Тероризм і інші загрози США
Серйозною загрозою національній безпеці США є тероризм. Вибух офісної будівлі в Оклахома-Сіті (1995 рік), який забрав життя 168 і поранив понад 800 осіб, став серйозним проявом внутрішньої терористичної загрози. Організатори вибуху не були членами будь-якої терористичної організації, але співчували так званого “руху ополчення” – розрізненим радикальним антиурядових груп, що виступають проти будь-якого обмеження права на носіння зброї і відстоюють необхідність формірованія. добровольних збройних загонів.
Найбільшою загрозою є міжнародний тероризм. В результаті вибуху в Нью-Йорку (1993 рік), за яким стояли члени “Аль-Каїди”, загинули 6 і поранено понад 1 000 осіб. Вибухи в американських посольствах в Кенії і Танзанії (1998 рік) також були організовані “Аль-Каїдою” (хоча відповідальність на себе взяла раніше невідома організація “Ісламська армія звільнення святих місць”, що вважається відгалуженням “Аль-Каїди”); загальна кількість жертв склало 224 чоловік загиблими (з них тільки 12 американців) і понад 4 тисячі пораненими. У відповідь США завдали ракетних ударів по базах “Аль-Каїди” в Судані і Афганістані.
Найбільший терористичний акт в історії США стався 11 вересня 2001 року. Терористи захопили 4 пасажирські літаки і використовували їх як зброю, щоб завдати ударів по вежах-близнюках Світового торгового центру в Нью-Йорку і Пентагону (четвертий літак впав в Пенсільванії, не заподіявши яких-небудь руйнувань; цілком ймовірно, його метою мав стати або Білий дім, або електростанція в Пенсільванії). В результаті терористичної атаки загинули 2 973 осіб (не рахуючи 19 терористів), 24 людей зникли безвісти. У відповідь на ці напади США вжила безпрецедентних заходів як усередині країни, так і за кордоном. Було створено нове міністерство внутрішньої безпеки (Department of Homeland Security), головною функцією якого стала боротьба з тероризмом, і прийнятий Закон про патріотизм (Patriot Act), істотно розширив повноваження виконавчої влади по боротьбі з тероризмом.
Події 11 вересня 2001 року було кваліфіковано владою країни як напад на Сполучені Штати Америки, у відповідь президент Дж. Буш-молодший оголосив війну міжнародному тероризму (War on Terror). З цього моменту міжнародний тероризм став сприйматися як одна з провідних зовнішніх загроз США. Ворогами США були оголошені не тільки міжнародні терористичні організації, але також держави і режими, обвинувачені в підтримці і зв’язках з терористами. З метою успішної протидії міжнародного тероризму і запобігання повторення подій 11 вересня 2001 року. США оголосили про готовність вживати необхідних дій (в тому числі військові і превентивні) в будь-якій точці світу з санкції міжнародного співтовариства або без неї (так звана доктрина попереджувальних дій, або доктрина Буша). Війна з тероризмом вилилася в серію військових операцій проти держав і режимів, обвинувачених в зв’язках з терористами.
“Аль-Каїда” і її лідер Усама бен Ладен, які стояли за нападом, були названі ворогами США номер один. Перший удар США і коаліції країн НАТО був спрямований проти Афганістану (жовтень – грудень 2001 роки), де при владі перебував Талібське уряд, відкрито підтримує “Аль-Каїду” і вкривають бен Ладена. Наступною метою США став Ірак (березень – травень 2003 роки), лідер якого Саддам Хусейн звинувачувався в розробці зброї масового знищення і в підтримці міжнародного тероризму (хоча зв’язку між Хусейном і “Аль-Каїдою” так і не були переконливо доведені). Вжиті заходи дозволили нормалізувати ситуацію в США – більше ударів з боку “Аль-Каїди” за американською території нанесено не було. Незважаючи на військовий успіх операцій США в Іраку і Афганістані, ситуація в цих країнах залишається напруженою: військові дії проти окремих груп бойовиків тривають, регулярно відбуваються терористичні акти, в тому числі і проти американських військовослужбовців (до виведення з Іраку американських військ в 2011 році).
Істотну зовнішню загрозу безпеці США становить поширення зброї масового знищення (в першу чергу ядерного, а також біологічного і хімічного). Одним з приводів для вторгнення в Ірак в 2003 році (поряд із звинуваченням режиму С. Хусейна в зв’язках з міжнародним тероризмом) стала підозра в тому, що Ірак продовжує розробку зброї масового знищення. Серйозну стурбованість США викликають ядерні програми Північної Кореї та Ірану. Активні зовнішньополітичні дії США також роблять в рамках боротьби з міжнародною наркоторгівлею (з цією метою була зроблена інтервенція в Панаму в 1989 році і розроблений “План Колумбія” – комплексна програма протидії виробництву наркотиків в Колумбії).
За експертними оцінками, рівень корупції в США відносно невисокий.
Дослідження “Барометр світової корупції-2007”, підготовлене міжнародною неурядовою організацією “Трансперенсі Інтернешнл” (Transparency International), показує, які сфери суспільного життя в країні, на думку громадян, в найбільшій мірі схильні до корупції. Громадяни США найбільш корумпованими вважають політичні партії (4,1 бала за 5-бальною шкалою, де 5 – максимальний показник корумпованості), органи законодавчої влади (3,7), ЗМІ (3,6), бізнес, судову владу і податкові органи ( все по 3,5). Найменш корумпованими, на думку американців, є ліцензійні служби (2,6 бала) і збройні сили (2,9). З питань політичної корупції найбільш гострими є проблеми фінансування політичних партій та зв’язку окремих політиків з діловими колами, інтереси яких вони просувають аж ніяк не безоплатно.
США не стикаються з загрозою скорочення чисельності населення. Прогнозований щорічний приріст населення на десятиліття 2005-2015 років повинен скласти 0,9% (середній прогноз; для порівняння: за три десятиліття 1975-2005 років цей показник становив 1,0%). Однак при показнику фертильності в 2,1 дитини на жінку подібний приріст забезпечується в першу чергу за рахунок імміграції.
Проблема надлишкової імміграції є однією з найбільш гострих в соціальній сфері, причому її прояви відчуваються і у внутрішній, і у зовнішній політиці.
Концепція США як “держави іммігрантів” і “плавильного котла націй” здавна проходила перевірку на міцність при конфлікті з різними націоналістичними і расовими теоріями, які займали чільне місце в американській суспільній думці. Потреба в дешевій і невибагливою робочій силі для динамічно розвивається економіки передбачала поява в країні численних носіїв культурних і релігійних традицій, відмінних від культурного коду переважної більшості початкового населення США (протестантів англосаксонського походження).
Іммігрантів стали звинувачувати в замаху на сформовану в країні систему цінностей (тенденція простежується вже в зіткненнях в 1840-1850-е років між місцевими протестантами і ірландськими іммігрантами-католиками), прагненні відібрати роботу в американців (це, зокрема, видно у випадку з забороною на імміграцію китайців в 1880-і роки), погіршенні криміногенної обстановки (яскравим прикладом тут стали ірландські банди, що вийшли на історичну авансцену ще в 1830-і роки, а в подальшому – італійські злочинні співтовариства), а в міру розвитку робітничого руху – в поширенні “революційної зарази”.
Поступово приплив іммігрантів з культурно далеких країн влади стали обмежувати законодавчо. Апофеозом цієї політики стало існування в 1924-1965 роках чіткої системи етнічних імміграційних квот, більшість з яких відводилося для англійців, ірландців і німців (найбільш “безпечних” національностей). Відмова від такого квотування привів до нового сплеску імміграції (в першу чергу з Латинської Америки і Південно-Східної Азії), що зажадав від держави відповідної реакції як в сфері законотворчості, так і при здійсненні практичних заходів.
З точки зору потоків міграції найбільшим проблемним потенціалом завжди відрізнялася американо-мексиканська межа – єдиний сухопутний кордон США, по іншу сторону якого розташовувалася неблагополучна країна з щільним населенням. Довгий час проблеми цієї межі, оформленої в її сучасному вигляді договором Гваделупі – Ідальго в 1848 році і угодою Гадсдена в 1853 році, а також низкою угод по приватним територіальних питань, не виходили за межі прикордонного регіону, з американської сторони представленого відповідними територіями штатів Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексико і Техас.
Уже тоді стали очевидні проблеми, які в кілька змінилася формі присутні в двосторонніх відносинах сьогодні. Протяжна кордон погано контролювалася з обох сторін і стала центром тяжіння для злочинців і політичних авантюристів, причому розмах транскордонного бандитизму вимагав регулярного втручання збройних сил США і Мексики. Поступово виникла і проблема мексиканських заробітчан (брасерос), а також відносин між англосаксонською та мексиканської громадами на північ від Ріо-Гранде.
Надалі масштаб складнощів став зростати, досягнувши критичних показників до кінця XX – початку XXI століття, коли з усією гостротою виникла проблема масового припливу мексиканських трудящих мігрантів в США, тісно перепліталася з кримінальними сюжетами (незаконний перетин кордону і перебування на території США, торгівля людьми, контрабанда наркотиків).
З початку XXI століття напруженість на американо-мексиканському кордоні додатково зросла в зв’язку з діяльністю так званих “комітетів пильності” ( “віджілантс”) – об’єднань громадян, з власної волі здійснюють контроль над режимом кордону. Сучасний “віджілантізм” сходить ще до традицій общинної самооборони, історично сформованим у англосаксонських колоністів, причому “комітети пильності” займалися не тільки віддзеркаленням бандитських набігів і подібних зовнішніх загроз, а й вели боротьбу з корупцією та іншими проявами злочинності всередині громад, часто вдаючись до ” суду Лінча “. Джерелом натхнення для творців руху став і досвід патрулювання кордону членами Ку-клукс-клану (ККК), зафіксований ще в 1970-і роки.
“Віджілантс”, часто розділяють націоналістичні (і іноді конспірологічні) погляди правих екстремістів, але намагаються створити собі імідж добропорядних громадян, що стоять на сторожі своєї батьківщини, приступили до збройного патрулювання прикордонних районів, припиняючи в міру своїх сил діяльність мексиканських контрабандистів (в першу чергу торговців наркотиками) і займаючись виловом нелегальних іммігрантів.
Ніякого розмежування між власне злочинцями і нелегальними іммігрантами, часто вдаються до послуг ОЗУ для перетину лінії кордону і подальшого тіньового працевлаштування на території США, “віджілантс” не проводили і не проводять. Вони не тільки передають затриманих прикордонної охорони, а й вступають з порушниками в перестрілки і періодично застосовують до перехоплених латиноамериканців грубу силу (відомі навіть окремі випадки загибелі іммігрантів від рук самозваних “прикордонників”).
“Віджілантс” виступають за закриття кордону США всіма доступними засобами, оскільки вважають, що хвиля імміграції не тільки веде до різкого зростання злочинності, а й загрожує американській культурній ідентичності. Влада країни в цілому не схвалюють їх діяльність, оскільки вона ризикує викликати додаткові міжетнічні тертя, нові труднощі в проблемних відносинах з Мексикою, ставить під сумнів авторитет державних структур, відповідальних за безпеку кордону, і часто ускладнює їх роботу.
Незважаючи на те що Конгрес США так і не прийняв законодавчих актів, які б дозволили вивести значну частину імміграції “з тіні”, виконавча влада продовжує досить активно діяти в сфері контролю над міграційними потоками силовими засобами.
Правоохоронні органи та інші пов’язані з ними інститути взяли курс на гарантовану депортацію всіх затриманих нелегалів (раніше подібна міра застосовувалася до них набагато рідше), нарощується особовий склад структур, які забезпечують прикордонний режим (так, до кінця 2008 року прикордонний патруль налічував не менше 18 тисяч співробітників, що означає двократне зростання їх чисельності з 2001 року), а на особливо складних ділянках американо-мексиканського кордону зводяться загороджувальні бар’єри, оснащені новітніми засобами контролю за переміщеннями людей і вантажів.
Ця “стіна на кордоні”, що викликає осуд як у значної частини американської громадськості, так і за кордоном, на практиці є цілком логічне розвиток колишньої політики США в сфері імміграції (до 1965 року), коли за допомогою національних квот з певного моменту пресекался надлишковий, на думку влади, антропоток з якогось одного етнокультурного регіону. Відмінність між сьогоднішнім днем і аналогічними ситуаціями минулого полягає в тому, що вперше такий великий потік мігрантів йде по суші, а не морським шляхом, що вимагає інших загороджувальних заходів, досвід проведення яких у США дуже незначний.
Однак нові складні виклики, пов’язані з нинішньою хвилею імміграції, ще не дають підстави розглядати її як по-справжньому унікальну і здатну кардинально перетворити зовнішність, політичну систему і культуру США, хоча подібна точка зору набула поширення як в США, так і за їх межами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)