Василь Стус (1938 – 1985) – Літературний процес 60 – 90-х років XX ст
Василь Семенович Стус – український поет з трагічною долею; належав до “шістдесятників” – покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.
Біографічні відомості
– 6 січня 1938 р. – народився в с. Рахнівці на Вінничині в селянській родині.
– Дитинство промайнуло на Донеччині.
– 1944 – 1954 рр.- навчання в середній школі.
– 1954 – 1959 рр. – навчання в Донецькому педінституті за спеціальністю “Українськамова та література”.
– Серпень – жовтень 1959 р. – учителювання на Кіровоградщині.
– 1959 р. – надруковано добірку віршів В. Стуса в “Літературній газеті”.
– 1959 – 1961 рр. – служба в армії.
– 1961 – 1963 рр. – учителювання в м. Горлівці Донецької області.
– 3 листопада 1963 р.- аспірант Інституту літератури; переїзд до Києва.
– 3 1964 р. – журнальні публікації віршів, критичні нариси про творчість молодих поетів (“На поетичному турнірі”, “Най будем щирі” та ін.).
– 1965 р. – відрахування з аспірантури за виступ-протест у київському кінотеатрі “Україна” під час прем’єри кінофільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” з приводу репресій української інтелігенції.
– 1970 р. – збірка “Зимові дерева” (видана за кордоном).
– 1970 р. – підготував збірку “Веселий цвинтар”.
– 12 січня 1972 р. – перший арешт.
– 1972 – 1977 рр. – ув’язнення в таборах Мордовії.
– 3 1977 р. – заслання в Магаданській області.
– 1977 р. – збірка “Свіча в свічаді” (видана за кордоном).
– 1979 р. – повернення до Києва.
– 1980 р. – другий арешт (засуджений на 15 років позбавлення волі).
– 3 листопада 1980 р.- перебування в таборі особливого режиму в Пермській області.
– 1982 р. – рік перебування у камері-одиночці.
– З 3 на 4 вересня 1985 р. – смерть поета в карцері; поховано у безіменній могилі на табірному цвинтарі.
– 1986 р. – збірка “Палімпсести” (видана за кордоном посмертно).
– 1989 р. – перепоховання праху В. Стуса (а також його побратимів Ю. Литвина, О. Тихого) у Києві на Байковому кладовищі.
– 1990 р. – збірка “Веселий цвинтар” (видана за кордоном).
– 1990 р. – збірки “Дорога болю”, “Повернення” (видано в Україні).
– 1991 р. – збірка “Під тягарем хреста” (видано в Україні).
– 1991 р. – Державна премія України імені Т. Г. Шевченка.
– 1992 р. – збірки “Вікна в позапростір”, “Золотокоса красуня” (видані в Україні).
Огляд творчості
“Поезія В. Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаів і спалахів радости, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежности світу” (Ю. Шевельов).
Особливості творчості поета:
– “цільність і всеохопність… патріотизму” (М. Коцюбинська);
– поезія інтенсивного типу (через вимушені негативні обставини життя), присутність “самособоюнаповнення” (авторське); обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;
– тематика творів – здебільшого медитативні роздуми над тим, як живе і мусить жити людина, невгасима любов до України, протест проти переслідувань, утисків усього українського;
– у перших збірках (“Зимові дерева”, “Веселий цвинтар”) – осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури.
Поезії збірки В. Стуса “Зимові дерева” відбивають світорозуміння “шістдесятників”: заперечення духовної, інтелектуальної задухи й трагічне прозріння (“Отак живу: як мавпа серед мавп”), історіософські візії долі України (“Сто років, як сконала Січ”), пошук гармонії у світі (“У цьому полі, синьому, як льон”). Бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії – тематичні лінії збірки, які моделюють складну картину світу Стуса. Улюбленим жанром стає філософська чи лірична медитація (з ознаками елегії, іронічного оповідання, сатири), вірш-сповідь, ліричний образок, етюд. Збірка була заборонена владою, вийшла у 1970 р. за межами України.
– Збірка “Веселий цвинтар” – своєрідний репортаж із “цвинтаря розстріляних ілюзій” (абсурдність – знак нетривкості, минущості);
– у пізніших збірках – центральним постає образ утраченої України (і в особистому ракурсі, і в національному), домінують мотиви туги за Україною, рідною домівкою;
– збірка “Палімпсести” вміщує поезії, написані в неволі і деякі ранні твори (не має стабільного змісту, відома в різних списках);
– вияв екзистенційних мотивів (осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності (поезія “Як добре те, що смерті не боюсь я…”), вираження поетової несхитності й віри;
– змалювання картин національного занепаду (“За Літописом Самовидця”);
– зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ (“Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь…”);
– найкращі здобутки поета постають на гребені зіткнення, з єдності протилежностей: з одного боку – несамовита пристрасність, нагнітання, злет (“Ярій, душе”), з другого – філософська заглибленість, розважливість;
– для поезії В. Стуса характерні образно-смислові комплекси:
· неологізми, напівнеологізми (в основі – архаїчні чи маловживані словоформи);
· словотворення із частками “само-” (самобіль, самозамкнений); “усе” (“всепроривайся”, “усевитончуваний зойк”);
· повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів (“ти ж тіні тінь”);
· творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи крайньої зменшеності з метою нагнітання (“до найменшого піднігтя”);
· застосування кличної форми до абстрактних понять;
– застосування верлібру – збірка “Птах душі” – “сумно-спокійна”, “неримована”, написана за гратами тощо.
Палімпсест – старовинний рукопис, звичайно пергаментний, на якому витирали первісний текст, щоб написати на ньому новий |
Верлібр (вільний вірш) – один із видів віршів, ритмічна єдність якого грунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків. Не поділяється на строфи, рядки мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. |
“Не одлюби свою тривогу ранню…”
Рання поезія В. Стуса, що відбиває бентежно-романтичний світ ліричного героя. Любов до рідного краю, віра у світле майбутнє з упевненістю успішного проходження “далеких і неозорих “шляхів” – риси, притаманні ліричному героєві. Твір сповнений світлого оптимізму:
Шумуйте, весни – дні, ярійте, вечори,
Поранки, шліть нам усмішки лукаві!
Вперед, керманичу! Хай юність догорить –
Ми віддані життю, і нам віддасться в славі!
“Весняний вечір. Молоді тумани”
Інтимна поезія, що передає щире і самовіддане кохання ліричних героїв. Це пам’ять про першу зустріч, єднання душ і сердець.
Поет передає діалог закоханих, який відбувається на відстані часу:
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
– Я так тебе любила, мій коханий.
– Пробач мене – я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
Шовковий шепт пригашених калюж.
Мені ти все життя, немов дружина,
Мені ти все життя, неначе муж…
Хай давні душі б’ються на ножах,
А єдиніться – предковічне небо
Вам спільний шлях покаже по зірках.
“За літописом Самовидця”
Поезія створена під впливом прочитаного В. Стусом “Літопису Самовидця”, де правдиво змальована доба Руїни. Автор замислюється над причинами національної трагедії: постійні напади чужинців на Україну, зрада і підступна політика гетьманів, роз’єднаність українців, перевага особистих інтересів над громадськими (“Куріє руїна. Кривавим стікає потоком…”). В. Стус засуджує зрадників національних інтересів. Він робить екскурс в минуле і змальовує страшну картину братовбивчої війни, від чого жахається не тільки людина, а й природа:
Украдене сонце зизить схарапудженим оком.
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа,
За хмарами хмари, за димом пожарищ – високо
Зоріє на пустку давно збайдужіле божа.
“Останній лист Довженка”
Поезія – елегія, у якій автор змальовує трагедію митця в період заслання в Москві. Твір побудовано у формі листа, яким О. Довженко звертається до земляків. Це своєрідна сповідь, яка переростає у розпач і біль з приводу заборони жити і творити в Україні.
Прозаїки, поети, патріоти!
Давно опазурились солов’ї,
Одзьобились на нашій Україні…
Пустіть мене до себе. Поможіть
Мені востаннє розтроюрдить рану.
Побачити Дніпро, води востаннє
У пригірщ із криниці зачерпнуть.
“О земле втрачена, явися…”
Поезія написана у формі розмови сина з рідною землею, далекою і втраченою. В. Стус відтворює поетичний образ України, який допомагає поетові винести тяжкі табірні випробування, згадати дитинство і юність, відтворити в пам’яті чарівний світ природи рідного краю. Поезія має обрамлення.
О земле втрачена, явися
І бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
Пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи.
Віддай усе благій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
“Ярій, душе. Ярій, а не ридай…”
Вірш-елегія, яку В. Стус проголосив над свіжою могилою Алли Горської, яка трагічно загинула в 1970 р. за нез’ясованих обставин.
Поезія побудована на протиставленні: червона тінь калини – чорній тіні вод та ін. Стус порушує важливі загальнолюдські проблеми життя і смерті, сенсу існування людини; Він звертається до душі, щоб вона не ридала, а яріла, виражала гнів і ненависть до тих, Хто Вбиває цвіт української нації.
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай – червону тінь калини
На чорних водах – тінь її шукай,
Де жменька нас. Малесенька шопта
Лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання.
Бо калинова кров – така ж крута,
Вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
Ці грона болю, що падуть в глибінь,
Безсмертною бідою окошились.
“Не можу я без посмішки Івана”
В елегії змальовано образ критика і поета Івана Світличного, якого було заарештовано у вересні 1965 р. В. Стус також розповідає про окремі етапи свого життя.
Автор звинувачує тоталітарну систему, яка “окравши край, окрали спокій” поета. Він звинувачує тих, хто “сидить по шпарках” і нічого не робить задля того, щоб жити у вільній державі, яка стала “вітчизною боягузів і убивць”, “проклятим краєм”.
Моє досьє, велике, як майбутнє,
Напевне, пропустив котрийсь із трутнів.
Із тих, що білий світ мені окрали.
Окравши край, окрали спокій мій,
Лишивши гнів ропавий і кривавий
І право – надриватися в ярмі.
Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, чорт би вас побрав!
Чи людська добрість – тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності, без прав
Запомогти, зарадити, вступитись,
Стражденного в нещасті прихистить…
“У цьому полі, синьому, як льон..”
У поезії представлені два образи, які символізують Україну: синій льон (національна ментальність) і поле (життя).
Поле, як пустка, що поглинає ліричного героя (“тільки ти – і ні душі навколо”), на ньому з’являються химерні тіні, які хочуть ніби розтоптати ліричного героя, від чого він опиняється перед вибором (“Вдатися до втечі? Стежину власну биндою згорнуть?”). У цьому проявляються ознаки екзистенціалізму: вибирати рішення – єдине, що належить людині.
Герой обирає дорогу національно свідомої особистості, чесної й мужньої, яка не може вчинити по-іншому (“Вистояти. Ні – стояти. / Тільки тут. У цьому полі, що наче льон. / І власної неволі спізнати тут, на рідній чужині”). Оксюморон “на рідній чужині” підкреслює гіркоту реальності.
У цьому полі, синьому, як льон,
Де тільки ти – і ні душі навколо,
Уздрів і скляк – блукало серед поля
Сто тіней. В полі, синьому, як льон.
І в цьому полі, синьому, як льон.
Судилося тобі самому бути…
Сто чорних тіней довжаться,
Ростуть І вже, як ліс соснової малечі,
Устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну биндою згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти…
“На колимськім морозі калина”
Поезія створена під гострою ностальгією В. Стуса, коли він, перебуваючи в таборах, спостерігав похмурі північні пейзажі.
В уяві поета серед холодної сибірської зими виник образ рідної калини, але на чужій землі вона зацвіла кривавими “рудими слізьми”. Цей образ символізує Україну, яка плаче рудими слізьми. Поет протиставляє його іншому образу “неосяжної осонценої днини” (Україна “написалась на мурах тюрми”). Неологізмом “осонцена днина”, образом дзвінкого собору, що символізує духовність, окреслює поет свою Україну. Контрастним до цього вимріяного образу Вітчизни є холодний сибірський часопростір – символ неволі та сліз. Рідна земля виникає лише в уяві, у фантастичному малюнку, але й таким оманливим видінням поет вдячний, бо понад усе любить свою Батьківщину.
Тест № 48
1. Укажіть назву першої збірки В. Стуса.
□ □ □ |
А “Свіча в свічаді”; В “Зимові дерева”;
Б “Палімпсести”; Г “Дорога болю”.
2. Укажіть причину відрахування В. Стуса з аспірантури.
А Вихід збірки “Зимові дерева”;
Б написання критичного нарису “Най будем щирі”;
В участь у таємному гуртку;
Г виступ проти репресій української інтелігенції в кінотеатрі “Україна”
3. Укажіть назву збірки В. Стуса, виданої за кордоном (посмертно).
А “Веселий цвинтар” (1990); В “Повернення” (1990);
Б “Дорога болю” (1990); Г “Вікна в позапростір” (1992).
4. У якій поезії В. Стуса Україна постає “вітчизною боягузів і убивць”, “проклятим раєм”?
А “Не можу я без посмішки Івана…”; В “Ярій, душе. Ярій, не ридай…”;
Б “О земле втрачена, явися…”; Г “На колимськім морозі калина”.
5. Укажіть, якою ідеєю пройняті слова В. Стуса:
…ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: непереможені, але: безсмертні.
А Віра поета в його повернення в Україну;
Б віра в повернення письменників-емігрантів в Україну;
В віра воїнів-визволителів у повернення на вільну українську землю;
Г надія на повернення української літератури до засад класичного мистецтва.
6. Що В. Стус характеризує рядками з поезії “Літопис Самовидця”:
Все далі… шляхи поростають дрімучим терпким полином?
А Занедбані українські лани; Г Україну-руїну;
Б замучених каторжників; Д забуті козацькі літописи.
В поля битви;
7. Для творчості В. Стуса характерні всі мотиви, крім:
А утвердження людського “Я”;
Б бунту особистості проти системи;
В мужнього страждання, нерозкаяності;
Г християнського смирення;
Д осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків.
8. Своєрідним репортажем із “цвинтаря розстріляних ілюзій” € збірка В. Стуса:
А “Свіча в свічаді”; Г “Зимові дерева”;
Б “Веселий цвинтар”; Д “Повернення”.
В “Палімпсести”;
9. Укажіть назву поезії В. Стуса, що побудована у формі діалогу закоханих, який відбувається на відстані часу.
А “Не одлюби свою тривогу ранню…”;
Б “Весняний вечір. Молоді тумани…”;
В “О земле втрачена, явися…”;
Г “Ярій, душе. Ярій, не ридай…”;
Д “У цьому полі, синьому, як льон…”.
10. Який твір В. Стуса є своєрідним духовним заповітом, підсумком його життя?
А “На колимськім морозі калина…”;
Б “Як добре те, що смерті не боюсь я…”; Д “У цьому полі, синьому, як льон…”.
В “Посоловів од співу сад…”;
Г “За літописом Самовидця”;
11. Установіть відповідність між фрагментом поезії В. Стуса і його назвою.
1. “…Вдатися до втечі? А “Не можу я без посмішки
Стежину власну биндою згорнуть? Івана…”
Ні. Вистояти. Вистояти…” Б “Ярій, душе. Ярій, а не ри-
2. “Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, дай…”
Всі правдолюби, чорт би вас побрав!” В “Останній лист Довженка”
3. “А ти шукай – червону тінь калини Г “За літописом Самовидця”
На чорних водах – тінь її шукай, Д “у полі синьому, як льон… –
Де жменька нас…”
4. “Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа…”
5. “Прозаїки, поети, патріоти!
Давно опазурились солов’ї одзьобились на нашій Україні…”
12. Установіть відповідність між рядками з поезій В. Стуса і засобами образності, використаними в них.
1 “У цьому полі, синьому, як льон…” А анафора
2 “…ми ще повернемось, Б епітет, порівняння
Обов’язково повернемось, В епітет, метафора, порівняння
Бодай – ногами вперед, Г риторичне звертання, епітет
Але: не мертві, Д епітет, метафора
Але: непереможені,
Але: безсмертні…”
3.”Украдене сонце зизить схарапудженим оком
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа”
4. “О земле втрачена, явися…”
“Весняний вечір. Молоді тумани.
5.Неон проспектів. Туга ліхтарів.”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)