Туманність, типи туманностей
Колись туманністю називали всі космічні об’єкти, які мали розмиту, нечітку форму. Під це визначення підпадають також і цілі галактики, які неможливо було розглянути за допомогою існуючих у той час телескопів.
Сьогодні під терміном “туманність” розуміють сукупність міжзоряного газу і пилу.
Залежно від фізичних властивостей, походження та місця розташування, розрізняють:
- Дифузні; Відбивні; Темні туманності; Залишки наднових; Планетарні туманності.
Дифузні туманності наче випромінюють світло, але це не так. Насправді поряд з цими туманностями або в них знаходиться гаряча зірка з температурою поверхні 20-40 тисяч градусів за Цельсієм.
Міжзоряний газ поглинає ультрафіолетове випромінювання, а потім перенаправляє його. Такі туманності зазвичай зустрічаються в областях активного зореутворення, тобто в спіральних рукавах галактик, і є речовиною, яка не увійшла до складу нових зірок.
Характерним прикладом дифузної туманності є Туманність Оріона.
Відбивними називають туманності, поруч з якими розташована зірка з меншою температурою поверхні, і зоряний пил може тільки відбивати світло цієї зірки. Такі туманності зазвичай зустрічаються поруч із формуються зірками.
Темні туманності, відповідно, не висвітлені ніякими зірками і виділяються в космосі як чорні плями, незважаючи з них надходить сильне інфрачервоне та радіовипромінювання.
Темні туманності складаються в основному з молекулярного водню, хоча в них трапляються й інші молекули. Концентрація газу в таких туманностях приблизно в 100 разів вище частинок пилу. Температура коливається від -260 до -220 градусів за Цельсієм.
Приклад темної туманності – Великий Провал в сузір’ї Лебідь.
Залишки наднових туманностей утворюються в результаті вибуху старої зірки. Під час вибуху зовнішні шари зірки скидаються зі швидкістю приблизно 10 000 км/с. Частинки оболонки на величезній швидкості стикаються з нерухомими частинками міжзоряного газу, в результаті цього речовина нагрівається до сотень тисяч градусів, магнітне поле посилюється, з’являється рентгенівське випромінювання. Яскравий приклад – Крабоподібна туманність.
Планетарні туманності є найпростішими різновидами туманностей.
Як і залишки наднових, планетарні туманності є оболонками, скинутими вибухнувшою зіркою. Тільки в нашій Галактиці їх зустрічається близько 20 тисяч. Зовні вони схожі на планети, так як виглядають як диски з розмитими обрисами, але, на відміну від дифузних туманностей, вони зустрічаються поза спіральних рукавів.
Усередині планетарних туманностей розташовані зірки. Енштейну довелося ввести умовну одиницю. Фізичне підтвердження цієї одиниці досі не знайдено. У 1920-х рр. А. А. Фрідман довів, що у рівняння Ейнштейна може бути два рішення: якщо Всесвіт розширюється і якщо він стискається. Таким чином остаточно відмовившись від думки про те, що Всесвіт не змінюється.
У 1927 році бельгійський вчений Ж. Леметр висловив ідею про те, що Всесвіт розширюється, в 1929 році американський астроном Е. Хаббл підтвердив цю ідею, обчисливши відстані до галактик і їх залежність від швидкості руху.
Виявилося, що галактики рухаються зі швидкістю, вимірювану сотнями і тисячами кілометрів в секунду. Ця закономірність відома під назвою “закон Хаббла”. До яких розмірів Всесвіт може розширитися і що станеться потім – не Відомо.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)