Уявлення про цілісність організму
– У XIX столітті на зміну схоластичним уявленням про організм прийшла експериментальна фізіологія з графічною реєстрацією функцій і кількісним аналізом досліджуваних явищ. Була створена фізіологія органів та систем організму. Проникнення в фізіологію хімічних методів дослідження уможливило вивчення процесів обміну речовин. Завдяки працям Майера, Джоуля і Гельмгольца живий організм стали розглядати як фізико-хімічну систему, що функціонує відповідно до законів збереження матерії та енергії.
– Видатні фізіологи: французький дослідник Клод Бернар і основоположник вітчизняної фізіології Іван Михайлович Сєченов – вважали, що першорядне значення для об’єднання клітин в єдиний організм має природа взаємин організму і середовища. Так, Клод Бернар вважав постійність внутрішнього середовища вирішальним фактором діяльності організму, а І. М. Сєченов стверджував, що в наукове визначення організму повинна входити і навколишнє середовище, що впливає на нього. Пізніше Уолтер Кеннон сформулював принципи автоматичної регуляції сталості внутрішнього середовища організму – гомеостазу.
– Ідея нервизма. Проблему єдності і цілісності організму фізіологи XIX століття розглядали з позицій провідної і визначальної ролі нервової системи в життєдіяльності людини. Так, Клод Бернар писав: “Всі наші органи у своїх життєвих проявах, нормальних або патологічних, залежать від нервової системи”. Ці ідеї Іван Петрович Павлов розвинув у напрям, названий нервизмом. Ядро нервизма – рефлекторна теорія, згідно якої у виникненні будь-якої форми діяльності основну роль відіграють зовнішні стимули, а сам рефлекс закінчується якимось фізіологічним ефектом (скороченням, секреторною реакцією і т. д.). Рефлекси Павлов поділив на дві групи: вроджені (безумовні) і придбані протягом життя – умовні рефлекси.
– Теорія функціональних систем (ці уявлення сформулював Петро Кузьмич Анохін) пояснює об’єднання безлічі клітинних і органних елементів в цілісний організм за рахунок корисного пристосувального результату. Будь-яке відхилення від рівня, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму, негайно реєструється і повертає систему до нормального рівня. Іншими словами, всі процеси протікають з постійним інформуванням центру функціональної системи про досягнення чи недосягнення корисного пристосувального результату.
– Сучасна нам фізіологія в питанні про способи природи, що дозволили об’єднати величезну кількість клітин в цілісний організм, в якому різні клітини, тканини, органи і системи органів взаємодіють у повній гармонії, підходить з позицій фізіологічної геноміки. Фізіологічна геномика (або функціональна геноміка) – новий напрямок у фізіології. До теперішнього часу питання про те, як клітини контролюють свою життєдіяльність через механізми експресії генів, фізіологія залишала для молекулярної біології та молекулярної генетики. Для сучасної ж фізіології взаємопов’язаність функцій і механізмів експресії генів – ключова позиція, реально розкриває механізми реалізації конкретних функцій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)