, роблять яхтсмени і пасажири прогулянкових катерів, плаваючі в акваторії озера Байкал. Дуже часто в тиху безвітряну погоду в прозорих водах озера можна розглядати рухомі світлові плями або темні сигароподібні предмети, що піднімаються до самої поверхні. Водну гладь часто пробивають фонтани, що досягають трьох – п’яти метрів. Вночі в особливо скелястій північно-східній частині Байкалу трапляється побачити тонкі світлові промені, мов нитки з’єднують води озера і небо. Невеликі, розміром з футбольний м’яч, що переливаються всіма кольорами веселки кулі, що виникають нізвідки, починають ковзати по водній гладі, кружляючи в невідомому танці. І немов вторячи їм, з озера вистрибують риби, виблискуючи лускою, що відбиває неземне світло таємничих куль…
Співробітники музею озера Байкал, розташованого в живописному селі Листвянка, що недалеко від Іркутська, можуть повідати багато як правдивих історій, так і байок про цей унікальний, найбільшому в світі сховище прісної води. Так, вчені музею з любов’ю розповідають про байкальском монстрі – аналогу лохнеського чудовиська. Ця істота нібито розміром перевищує білого кита, має довгу лускату шию і голову, схожу на голову морського котика. Харчується байкальский монстр рибами виключно осетрових порід. Серед корінного населення існує повір’я, що зустріч з ним приносить велику удачу. Однак це істота надзвичайно обережно і тому побачити його, особливо в наші дні, практично неможливо. На рубежі 1980-1990-х років століття на Байкал виїжджали експедиції, члени яких намагалися знайти байкальської монстра. Проте єдине, що їм вдалося зробити, так це зафіксувати приладами дивні звуки, схожі на ті, що видають дельфіни.
Іншим повір’ям, вельми поширеним серед місцевого населення, є те, що якщо води Байкалу почнуть іти, слід чекати великої біди. Ця легенда якоюсь мірою співвідноситься з даними спостережень: за деякими відомостями, за кілька днів до бурі рівень води в озері починає стрімко знижуватися.
Незважаючи на те що ось уже майже сторіччя озеро Байкал знаходиться під пильною увагою вітчизняних і зарубіжних дослідників, воно продовжує підносити нам все нові сюрпризи. Так, практично щорічно вчені знаходять в його водах нові види риб і мікроорганізмів, відкриваються дивні закономірності впливу Байкалу на погоду у Східному Сибіру.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)