Синій камінь
Неподалік від міста Переславль-Залеський, на узбережжі Плещеєва озера, де сьогодні розташовується архітектурний пам’ятник “Клешінскій комплекс”, знаходиться величезних розмірів валун – Синій камінь, який є природним пам’ятником. В даний час камінь має сіро-синій колір і поступово, повільно занурюється в грунт.
Ще з давніх часів цей камінь називали чудодійним. Згідно з твердженнями поруч проживають старожилів, серед яких ходять численні і найрізноманітніші перекази, що переходять з покоління в покоління, якщо якийсь час перебувати на цьому камені, то можна зцілитися від безлічі різновидів хвороб, а безплідні жінки зможуть мати дітей.
Історія Синього каменя почалася в далекому минулому нашої країни. Сьогодні історики, співпрацюючи з археологами, довели, що перше поселення на узбережжі Плещеєва озера відокремилося близько двох тисяч років тому. Першими поселенцями в даній області були фіни-язичники, які, на диво, не брали кривавих жертвоприношень. Дана зона проживання фінів приваблива була тим, що саме тут розташовувалася гора, висота якої сягала 30 метрів над рівнем води, адже з цієї точки відмінно проглядалися всі прилеглі околиці.
У період, коли плем’я заселило гору, Синій камінь вже існував і розташовувався на самій її вершині. Ясна річ, що язичницькі поселенці обожествили величезний валун і змайстрували навколо нього невелику рівну площадку, а на її краю спорудили спеціальну язичницьку молельню.
З плином часу дані території, поблизу Плещеєва озера, стали заселятися Серені слов’янами по мірі того, як фіни покидали цю область. Ті, що прийшли слов’яни теж були язичниками, але поклонялися вони Яриле – своєму язичницькому богу, але при цьому, зберегли колишню святиню попереднього їм народу. Поруч з каменем був збудований значних розмірів населений пункт, в якому і проживали слов’янські язичницькі племена; його назвали Кліщі. Таким чином, саме ця територія послужила відправним пунктом для появи майбутнього міста Переславль-Залеський.
Синій камінь протягом всієї своєї довгої історії завжди славився своєю неймовірною силою, що дійшло і до нинішніх часів.
У існування Русі, коли вже міцно було вкорінене православне віросповідання, населення районів Плещеєва озера, включаючи православних християн, не припиняло поклонятися незвичайному валуна і продовжувало обожнювати його. В цей період часу православні священики, практично кожен раз проповідуючи, старалися донести до тутешніх жителів, що в камені живе не чудодійна, а нечиста сила, яка отруює душі тих, хто поклоняється і обожнює його. Варто відзначити, що ніякі попередження і докори не змогли зупинити людей поклонятися наділеному силою каменю. Навіть сьогодні велика кількість людей приходить до Синього каменю, залишаючи біля його підніжжя свої підношення і просячи про допомогу, одужанні і благаючи про виконання бажань.
Прийшов час, і місцеві священики наполягли на тому, щоб скинути камінь зі скелі – все відбулося за задуманим планом. Таким чином, камінь виявився вже у самого підніжжя гори, але навіть тут збиралося велика кількість народу, які, як і колись, скоювали каменю поклоніння.
У перші роки 18 століття представники православного віросповідання запропонували скинути валун в яму і зверху засипати землею, що й було здійснено за наказом Василя Шуйського.
Через деякий час, що прийшли на дані території рибалки з подивом помітили, що камінь і раніше знаходиться на своєму місці. Ніхто не міг зрозуміти, яким саме чином 12-тонний валун виявився на поверхні землі.
В 1788 роки було покладено початок будівництву храму на місці валуна, тому його вирішили закласти в фундамент поруч споруджуваної дзвіниці. У зимову пору року, коли озеро покрилося льодом, Синій камінь хотіли перенести на лід, але лід не витримав і камінь виявився на глибині 5 м. Через рік, місцевими рибалками було помічено, що камінь починає “вибиратися” на своє колишнє місце, і сьогодні він лежить на своєму попередньому місці розташування, хоча все більше занурюється в грунт.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)