ВАСИЛЬ СТУС. ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я. О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ – ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА
√ Василь Семенович Стус (6 січня 1938 р., Рахнівка, Вінницька обл. – 4 вересня 1985 р., табір в Пермській обл.) – поет-шістдесятник, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник. За свої національні переконання був засуджений на 12 років позбавлення волі.
√ Літературна манера В. Стуса:
– прийоми віршування розмаїті, зустрічається і верлібр, і “фольклорні” стилізації;
– застосування асонансів і алітерацій, “розривних” рядків (“В високості необлі – / таній круЖЛяє проміЖ ві – // ттями / єдине ШАмоті – / ння безбереЖНе…”);
– вдало використовував діалектизми, архаїзми, розмовну та спеціальну лексику;
– вживав власні новотвори (всевікна, стогори тощо).
– Вірш-заповіт (Послання) “Як добре те, що смерті не боюсь я” (1971-1974, збірка “Палімпсести”, течії – неоромантизм, неореалізм, символізм; 5-стопний ямб, перехресне римування) – зразок громадянської лірики, написаний у розлуці з батьківщиною і тузі за нею.
! За пафосом “Як добре те, що смерті не боюсь я” схожий на вірш Т. Шевченка “Мені однаково”: поет не жаліється на особисте життя, проте бажає кращого власному народові, а тому готовий покласти усе на алтар його добробуту.
√ Автор зображає переживання людиною-патріотом розлуки з рідною землею, яку спричинила несправедливість суспільного устрою.
√ В. Стус висуває Ідею, що сенс справжнього буття у запереченні зла і світу насильства, утверджує ідеали добра і справедливості.
√ Образи-символи: патріот і громадянин – ліричний герой; Христові муки, доля – тяжкий хрест; символ незнання майбутнього, але передчування тяжких часів – невідомі версти; влада і несвобода – судді; “дзеркала” душі – очі, обличчя.
√ Головний герой утверджує свою незламність:
“Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест…”.
√ Художні засоби: епітети, метафори, метонімія, анафора, символ, риторичне звертання.
– “О земле втрачена, явися!..” (1971-1974, збірка “Палімпсести”, течії – неоромантизм, неореалізм, символізм; 4-стопний ямб, римування перехресне) – вірш медитативного характеру, який належить до громадянської лірики з елементами пейзажної.
√ У вірші зображається переживання людиною власної смерті, небуття в цьому світі. Відчутна Ідея утвердження думки про плинність і скороминучість життя. Його краса – те, за чим людина гірко жалкує, особливо у “зболеному сні”.
√ Образи-символи: майбутнє без конкретної людини – пожиттєві ери; земне життя – лихо; важке життя і смерть – зболений сон; вірність – лебединя.
√ Вірш Складається з 3 частин, у яких автор просить повернути хоч у спогадах минулі щасливі дні дитинства і юності, напоєні красою.
√ Вірш Написаний у формі розмови сина з рідною землею, далекою і втраченою. Поет згадує своє перше юнацьке кохання, вірш – втілення радості пізнання любові.
У останньому рядку втілено оптимістичний настрій усього твору:
“і лазурово простелися, і душу порятуй мені”.
√ Ліричний герой це і є В. Стус. У вірші автор висловлює сподівання, що спогади про рідний край будуть здатні порятувати його душу від зневіри і несправедливості.
√ Художні засоби: епітети, метафори, метонімія, персоніфікація, символ; анафора, повтор (рефрен), риторичне питання, звертання.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)