Вивчення фольклорних джерел творів Олександра Довженка
Н. Логвіненко,
Науковий співробітник Інституту педагогіки АПН України
Київ
Маючи народні джерела, талант Довженка загалом не піддається будь-яким порівнянням.
Р. Соболев
Талант Олександра Довженка – блискучий, талант могутньої особистості. Від яких “духовно-поетичних берегів відчалив”, що взяв з свого історичного дитинства, що залишив у минулому, що заповідав майбутньому?
Дати відповіді на ці запитання допомагають спогади сучасників Великого Майстра, літературні розвідки науковців, для яких О. Довженко завжди залишався напрочуд мудрою людиною, “людиною народною”, вражав “своєю активністю, напруженням духовних пошуків, господарською зацікавленістю в усіх подробицях народного буття, постійним прагненням “додати” до своєї духовної творчості щось негайно-практичне…” [11, с.157], “думав красиво” і вчив це робити інших.
Уміння 0. Довженка відкривати дивовижні світи краси в природі, у співпричетності до праці, в характерах людей давало підстави Л. Новиченкові вважати, що в Україні “після Шевченка, мабуть, не було митця, в якого соціальна глибина, революційний пафос, надзвичайно гостре почуття сучасності поєднувались би з таким народнопісенним і “античним” відчуттям прекрасного в житті, людині, природі. … Він виділявся особливою силою поетичного відтворення прекрасного і високого в народі… Наче людина прийшла з билин, дум, легенд, казок, з зачарованого фольклорного світу – і міру тієї одухотвореної та високої поезії перенесла на відображення свого небувалого часу, до якого вона належала так само невід’ємно, як хвиля належить океанові… Довженко незмінно наполягав на обов’язкові художника посилювати людську чуйність глядача, читача, слухача до “всього прекрасного і людяного” [11, с.173]. І це, на нашу думку, один із заповітів Майстра, який сьогодні ми маємо донести до школяра, вивчаючи найяскравіші його твори.
– Народнопоетична творчосте!.. Що в світі твоєму чарівному? Які джерела живили людину-творця? З чого брала вона сили для наснаги?
Творчі зв’язки Олександра Довженка з фольклором рідного народу досліджували науковці різних поколінь (І. Білодід, Ю. Барабаш, М. Власов, Л. Новиченко, О. Гончар, П. Тичина, Р. Соболев, Ю. Кочерган, О. Поляруш та інші). З’ясування результатів таких зв’язків дає широкі можливості глибше проникнути у творчу лабораторію письменника, долучитися до скарбниці нев’янучих цінностей великої культури.
Олександр Петрович Довженко – людина, яка “сформувала себе на епічному сприйнятті історії українського народу, на пісні, на поетиці епічного давнього слова. Голосу Довженка завжди були притаманні інтонації народних співців, – відкритий голос, спрямований на подолання якнайбільшого простору, який розділяє речника з своїми слухачами. Патетика в даному разі підсилює значущість, вагомість події, робить ті логічні наголоси на основному в оповіді, які не дадуть присутнім бути просто пасивними спостерігачами чи слухачами, – вони стануть співучасниками, співтворцями”, – говорить Павло Мовчан [10, с.3]. У цьому, на його думку, була людська і мистецька сутність Олександра Довженка – людини, епічне мислення якої забезпечувало неповторну інтонацію і належну висоту звучання кожному реченню в тексті.
Борис Степанишин, з’ясовуючи кредо великого українського кінорежисера і письменника Олександра Довженка, складовою якого є й джерела творчості, констатує: “Це були літературно-мистецькі традиції України, її фольклор, мова і національний дух народу”.
“Створювала мене українська земля…, – говорить і сам Довженко, – годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в мою душу свої горді поеми, любов до себе”[15, с.7].
Краса української землі виробила на все життя і естетичні глибини Довженка-митця. “Якщо вибирати між правдою і красою, – писав він, – я вибираю красу. І коли ми не збагнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутнім. Краса нас всьому учить”.
О. Довженко-мистецтвознавець був “носієм позитивної естетичної програми, котра й сьогодні зберігає свою актуальність”, оскільки найпильніша увага митця, на тверде переконання Р. Корогодського, була звернена на великі скарби мистецтва народного з його глибоким і простим змістом, була пов’язана з ним [8, с 556].
Озвучити ці та інші висловлювання дослідників творчості Олександра Довженка, що добере вчитель, залучаємо і семикласників, які уміють виразно читати, досконало володіють технікою читання, можуть їх прокоментувати або підготувати запитання для однокласників. Колективно визначені ключові слова висловлювань записуємо у робочі зошити. Серед них можуть бути: скарби мистецтва народного, його глибокий і простий зміст; носій позитивної естетичної програми: краса учить нас усьому; національний дух народу; думати красиво і вчити це робити інших; дивовижні світи краси в природі; напрочуд мудра людина – людина народна; сила поетичного відтворення прекрасного і високого в народі; зачарований фольклорний світ; людська чуйність; увага до всього прекрасного і людяного та ін.
Така робота допомагає зробити важливі акценти, запам’ятати найголовніше.
Після цього учитель узагальнить: отже, фольклор, уявлення про красу, про моральні засади, які втілились у народній поетичній творчості, з дитинства формували світогляд Олександра Петровича Довженка, його естетичні погляди; були тими важливими чинниками, що вплинули і на формування самобутнього таланту письменника, кіносценариста, кінорежисера… Важливу роль у цьому, на думку О. Є. Поляруша, відіграли й традиції класичної спадщини, зокрема, таких майстрів, як Т. Г. Шевченко і М. В. Гоголь. “Вони полонили митця народністю ідеалу, тісним зв’язком з фольклором, пильною увагою до героїчних постатей борців за волю рідного краю, широкими філософськими і ліричними роздумами тощо”[13, с.166]. Це й спонукало Олександра Довженка до глибокого студіювання фольклору, щоб проникнути у народне художнє мислення, що позитивно впливало на зростання його майстерності.
Джерела формування таланту Довженка яскраво описані у повісті “Зачарована Десна”. У цьому учні пересвідчаться, вивчаючи твір у старших класах.
Про народну творчість як одне з джерел національної самобутності творів письменника і режисера вказували М. Рильський, П. Тичина, О. Гончар, Л. Новиченко.
Досліджуючи творчі зв’язки О. Довженка з фольклором, науковці вважають, що народність його мистецтва є однією з провідних рис тих взаємин, що й розкриває ” національну природу таланту художника, його органічний зв’язок з художнім мисленням народу, з національними традиціями мистецтва”.
Учитель охарактеризує народність як основну рису творчості 0. Довженка, прагнучи донести до учнів особливості світосприймання, художнього мислення письменника, що допоможе краще зрозуміти явища, події, образи, створені майстром. Перед семикласниками поставимо завдання – уважно слухаючи пояснення, у робочі зошити занотувати: “Народність – це…”.
Подаємо матеріал, за яким учитель зможе підготуватися до розповіді-пояснення.
У довіднику “Літературознавчі терміни” В. Лесина читаємо: “Народність літератури – одна з найважливіших особливостей прогресивної художньої творчості, яка в досконалій мистецькій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали. Народність також передбачає суспільну значимість творів, їх зв’язок з фольклором, із виробленими народом естетичними цінностями, з попередніми культурними традиціями, з використанням скарбів народної мови.
Ступінь народності твору залежить від того, як правдиво, широко й глибоко розкрив у ньому автор важливі для народу події та явища, наскільки в інтересах народу і з передових ідейних позицій оцінив він зображуване, наскільки високим є його естетичний ідеал, художня досконалість і яскравість картин та образів, доступність твору читачам” [с.130].
А для Олександра Петровича поняття народності твору, вважає Л. Новиченко, мало незвичайно глибокий особистий сенс, бо визначало, на думку вченого, найважливіше і найхарактерніше в естетичному світогляді Митця. Літературознавець зауважував: “Народність мистецтва Довженка – це не тільки висота ідейних позицій, що відповідає корінним інтересам і прагненням народу. Народ у своєму колективному образі є й головним героєм цього художника, бо майже всі фільми Довженка, як і його літературні кіноповісті, – це романтично-пристрасне дослідження про український народ в різні епохи його історичного буття. І, нарешті, народність для автора “Землі” і “Поеми про море” – той незвичайний масштаб зображення індивідуальних осіб та явищ, який виникає при послідовному співвіднесенні і навіть поєднання “долі людської і долі народної”. Ця риса вищою мірою характерна саме для Довженка – одного з найвидатніших майстрів узагальнюючого епічного мистецтва XX ст. Масштабність, піднесення окремого до історичного і всенародного були органічними прикметами його художнього мислення” [11, с 163].
Народність естетичного ідеалу О. Довженка, за численними спостереженнями вченого Ю. Барабаша, була в основі народності літератури і її визначальним критерієм [2, с.207].
У спогадах про О. П. Довженка О. Гончар зокрема писав: “Народність – це, видно, та була якість, яку він найвище цінив у мистецтві. Чудовим свідченням цього є його власні твори, його кіноепос. Зате найменша фальш, будь-який різновид хуторянської обмеженості, псевдонародність мали в особі Довженка свого нещадного висміювача” [3, с.171].
Про народність творчості художника говорить і С. Плачинда у своїй грунтовній монографії про О. Довженка, підкреслюючи: “…На всі події і явища – великі і малі, епохальні і буденні – він дивився очима народу. Він перейняв усі кращі риси народу: працьовитість, мудрість, невмирущий оптимізм, безпосередність вдачі, гумор…”[12, с 8]. Важливо відзначити, на думку дослідника, що О. Довженко творить образи, йдучи саме від уявлень трудівників про ідеал героя, втілений у фольклорі. Тому й нагадують вони окремими рисами героїв дум, билин, вражають казковістю. У створенні національного колориту, розкритті народної душі, у втіленні авторського задуму творення образів велику роль відіграє народний гумор, звичаї, деталі побуту. (Зауважимо, що переконатись у цьому зможемо під час читання творів О. Довженка, наприклад, передсмертний ритуал дідів у новелі “Ніч перед боєм”).
Дослідниця творчості О. Довженка Ю. Кочерган вбачає глибоку народність його художнього таланту як у постановці проблем, так і в характері їх художнього розв’язання. “Навіть епізодичні герої письменника, – вважає дослідниця, – володіють глибокою духовною силою, що робить їх незабутніми. Ця якість таланту Довженка близька пафосу Сент-Екзюпері, для якого бути людиною означало нести відповідальність за все на світі” [9, с 114].
Уроки народної творчості допомогли О. Довженкові виробити програмні вимоги, коли йшлося про етику, естетику, психологію, культуру людини. Предметом постійних досліджень та звеличень митця, найбільшою його любов’ю був самобутній народний розум, “гострий, колючий, мислячий конкретно – і водночас аж ніяк не чужий великій філософії віку, іноді грубуватий у зовнішньому вияві – і сповнений внутрішньої інтелігентності…” [11, с.170] – обов’язкова вимога. О. Довженко вважав найвищим своїм завданням – показати “цвітіння народного генія”, нагадував про це неодноразово своїм колегам. Він невпинно вчив свого читача і глядача “мислити завжди значними соціальними категоріями”. І бачити, що людина… – частина народу і, зрештою, людства, – констатує Л. Новиченко.
О. Довженко належить до тих митців, що наділені особливою схильністю і особливим даром розширяти рядові події і явища, про які вони розповідають, до масштабів національно-історичних і всесвітньо-історичних. Наче вбачаючи своє завдання в тому, щоб духовно виводити свого читача і глядача на світову дорогу, розкривати перед ним вселюдські обрії того, що відбувається в його житті, що творить він сам, окреме, індивідуальне він наполегливо підносить до загального. І звідси, на думку вчених, стає зрозумілим, чому в “етиці Довженка таке першорядне значення має філософська категорія народу: через свою причетність до всенародної справи, до боротьби за світле майбутнє рядова людини причетна до всього людства, до всесвітнього історичного процесу. Ось чому для цього майстра завжди таким важливим був колективний образ сучасника – образ народу в його історичному русі. Саме гуманістичне начало у людині для Довженка невіддільне від начала народного, позбавленого, звичайно, всякого вузького або фальшивого його розуміння ” [11, с.164].
Після лекції учителя слухаємо, що записали учні, колективно обговорюємо їхні нотатки, насамкінець формулюємо визначення поняття народності та основні особливості народності Довженкових творів.
Попередні учнівські записи можуть бути такими: головний герой творів цього художника – народ; незвичайний масштаб зображення індивідуальних осіб та явищ; народність естетичного ідеалу митця ввібрала кращі риси народу: працьовитість, мудрість, невмирущий оптимізм, безпосередність вдачі, гумор; письменник творить образ, йдучи від уявлень трударів про ідеал героя, втілений у фольклорі; першорядне значення має філософська категорія народу: через свою причетність до всенародної справи; колективний образ сучасника, гуманістичне начало; масштабність зображення та ін.
Маємо надію, що семикласники зможуть з розповіді-пояснення вчителя визначити особливості народності творів О. Довженка, поглибивши початкове розуміння поняття “народність літератури”.
Постійні творчі зв’язки 0. Довженка з народнопоетичною спадщиною рідного народу визначили характерну рису його індивідуального стилю – синтез, широкі художні узагальнення в осмисленні суспільних явищ і особливий підхід до творення образів, характерів. “Усі героїчні постаті його творів – монументальні, масштабні, постають у романтичному плані. Це люди виняткової стійкості, сили волі, їхні характери, як правило, уже сформовані, розкриваються в момент найвищого напруження, коли вирішується доля народу, Вітчизни”[13, с.167]. Дослідники відзначають, що цьому сприяло звертання автора до народного уявлення про героя, вираженого у фольклорі, глибоке знання життя, досконале опанування багатства уснорозмовної лексики, мовностилістичних особливостей фольклору. Письменник широко використовує гіперболу, символ, метафору – саме ті тропи, які допомагали творити “зримі образи”. Мова героїв барвиста, багата на фразеологічні елементи народного гумору, глибоко індивідуалізована.
Аналіз творчих зв’язків художника з фольклором дозволив Ю. Кочерган виділити їх основні риси:
– О. Довженко уміло подає яскраві портретні характеристики в живописному фольклорно-гіперболізованому плані, поєднуючи з тим психологічний стан героя. Така портретна характеристика допомагає визначити суть і напругу всіх сил, втрат і здобутків героя у певних життєвих подіях;
– від характерів героїв, які митець почував потребу передати в контексті ідей певного часу, залежали сюжети повістей, оповідань (дослідники зазначають, що героями творів О. Довженка були справжні люди – кращі представники того часу). Характерною ознакою сюжету була калейдоскопічність, коли сюжетні епізоди змінюють один одного, як кадри в кіно, при цьому все подано в узагальненні, близькому до символів;
– характеристики внутрішнього стану персонажа – романтично-піднесені; розкриваючи психологію образу, не залишав поза увагою і найдрібніших деталей. Поетична деталь, часто гіперболічна, допомагає зрозуміти риси глибокого соціального і морального узагальнення, що завжди властиві героям 0. Довженка;
– важливе смислове навантаження у текстах має пейзаж: через нього автор подає психологічний образ рідної землі, внутрішній стан героя;
– О. Довженко використовує у текстах ліричні відступи – шлях до розуміння психологічного стану героя. А ще автор – активний учасник історичних подій, що в дійсності відзначали всі сучасники письменника, великого громадянина своєї Вітчизни;
– у смисловій і емоційній виразності характерів важлива роль належить зачинам-повторам. Це персоніфіковані образи народної думи, народної пісні.
Виділені нами слова можуть скласти список ключових понять, що допоможе учням визначати основні риси фольклорно-мистецьких зв’язків під час самостійного дослідження проблеми.
Завдяки освоєнню народної мистецької спадщини, заглибленню в психологію людини принципи творення образів розвивалися з кожним новим етапом творчості письменника.
Так, у роки Другої світової війни, прагнучи підкреслити патріотизм, мужність, силу волі захисників Вітчизни, О. Довженко проводить прямі паралелі між героями народного епосу та героями своїх новел, нарисів, оповідань, завдяки чому оборонці рідної землі виростали в казкових велетнів, здатних творити неможливе.
Роздуми письменника років Великої Вітчизняної війни: “Народ не хотітиме чтива про війну побутово-описового. Народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати його шлях і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховати в добрі, бо зла випало на його долю стільки, що вистачило б і на десять колін” [6, с.440] – є ніби ключем для розкриття специфіки створення героїчного характеру у його творчості цих років.
Акцент на особливостях письма Майстра цього періоду зроблений нами не випадково, оскільки семикласники вивчають оповідання О. Довженка “Ніч перед боєм” та “Воля до життя” – твори, що виросли з життя. Як відомо, Олександр Петрович Довженко у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Тому справжні факти ставали основою для написання новел, оповідань, публіцистичних виступів. (При потребі дамо визначення названих літературних жанрів і пояснимо різницю між ними).
“Ніч перед боєм” – це розповідь про дідів, з якими зустрічався сам автор. І з його згоди вперше твір було надруковано як нарис, як документ, свідчить дослідник творчості О. Довженка О. Поляруш, слово “оповідання” з’явилося у пізніших передруках.
Прагнення побачити своїх героїв на екрані сприяло написанню кіноповістей, що ввібрали в себе більшість оповідань, поглибили створені раніше образи. Із творів про події війни не ввійшли до повістей оповідання “Стій, смерть, зупинись!”, “Мати”, “Ніч перед боєм”. Оповідання “Воля до життя” ввійшло до “Повісті полум’яних літ”.
“Черпаючи сюжети творів з життя, – говорить О. Поляруш, – Довженко засвідчив вірність своїй специфіці художніх узагальнень – образи простих бійців, жінок, дідів виростали у казкових велетнів, дивували силою волі. Цьому до певної міри сприяло творче використання народного художнього мислення. Довженко звертався до гіперболи, метафори, часом до символу, різкого контрасту, народних уявлень про прекрасне і потворне [13, с.76].
0. Довженко завжди наголошував (коли окремі художники слова бачили зразки героїчного лише в минулому, не помічали подвигів захисників Вітчизни), що в центрі твору має бути образ сучасника, достойний слави предків. “В нашу, величнішу від усіх великих воєн, в цю от трагедійну пору, невже ж бо нікого поставити на зразок у великі горді лави? Невже, пак, нікому стати поруч? Невже так висохли, позморщувались душі? Чи не звелися лицарі? Чи не змарнів наш рід?
Ні, не змарнів наш рід! Не перевелися й лицарі на нашій землі. Жива душа народна. Є кому стати з Богуном і з Байдою, є кому стать!” [7, с 150]. Виділені нами слова можуть стати епіграфом до уроків, на яких вивчатимуться твори 0. Довженка про війну.
Дослідники стверджують, що письменник сам творив героїчні образи, як це робив наш народ у думах та піснях, і вимагав цього від інших. Переконатися у цьому пропонуємо учням під час ознайомлення з творами О. Довженка.
Перед початком опрацювання оповідання “Ніч перед боєм” поставимо перед семикласниками завдання: Проаналізуйте, як відбилися творчі зв’язки письменника з фольклором в оповіданні? Які з них найвиразніші? (Запитання можна записати на дошці та у робочі зошити).
Оповідання читаємо у класі, визначаємо тему твору, головних героїв. Під час характеристики капітана Колодуба повторимо вищезазначені запитання, дамо учням час над ними подумати, потім проведемо бесіду:
– На кого з фольклорних героїв схожий капітан Колодуб? Якими народ змальовує своїх героїв у народних казках, думах, піснях, легендах? Які художні засоби розкривають любов людей до своїх захисників?
– Які народнопоетичні засоби допомагають письменникові створити героїчний образ капітана Колодуба?
Не важко буде, на нашу думку, семикласникам згадати героїв народних дум та пісень (в оповіданні їх згадує і автор), їхні подвиги, поведінку підчас особливих випробувань. Фольклор здавна оспівував твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність ставились над усе. Так і О. Довженко виписує події у романтично-піднесеному стилі, у нього все величне, незвичайне. Він вірить у такий стан душі, коли в останні хвилини життя людина відчуває себе могутньою. Тому подібне відчуває і капітан Колодуб, що в бою був сторуким, “з любого пекла виходив переможцем”(5, с 562). Цим герой 0. Довженка нагадує героїв фантастичних казок, перед якими розступається вода, розсуваються гори, стелиться шлях у непрохідних хащах. Портретна деталь (“на вид ви такий, пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові”) є протиставленням (різким контрастом) до непереможної сили людського духу. Автор гіперболізує фізичні сили воїна у бою, яким рухає ненависть до ворогів Вітчизни і любов до рідного народу, рідної землі.
– Хто допоміг колгоспному садівникові Колодубу стати непоборним захисником Вітчизни, хто “перевернув йому всю душу”?
– Який найцінніших урок, як естафету, передає своїм підлеглим?
Повторним вибірковим читанням учні супроводжують свої відповіді, оскільки у О. Довженка кожне речення у тексті має “неповторну інтонацію і належну висоту звучання” (П. Мовчан). А образи дідів – “добрих річних духів” – є уособленням краси і величі нашого народу.
Далі учитель зауважить, що вчені відзначають яскраво виражене дидактичне (повчальне) спрямування твору: автор прагнув загострити почуття ненависті до ворога, кликав до останнього подиху боронити кожен клаптик рідної землі, тому розкриття характерів дідів Платона та Савки відійшло на другий план.
– Чи погоджуєтесь ви з таким твердженням? Висловіть свої міркування.
Щоб допомогти учням дати відповіді, сплануємо їхні пошуки: спершу проаналізуйте зовнішність діда Платона і Савки (Чи допомагає вона розкрити характер дідів-перевізників?); далі – їхні розмови, спогади про синів; дії, вчинки (Як проявляються риси їхньої вдачі?); особливості мови старих людей (Чи сприяє вона увиразненню загального, типового в образах, чи бачите за нею звичаї нашого народу, його світогляд, “мудру філософію, даровану дідам життєвим досвідом”?):
Оскільки пошуки мають певні етапи, вислухаємо міркування учнів послідовно, а потім можемо зробити певні узагальнення чи доповнення.
Глибокі знання письменника про життя народу, його звичаї та обряди, що черпалися з скарбниці народної поезії, допомогли митцеві створити яскраві образи старих людей, які посідають у його творах особливе місце. І перше свідчення тому портретні характеристики : “Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак” [5, с 563-564].
Щоб учні яскравіше уявили зовнішність цього мудрого діда, можна продемонструвати їм зображення Святого Миколая, порівняти його портрет з описом діда Савки О. Довженка, провести невеличку бесіду, що у зовнішності Святого Миколая вказує на його велич і святість і яка портретна деталь говорить про діда Савку як звичайну людину?
Красивим і суворим малює автор і діда Платона.
– Що дозволяє читачеві яскраво уявити собі цю мудру людину?
– Що робило діда Платона красивим?
Семикласники відшукають у тексті лише певні портретні деталі: “…старий я вже швидко ходить. Одходив уже своє “; “Я дивився на… суворого кормчого діда, що підіймався наді мною на фоні урочистого неба”; “Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас”; “По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну”[5, с 564, 566, 568, 569], що разом з упевненими діями та гіркими роздумами про відступ наших військ дозволяє читачеві побачити напрочуд мудру, красиву людину.
Отже, портретні характеристики героїв досить епізодичні, але яскраві. Уявити постаті мудрих дідів-перевізників дозволяють їхні дії та розмови, якими вони прагнуть вселити воїнам віру в перемогу над ненависним ворогом.
– Які докази знаходять для цього?
– Кого з героїв народних пісень згадують і чому?
– Якими рисами наділяв народ своїх захисників?
– Які з них притаманні героям Довженкового оповідання?
Вибірковим коментованим читанням продовжимо роботу над текстом оповідання. Звучать спогади дідів про синів Левка і Демида, виділяємо ті риси їхньої вдачі, що ріднять з героями народних творів: “Коли б оце Левко із своїм полком та був тут, той би не одступив, ні. Той би цього човна повернув назад, та по шиям, по шиям!.. Той не одступить, ні, чорта з два!” [5, с 566]; “Отакий і мій Демид. Його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить. Куди твоє діло! [5, с 566]; і як узагальнення: “Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде! Як то в піснях про Морозенка співають: “Де проїхав Морозенко – кривавая річка”, о! Ото був воїн!” [5, с 568].
Саме народні погляди на старих людей визначили підхід О. Довженка, констатує Поляруш, до образів старих людей. “Діди – носії досвіду, мудрості, розважності. Це йде від звичаїв багатьох народів світу. Мудрий сивий дід – традиційна постать у чарівних казках. Розум і великий життєвий досвід прославляються у думі “Отаман Матяш старий”, у низці історичних пісень”. Тому мудрими і гнівними судцями, непокірними і мужніми, безстрашними героями вивів письменник дідів Савку і Платона в оповіданні “Ніч перед боєм”. Своєю поведінкою та розмовами запалюють вогонь ненависті до ворогів рідної землі у серцях молодих воїнів.
“Удавано байдужий діалог” дідів-перевізників читаємо у класі.
– Якими були слова старих рибалок для тих, хто відступав? (Образливі, гіркі, але справедливі).
– Чи виносять вони вирок тим, хто рятує своє життя, забуваючи про долю всього народу? (Вони спокійні і розважливі, стримані. Незадоволено ставляться до тих, хто відступає. Можливо, не завжди справедливо і не на адресу дорікають їм, одягненим у нове та часом позбавленим сили духу, але скільки гіркої правди і болю у їхніх словах: “Це ж усе доведеться забирати назад! А це ж усе кров!” [5, с 566]; “Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові” [5, с 568].
– Чи залишила слід у серцях воїнів зустріч з старими рибалками-перевізниками? Якщо “так”, то який?
Діти можуть поміркувати, привести декілька прикладів, адже у човні втікачів було чоловік п’ятнадцять. Але не прочитати слова гіркої правди, що “викресали з сердець воїнів огонь уночі”, не можна. Думаємо, капітан Колодуб сказав за всіх. Читаємо уривок від слів “Зараз я Герой Радянського Союзу” …до слів “І поклонитися діду Платону в ноги за науку…” [5, с 569 – 570].
Від життя, народного способу художнього узагальнення ідуть такі риси дідів, як спокій і зовнішня байдужість до смерті. І Платон і Савка спокійно ставляться до смерті. “Кому на війні судилося вмерти – так не викрутишся”, – говорить старий Савка. Але це не проста байдужість до смерті. Життя потрібно віддати за Вітчизну. І діди доводять, що вони не лише іншим можуть дорікати. Вони перекидають човна і гинуть у хвилях Десни разом з ворогом. Опис їхньої героїчної смерті, зокрема останній діалог (його обов’язково озвучимо) старих месників, свідчить, що письменник глибоко знає життя народу, його звичаї, обряди, які знайшли широке відображення і в фольклорі, йде від них.
Тому цілком слушною видається думка Ю. Барабаша, що готовність дідів до подвигу, до смерті – це не їхні індивідуальні особливості, а “риси народного характеру ” [2, с 121].
Мова персонажів насичена просторічними і пісенними елементами, народними є і прийоми сатири: висміюючи боягузів і панікерів, діди використовують форму удаваного нерозуміння (“Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете” [5, с.564], властиву народній мові зневажливу форму середнього роду, розповідь про відсутніх для висміювання присутніх (“…одно, чорти його батька бери нехай, вроді отого, що коло тебе в очках сидить, теж у новому ремінні, та ще револьвер витято та кричить – вези, каже, мерщій, куркуль!” [5, с.566].
Це сприяє увиразненню загального, типового в характерах героїв оповідання.
Діди Платон і Савка – творці перемоги і нового життя, вони в думках підносяться до всенародних проблем; своїми розмовами подають, на перших погляд невидимий, урок мужності, відваги, ненависті до ворогів – окупантів рідної землі, що з часом утвердить в серцях воїнів непереможний дух. Прості воїни виростають у монументальні постаті, не випадково капітан Колодуб вийшов на берег хоч абсолютно спустошений, але разом з тим і якийсь інший, новий: він неначе втопив у Десні і свій жаль, і тугу, і розпач відступу. “Я оглянувся. За Десною горіло. І червона заграва пожежі якось по-новому освітила мою душу. Нестерпний огонь пропік мене наскрізь. На одну мить мені здалося, що кинься я зараз назад до Десни – і вода розступилася перед! мною. Цього я, хлопці, ніколи не забуду…”[5, с.568-569].
Узагальнюючи, варто наголосити, що гіпербола і символи, художня деталь, яка передає почуття, настрій, психологічний стан героїв, допомагають авторові підкреслити, що його герої втілюють весь народ у боротьбі та безсмерті, утверджують віру в народні сили, вчать не коритися ворогам. На думку багатьох дослідників, діди в кіноповістях, оповіданнях Довженка уособлюють мудрість народу, його героїчну історію. У їх долі відбились успіхи і невдачі, темнота і мудрість. Діди Савка і Платон – втілення кращих традицій рідної землі: глибокої народної щедрості, мудрості й мужності.
Актуальними оповідання були не тільки в роки Великої Вітчизняної війни. їх важливе значення не буде заперечувати ніхто й сьогодні, оскільки допомагають молоді виховувати стійкість, силу волі у досягненні певної мети, виховувати почуття поваги та шани до захисників Вітчизни.
Слова багатьох героїв з творів О. Довженка стають крилатими: їх хочеться перечитувати ще і ще раз – такий глибокий смисл вкладений у них. Вдумаймося: “А воїну треба напитися зараз крупкої ненависті до ворога та презирства до смерті. … Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливії”[5, с 568]; “Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга, як Десна ось, третя, як калюжка – по кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив” [5, с 567] – чи ж не до кожного з нас звертається великий О. Довженко?
Оповідання, публіцистика, документальні фільми 0. Довженка відіграли активну мобілізуючу роль у вихованні високих патріотичних почуттів народу у роки Великої Вітчизняної війни, служать цьому і сьогодні. Могутня сила патріотичного почуття самого художника вражала всіх, хто знав О. Довженка. Так, зокрема Олесь Гончар згадував: “Доля народу, доля поневоленої окупантами України стала думою його безсонних ночей, його пекучим болем і стражданням. Сповнені священної ненависті до ворога народні месники-партизани, багатостраждальні матері, невольниці-дівча-та, весь пригнічений, але нескорений люд, що на нього впала ніч окупації, знайшов в особі Довженка одного з найглибших, найемоціональніших виразників своїх почувань” [3, с 169].
Читаючи оповідання “Воля до життя” вдома, семикласники досліджують питання: “Що ріднить героя оповідання з героями казок, легенд, дум? “Прикладом пошуків стане попередня класна колективна робота. На наступному уроці вислухаємо міркування учнів, що мають бути підтверджені текстовим матеріалом.
Цікавими, на нашу думку, можуть стати учнівські дослідження у старших класах, коли творчість О. Довженка буде вивчатися глибше. Темою дослідження може бути тема “Образи дідів у творах О. Довженка”, оскільки це улюблені образи письменника і зустрінемо ми їх і в повісті “Зачарована Десна”, і в кіноповісті “Україна в огні”.
Важливе місце у творчості Митця посідає образ жінки. Це ще одна нагода дати старшокласникам можливість виявити свої здібності у самостійній творчій роботі – порівняти жіночі образи творів О. Довженка з фольклорними.
Спогади Юрія Смолича про Олександра Довженка, що прозвучать наприкінці роботи, будуть тим містком, який приведе семикласників до глибинних просторів Довженкової прози, оскільки й сам письменник був людиною надзвичайно багатогранною, людиною найрізноманітніших інтересів і нахилів: малярство і архітектура, планування міст і садівництво, фольклор рідного народу і міжпланетні сполучення, давня історія людства і загадка майбутнього нашої планети, народне мистецтво і проблеми індустріалізації рідної, колись суціль хліборобської батьківщини, – все цікавило, все захоплювало його, до всього він брався, все вивчав, і все негайно ж починав популяризувати [16, с.176 ]. Саме з цієї, на думку Ю. Смолича, надзвичайно характерної Довженкової риси – активно втручатися в кожну галузь життя – і починався великий майстер – Довженко-письменник, а сьогодні є яскравим взірцем великого громадянина своєї Батьківщини. Як можуть не захоплювати нас його найфундаментальніші риси характеру, що визначають людину Людиною.
А це відбилося і на його творчості. Дослідники констатують: вся його творчість цілеспрямована, і спрямована завжди – проти зла, завжди – за добро, за перетворення життя на благо людини, на благо народу, на благо цілого людства. Вона позначена могутнім виявом почуттів любові і ненависті. “Довженко любив людину і до людини підходив завжди тільки з міркою, коли можна так висловитися, добра: добро він умів відшукати за дванадцятьма дверима й за дванадцятьма замками” [16, с 177].
Вивчаючи твори О. П. Довженка, даємо можливість сучасним школярам відкривати для себе дивовижні світи української душі, вчитися любити людей, творити добро і красу, виховувати в собі активну життєву позицію.
Література
1. Андроников І. Поезія Довженка // Довженко О. Збірник спогадів і статей про митця. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 249 с.-С.157-168.
2. Барабаш Ю. Довженко: Некоторые вопросы эстетики и поэтики. – М.: Худож. лит., 1968. – 270 с.
3. Гончар О. Художник народу // Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця. – К.: Вид-во образо
Творчого мистецтва і музичної України УРСР, 1959.- 251 с.- С.168-173.
А. Довженко О. Збірник спогадів і статей про митця. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 249 с
5. Довженко О. Кіноповісті, оповідання. – К.: Наукова думка, 1986. -710с.
6. Довженко О. Про красу. – К., 1968. Т. Довженко О. Твори: В 5 т. – К.: Дніпро, 1964-1966. – Т.1-5. – Т.1 8. Корогодський Р. Велика містерія: життя після смерті. // О. Довженко. Зачарована Десна. – К.: Веселка, 1995.- 574 с.
9. Кочерган Ю. Олександр Довженко: Проблеми майстерності. – Львів: Вища школа, 1983. – 117 с.
10. Мовчан П. Вибір перспективи // Борис Степанишин. Дивосвіт Олександра Довженка. – К.: Просвіта, 1994. – 56 с.
11. НовиченкоЛ. Естетичні уроки Довженка. //Л. М. Новиченко. Вибрані праці в двох томах. – К.: Дніпро, 1984. – Т.2, – 423с.
12. Плачинда С Олександр Довженко: Життя і творчість. – К.: Рад. письменник, 1964. – 320 с
13. Поляруш О. Олександр Довженко і фольклор. – К.: Вища школа, 1988. – 175с.
14. Соболев Р. Олександр Довженко. – М., 1980. – С.46.
15. Степанишин Б. Дивосвіт Олександра Довженка. – К.: Просвіта, 1994. – 56 с.
16. Смолич Ю. Олександр Довженко // Довженко О. Збірник спогадів і статей про митця. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 249 с.- С.174-180.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)