Специфіка аналізу пейзажів у кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна”

Т. Дятленко,

Старший викладач

Глухівського педуніверситету

У статті подані методичні рекомендації щодо формування вмінь в учнів старших класів аналізувати пейзаж у прозових творах різних художніх систем (на прикладі кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”). Автор виокремлює типи умінь, визначає етапи роботи над текстом твору, методи і прийоми роботи, специфічні особливості пейзажів у кіноповісті.

Ключові поняття: літературний пейзаж, художня своєрідність пейзажу у кіноповісті, композиційно-художні та зображувально-виражальні функції пейзажу, тип, характер, структура пейзажів у контексті художньої системи.

У світлі сучасних педагогічних технологій літературні твори необхідно розглядати не як художнє відображення дійсності, а як зразки мистецтва слова. Державні стандарти літературної освіти також спрямовані на формування в учнів уміння сприймати літературу не на емпіричному, а на науковому, літературознавчому рівні. А це означає, що учні повинні розуміти їх із позицій мистецтва, знати закони творення його, проникати в особливості авторського освоєння дійсності. Удосконалення процесу вивчення літератури у школі треба спрямувати на розкриття образотворчого потенціалу художнього твору, з’ясування ознак авторської манери письма, різноманітних авторських задумів, ідей, закладених у найменших елементах твору для того, щоб викликати у читача емоційну та творчу активність, здатність глибоко розуміти зміст твору – цього можна досягти лише поглиблюючи аналіз елементів творчого задуму митця.

Відвідуючи уроки української літератури у старших класах, ми мали змогу спостерігати таку закономірність: під час аналізу прозових творів учителі-словесники найчастіше вдаються до роботи над образами-персонажами. Інші елементи образної системи, зокрема й пейзаж, залишаються поза увагою всіх учасників уроку. Іноді про художній образ природи згадують, як правило, це буває на підсумкових уроках, коли йдеться про майстерність письменника. Робота зводиться до перерахування художніх засобів, використаних автором у своєму творі. Констатація без практичної роботи над текстом твору конкретного автора малоефективна. Саме тому випускники наших шкіл мають примітивні уявлення про пейзаж М. Коцюбинського у психологічних новелах та повістях, І. Багряного у пригодницькому романі, О. Довженка у кіноповістях та ін.

Сучасні літературознавці Б. Є. Галанов, С. М. Соловйов, М. М. Бахтін, М. Н. Епштейн, Ю. І. Кузнецов та ін. зазначають, що нейтральних чи зайвих пейзажів у гарній книжці не буває. Нині художній образ природи стоїть поряд із образом-персонажем, його значення значно розширилося і допоміжною чи інформативною функцією не вичерпується.

Зважаючи на це, учитель-словесник повинен знайти час і можливості для розв’язання окресленої проблеми.

Мета цієї статті: показати художню своєрідність пейзажів у кіноповісті, функціональне призначення їх у контексті ідейно-художнього задуму, відповідність естетичним засадам художньої системи. Завдання: допомогти вчителю-словеснику вибрати оптимальні методи й прийоми роботи у процесі формування умінь аналізувати пейзаж у прозовому творі.

Для поглибленої роботи над цим оригінальним і неповторним явищем у кожного письменника обираємо твори із несподіваними для учнів композицією, сюжетом, стилем, жанром, художньою системою та ін. Назвемо типи умінь, необхідні для аналітичної роботи над пейзажем, які має набути старшокласник у процесі практичної роботи із текстом твору: 1) близько до тексту відтворювати в уяві художні картини природи, зображені письменником, переказувати прочитане, передаючи як авторське, так і власне ставлення до зображеного; 2) визначати у творі його основні частини, бачити їх межі і встановлювати зв’язки пейзажу з іншими композиційними та сюжетними елементами; 3) визначати зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції образу природи у тексті й коментувати їх доцільність, а також визначати тип, структуру, характер, тематику пейзажів у контексті ідейно-художнього задуму твору; 4) ідентифікувати художню своєрідність образу природи у контексті естетичних засад різних художніх систем, здійснюючи контекстні образні та поняттєві узагальнення стосовно індивідуального авторського стилю; 5) самостійно інтерпретувати зміст і значення літературного пейзажу; встановлювати типологічні зв’язки між образами природи різних письменників та інших видів мистецтва, помічати пізнавані факти в нових проявах дійсності; складати власні висловлювання (усні й письмові) критичного характеру за мотивами прочитаного.

У процесі роботи вчителю разом із учнями треба з’ясувати низку важливих запитань: як пов’язане ставлення письменника до природи з його філософськими, естетичними, морально-етичними переконаннями, особливостями світосприиимання; яку роль відіграють пейзажі у структурі твору, сюжетобудуванні; яка структура самих пейзажів, характер, тема, як це співвідноситься з ідейно-художнім задумом твору; які зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції він виконує; які образотворчі засоби використав автор, у чому неповторність та оригінальність пейзажів у контексті літературного процесу, доробку митця.

Відомо, що частина учнів-читачів несвідомо ставиться до описів під час первинного ознайомлення з текстом твору, тобто перечитують частково й без належної уваги або ж пропускають їх взагалі. Психологи (О. І. Никифорова, В. Г. Маранцман, І. О. Синиця, А. П. Сидельковський, О. Ю. Богданова та ін.), які вивчали особливості сприймання учнями різних вікових категорій образів природи, пояснюють це тим, що пейзажі “найбільш складні для читачів”. Дитина легко захоплюється фабулою твору, бо це доступніше й цікавіше. Повноцінне сприймання пейзажів вимагає уважного, вдумливого, повільного читання і максимального залучення відтворюючої та творчої уяви. І. О. Синиця, узагальнюючи свій багаторічний досвід роботи у школі, радить перед ознайомленням із текстом твору дати чіткі настанови, на що треба звернути увагу під час читання. Коли учні знатимуть, що на уроці мова йтиме не лише про образи дійових осіб, а й про природу, то, читаючи твір, вони ставитимуться уважніше до найменших елементів тексту, що вже само по собі сприятиме активізації їхньої відтворюючої уяви. Якщо учням переконливо довести, що, відтворюючи художні образи, вони краще зрозуміють твір і їм легше буде його проаналізувати, що це полегшить роботу пам’яті, то в них, як засвідчує практика, виникає бажання самим удосконалювати свою уяву.

Щоб учні глибше осягнули витоки художньої своєрідності образів природи, учителеві необхідно з’ясувати умови й обставини, в яких автор зростав як особистість, яку роль у формуванні світогляду, характеру, внутрішнього світу відіграла природа. Для цього варто звернутися до спогадів, листування, біографічних творів та ін. Таку роботу заздалегідь проведуть учні-літературознавці.

У автобіографії О. Довженко згадує, що вирішальний вплив на нього насамперед мала сім’я, тому про родичів він пише з повагою і пошаною. “Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним для характеру моєї творчості, це любов до природи, правильне відчуття краси природи”[1, 19].

Народившись і вирісши на берегах зачарованої Десни, автор пізнав радість спілкування з природою. “В дитинстві у мене був певний нахил до споглядальності”, – зазначає письменник. Він умів слухати й розуміти кожну бадилинку, кожен листочок, цей дар передав малому Сашкові дід Семен, “добрий дух лугу і риби”.

Через усе життя проніс любов до берегів річки дитинства, оспівав її красу у творах, кінофільмах. Не одне покоління із захопленням читало і буде читати: “Далеко краса моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі “зорі на перекинутому небі”…”. [2,81]. Скільки загадок і таємниць таїлося у прозорих водах Десни! Він любив лежати на піскуватому березі і слухати чарівний плюскіт води. Любив милуватися безкінечною грою хвиль, які вигравали на сонці. Полісько-степова природа вабила і, слух, і очі юного Довженка.

Доля склалась так, що мусив жити поза межами рідної України, але її символи були завжди в душі і серці письменника. Так, сучасники згадують, що на городі Довженкової дачі у Підмосков’ї влітку завжди красувалися соняшники, як знак любові до образів дитячих літ. Вони, як і яблука, стали кінокласикою й обійшли весь світ у стрічках “Земля”, “Арсенал”, “Звенигора”… “Часто згадую я тепер день, коли ми приїхали з Москви в мічурінські сади і нас тішила величезна маса яблук та груш”. Довженко сказав: “Я хотів би мати поруч зі своїм будиночком квітучі дерева, щоб, вийшовши, дихати ароматом квітів і слухати перших бджіл…” Ми говорили про красу розквітаючих садів, і він сказав: “…Гадаю, що під розквітлою яблунею не можна навіть лаятись”[3, 207].

Старшокласникам буде цікаво дізнатися, як він прикрашав природу, зокрема посадив сад біля Київської кіностудії, створював архітектурні проекти забудови берегів Дніпра і Каховського водосховища, висловлював свої зауваження щодо проектування нових сіл, задовго до польоту Ю. Гагаріна ділився планами освоєння космосу… Він мріяв зробити землю красивою.

Любив мандрувати, часто виїздив у різні села і міста у пошуках “натури”, не одну ніч провів біля вогнища з друзями, захоплювався полюванням, але, як і Остап Вишня, виїздив на природу за новими враженнями, можливістю поспілкуватися, аби отримати заряд енергії від землі і дерев, пробудити натхнення.

“Одного разу, повернувшись із пошуків “натури”, він сказав: “Я бачив день, сповнений сонця і барв, насичений красою на небі і на землі, – день, якого не було вчора і не буде уже завтра, день, схожий на людину на вершині її творчої сили, в хвилину найрадіснішого художнього натхнення… Але сьогодні був день, насичений красою і в землі, і в тіні – скрізь сповнений дії…”[3, 208].

“В одному листі з Москви Олександр Петрович писав: “Я в думках пронісся по незабутній тайзі, яка така гарна в ці вересневі дні. Пригадав усі місця, всі ночівлі в тайзі, всі до однієї зустрічі із старими й малими і вражаючу красу світу – землі, неба, повітря, яке, здавалось мені, було наповнене кольором, – словом, усе, чим насолоджувалась моя душа в цьому далекому краї…”,, [4, 595].

Сторінки “Щоденника” також містять записи: “Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому…”(Запис від 12.09. 1954р.)

Справжньою творчою знахідкою, успіхом вважав наявність у фільмі чи кіносценарії пейзажів. Під час роботи над стрічкою “Мічурін” наголошував: “Головним актором у мене є природа. Вона не повинна бути лише кулісами! Важливе її поетичне зображення, а я сказав би навіть, любовне зображення… Природа не тільки повинна мати “драматичну цінність”, вона повинна зміцнювати душевний горизонт людини”[3, 206].

До сучасників звертався із закликом: “Думайте красиво!” Але реалії життя не завжди були прекрасними. “Ліси знищують більше, ніж саджають, – сумно промовив він, – дерева зрубують, корчують, треба чи не треба. А з лісами зникають і водойми, і звірі, і птахи. У нас, на превеликий жаль, ще не прищеплена і погано виховується любов до природи – до дерев, до тварин…” [4, 594-595].

О. Довженко був твердо переконаний, “що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем… “[1, 19]

Учитель підсумує, що розкішна українська природа була дуже важливим джерелом формування національної психології, світогляду, характеру, емоцій О. Довженка. Через вчуття в її краєвиди відбулося поступове розуміння малим Сашком природної краси, яка приносила в повсякденне життя українців ніжність, благородство почуттів, любов і злагоду. Не дивно, що у майбутній творчості письменник піднесе картини природи до рівня свого серця, бо все життя намагатиметься відтворювати гармонію людського життя з природою, додержуючись свого мистецького кредо – жити і творити за законами краси.

У ході розповіді про історію написання кіноповісті варто наголосити, що в її основу покладені спогади автора про незабутні дні дитинства. Задум виник ще в 1942 році, який було реалізовано в 1955 році, за рік до смерті письменника. Цей твір він не писав задля постановки чи навіть публікації, творив для себе, для рідних матері та сестри. Відомо, що в останні роки життя він був у “московському засланні” (йому було заборонено виїжджати в Україну без особливого дозволу), що страшенно гнітило митця-патріота, душу охопила ностальгія. У листі від 2 жовтня 1956 року О. Довженко писав до львівського театрального колеги С. Пономаренка:”Дуже сумую за Україною. Тільки там, я вже почуваю, нікому я не потрібний”. У “Щоденнику” з’явиться запис:”А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око…”

Під час роботи над текстом твору учитель повинен показати особливості художнього образу природи у кіноповісті, для якого характерна фрагментарність, монтаж окремих епізодів і картин, часом не пов’язаних між собою, переміщення часових і просторових площин, різка зміна настрою та ін.

Визначаючи художньо-композиційну роль пейзажів у творі, учні мають виділити ключові епізоди твору і зіставити їх із картинами природи. Проведемо таку бесіду:

– Чи доводилося вам раніше читати твори, подібні до “Зачарованої Десни”? У чому їх подібність, чим вони відрізняються? (“Щедрий вечір”, “Гуси-лебеді летять” М. Стельмаха, “Казка мойого життя” Б. Лепкого, перша частина епопеї “Волинь” У. Самчука “Куди тече та річка”).

– У чому особливість композиції кіноповісті? Поділіть твір на частини (якщо такий поділ можливий), дайте заголовки кожному фрагменту. Обгрунтуйте свій поділ. Простежте за характером пейзажів кожної новели.

У ході обговорення учні зроблять висновок, що вони вперше читають кіноповість. Твір має досить цікаву й оригінальну композицію, подібного прийому також не зустрічали. Це окремі фрагменти-спогади із життя малого Сашка, висновки, ліричні і філософські роздуми літнього Довженка. Одне й те ж явище одночасно подане через романтичне світосприймання героя-оповідача й оцінене автором-мислителем як умова формування особистості майбутнього письменника. Цей композиційний прийом поширюється і на найменші елементи твору, зокрема і пейзажі.

Умовно весь текст твору можна поділити на новели (“Обійстя Довженків”, “Смерть братів-соловейків”, “Смерть прабаби”, “Весняна повінь”,”Сіножать”, “Коні”, “Перші кроки в науку”). Кожен епізод має своє ідейно-художнє значення у загальній змістовій та ідейній організації тексту, це одна із умов, у яких формувався світогляд Олександра Петровича. Майже всі фрагменти містять пейзажі, які тісно пов’язані із сюжетом, ситуацією. Отже, маємо зразки ситуаційного пейзажу, який виконує то роль декоративного тла, то обрамлює епізод, то є засобом уповільнення дії (ретардація), впливає на усталений хід подій ( весняна повінь) і докорінно змінює їх, створює ілюзію безперервності у викладі думок та ін.

Групам дітей запропонуємо конкретно зупинитися на кожному епізоді й з’ясувати зображувально-виражальну та емоційно-естетичну функції образу природи. Бажано, щоб у процесі роботи діти навчилися бачити умовну межу між репліками малого Сашка та зрілого митця, кінорежисера О. Довженка (оповідь ведеться від першої особи).

Після виразного читання опису обійстя Довженків проведемо бесіду за питаннями:

– Перші кроки пізнання світу малим Сашком почалися із батьківської садиби, родовідного обійстя. Яка картина вам уявлялася під час читання?

– Що знаєте ви про традиційне ставлення українців до свого місця народження і проживання?

– Прочитайте, як сприймає город малий Сашко? Що ми можемо сказати про внутрішній світ дитини?

– У чому майстерність письменника-пейзажиста чи кінорежисера?

– Перед нами зразок рукотворної чи дикої, незайманої природи? Що довідуємося про людей, які витворили цю красу, що за нею стоїть?

У процесі обговорення варто зазначити, що перед нами психологічний пейзаж – реакція малого Сашка на побачену картину. Він зацікавлений спостерігач, який тонко відчуває красу природи й активно на все реагує. Як правило, діти виказують своє захоплення окликами: “До чого ж гарно й весело було в нашому городі!… А сад було як зацвіте весною! А що робилося на початку літа…”[2,36].

Цей пейзаж можна вважати якоюсь мірою експозиційним, зображальна функція тут предсталена яскраво, тобто він окреслює місце і час дії. Весна принесла тепло, і дитина із селянської хати вийшла “з сіней та подивилась навколо”. Що ж вона побачила? Про це сказав Довженко-митець, який сприймав довколишній світ через художні образи. Відтворював же те, що ніби бачив крізь операторську камеру, він вихоплював найяскравіше, найприкметніше, що передавало, втілювало суть явища, поняття. Із давніх-давен українці вважали обійстя вівтарним місцем кожної родини. Справжні господарі намагалися тримати його в чистоті, дотримуючись давніх традицій. З цього приводу народний мудрослів мовить: “Який двір, такий і господар”, “Всякий двір хазяйським оком держиться”, “Де господар добре робить, там і поле буйно родить”, “Газду можна пізнати по дворові, а газдиню по коморі”…

Город – це рукотворний пейзаж. Вдаючись до перерахування городніх культур з допомогою підсилю-вально-видільної частки, а також знаку оклику, автор творить образ по-справжньому доглянутої, викоханої садовини, зеленої та буйної, за яким невсипуща праця матері письменника. Серед названих рослин жодного паразита – це не відповідало б законам краси. Найменший шмат землі традиційно наші предки використовували раціонально тобто садили корисне – злаки, овочі, фрукти, ягоди. Коло хати, що стояла в саду, цвіли квіти – прикраса оселі. Письменник перераховує й будівлі, які були обов’язковими на дворищі: хата, погребня, повітка, хлів, тин… Як бачимо, автор напрочуд реалістично зобразив українське дворище, город – обійстя, які створювали мікроклімат родини, нації в цілому.

Як відомо, О. Довженко добре знав традиційне ставлення українського народу до природи: все навколо живе. Тож не дивно, що його город – динамічний пейзаж. Рукотворна природа оживає під пером майстра. Для цього він використовує метафори:”Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху…” Ефект руху досягається і частим використанням дієслів.

– Який пейзаж найбільше запам’ятався і чому, який вразив?

Найбільше старшокласників захопила картина весняної повені, справжнього стихійного лиха, яке й зараз кожної весни приносить сосничанам немало лиха.

– Простежте, як сприймає повінь Сашко і до яких художніх засобів вдається О. Довженко?

Щоб показати масштабність стихії, письменник використовує слова із значенням простору – “за один день затопило ліси, сінокоси, городи” і створює зоровий динамічний образ. Як правило, розгул стихії супроводжується шумом. Аби передати це, автор вживає алітератацію (…буря. Ревом ревла над Десною всю ніч. Дзвонили дзвони…шуміла й лящала негода). Люди і тварини потрапили в екстремальну ситуацію – це прекрасно усвідомлює Довженко. У малого Сашка повінь викликала захоплення, здивування: “Сходило сонце. Картина була незвичайна, наче сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривається зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інакше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав – все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці.

Весна красна!…”[2, 58] Знову маємо психологічний пейзаж, який увиразнює внутрішню красу дитини – уміння бачити зміни у природі, помічати красу, відповідно реагувати на дану мить. Для Сашка весняна повінь – розвага, пригода, для Довженка – стихійне лихо, зображуючи яке, він вдається до гіперболізації (“Вода прибувала з великою люттю. Не встигло село отямитись, як опинилося на острові, і острів став зникати під водою… Бистра вода текла по вулицях, левадах з піною і аж сичала…”). Місцеві старожили не пам’ятають, щоб вода піднімалась аж на півтора аршина, та й швидкість руху води в степовій зоні України не могла бути такою. Автор сміливо згущає фарби, емоції, зводить обставини, адже усе це сталося на Святий Великдень, виявляється, сили природи непідвладні ні людині, ні комусь чи чомусь іншому. Знову звучить ідея співжиття в “гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”. Мимоволі замислюєшся: чи могла людина бути господарем, володарем природи?

– Читаючи спогади сучасників О. Довженка, ми довідалися, що він умів чудово розповідати різні історії, йому навіть приписують народження не тільки кіноповісті як жанру, а й усного оповідання. Частіше ж усього вдавався до спогадів про сіножать. Ця пора запам’яталася особливо. В чому ж її винятковість, неповторність, колоритність? Простежте за текстом твору і визначте засоби творення цього образу.

Косовиця – особлива пора. Для її зображення автор вдався до нюхових деталей (пахне огірками, старим неретом волока, хлібом, батьком і косарями, пахне болотом і травами, в’ялою травою і квітами…), слухових (клепання коси як найкраща музика, зозуля кує розлуку, рипить чумацький віз, десь гукають деркачі, перепілки…), зорових (“А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці”).

Пора заготівлі сіна також подана через світосприймання Сашка – виражальна функція пейзажу. Дитина почувалася щасливою: ” Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер”, “над Десною,., було моє царство”. Тут здійснювалися всі бажання, неймовірні фантазії і мрії ставали реальністю. Життя для хлопця перетворювалося на казку, де він почував себе володарем у царстві природи, все було до його послуг, ніщо й ніхто не заважали польоту фантазії, волі дитини (“Дивлюся у воду – місяць у воді сміється. “Скинься, рибо”, – думаю, – скидається риба. Гляну на небо:”Зірко, покотися, – котиться. Пахнуть трави над водою. Я до трав:”Дайте голос, трави”, – гукають перепілки. Дивлюсь на чарівний, залитий срібним світлом берег: “Явися на березі лев”, – появляється лев).

Описуючи косовицю, Довженко-художник ідеалізує, наснажує романтичним пафосом придеснянську природу, передає колорит саме цієї місцевості, сприйнятої і пізнаної малим Сашком.

Не менш цікавими для старшокласників будуть і спостереження за витворами Довженка-анімаліста, витоки якого треба шукати в українській міфології, казках, легендах, що прийшли до нас із доби язичництва.

– У тексті кіноповісті представлені різні види психологічного пейзажу, зокрема, пейзаж-марення, пейзаж-фантазія, пейзаж-сповідь. Знайдіть їх, уважно прочитайте. Що ми довідуємося про майбутнього письменника через ці образи, які виконують виражальну функцію?

– Про Олександра Петровича говорили, що він відкривач, експериментатор, утверджувач нового, а його твори, будучи гостро сучасними, водночас були мов би призначені для майбутніх поколінь. Яким перед нами постає Довженко як автор, людина, громадянин? Що його турбує, з чим прийшов до нас?

– Уважно перечитайте фінальний пейзаж-сповідь. На які роздуми наштовхують вас ці рядки?

Прокоментуйте репліку: “Так багато дала ти мені подарунків на все життя”.

– На перший погляд здається, що О. Довженко говорить про буденні речі, предмети, але у нього вони набули значення символу, а символи, як відомо, несуть ідею. Поясніть підтекст вислову : “…не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах”.

Підсумовуючи, вчитель зазначить, що герой кіноповісті “Зачарована Десна” змальований в образі малого босоногого Сашка і великого досвідченого художника-мислителя. Обидва вони з особливою жадобою прагнуть до всього величного, красивого.

Сонцем рідної України напоєні його творіння. Дивляться з екрана соняшники, цвітуть, не перецвітають…А зболена душа митця волала: “Річко, річко, душа мого народу, який безцінний дар ти принесла мені! З кожним спогадом я купаюся в тобі, з кожною світлою думкою мчу до тебе на тихії води, на яснії зорі, несу тобі в жертву найдорожчі мислі, припадаю до тебе…Поклич мене, прийми на свої береги, де трудяться люде, де чую спів…”

Дома старшокласники самостійно складуть таблицю-узагальнення або ж повідомлення “Художня сворідність образу природи у кіноповісті”, керуючись запитанням: якому творчому методу чи методам надає перевагу письменник у “Зачарованій Десні”?

Література

1. Довженко О. Автобіографія // Довженко О. Твори в 5-ти томах. К.: Дніпро. – 1983. – Т.1. – С.19

2. Довженко О. Зачарована Десна. Твори у 5-ти томах. К.: Дніпро.- 1983. – Т.1. – С.81.

3. Влчек В. Життя в цвіту // Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця. К. – 1959. – С.207.

4. Русанов Павло. Зорями зачарований // Полум’яне життя. Спогади про Олександра Довженка. – К.: Дніпро. – 1973. – С 595.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)