ІМПЛІЦИТНИЙ ЗМІСТ СИМВОЛУ КАМІНЬ У ДРАМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ “КАМІННИЙ ГОСПОДАР”

Л. М. Невідомська,

Кандидат філологічних наук, доцент (Тернопільський педуніверситет)

У статті розглядаються особливості функціонування лексичної групи, об’єднаної навколо словесного символу

Камінь, у драмі Лесі Українки “Камінний господар”.

Мова, як особлива знакова система, забезпечує породження її носіями різноманітних текстів, у яких інфор­мація може виражатися не тільки експліцитно, але й імпліцитно. Експліцитний спосіб її вираження передбачає передавання й сприйняття передовсім тих значень, які закріплені за певними експонентами лінгвальних знаків мовною нормою. Для цього достатньо звичайного “впізнавання” певної звукової форми словесних знаків і встановлення властивої їм загальномовної семантики, тобто відповідних значеннєвих концептів. Так, напри­клад, у “Словнику української мови” зафіксовано десять лексико-семантичних варіантів лексеми камінь, серед них: 1. Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси або окремих шматків […]; 2. Окремий шматок, брила такої гірської породи; 5. перен. Тяжке почуття; туга, смуток, горе; 7. Надмогильний пам’ятник [1: 83-84 ]. Якщо це слово вживається в будь-якому висловлюванні з одним із наведених значень так, що мінімальний кон­текст дає змогу без домислювання сприйняти цю семантику, то йдеться про експліцитність її вираження.

На противагу експліцитній, імпліцитна інформація об’єктивується опосередковано. Для цього замало згада­ного звичайного “впізнавання” експонентів словесних знаків. Необхідне імплікування (виведення) її з експлі-цитних значень, ширше – домислювання змістових пластів із опорою на контекст, мовленнєву ситуацію, поза-лінгвальні знання тощо. Імпліцитність змісту виявляється в комунікативних процесах і є наслідком такого мо-вомислення, яке спрямоване на породження, передавання прихованої семантики, зокрема різноманітних смис­лових й емотивних прирощень. Тексти, їх компоненти з прихованою інформацією (підтекстом у найширшому розумінні цього терміна) вимагають відповідного читацького сприйняття, а від дослідників – лінгвістичного контекстного аналізу, що його дехто з мовознавців якраз і трактує як макроконтекстний аналіз тексту з метою розкриття латентного змісту комунікації [2:66].

Імпліцитний зміст найпомітніше виявляється тоді, коли спеціально створюється смислова неоднозначність, на якій грунтується функціонування багатьох тропів та фігур, що є однією з найхарактерніших прикмет худож­ньої мови і художніх текстів, особливо тих, де активно використовується символічна роль словесних знаків. Імпліцитною вважається інформація, для отримання якої необхідні додаткові мисленнєві операції, спрямовані також і на виявлення прямо не реалізованих у тексті його прихованих смислових потенцій [3:10-11]. Із цього погляду словесний символ є за своєю природою засобом вираження саме такої інформації. Адже символ – це такий знак, що “містить у собі узагальнений принцип подальшого розгортання згорнутого в ньому смислового змісту” [4:10].

У художній мові словесні символи імпліцитно зображають предмети, явища, почуттєво спрямовуючи розгор­тання їх характеристик у мисленні, уяві. Найчастіше символ-лексема з відповідним загальномовним значенням дає змогу на основі такого значення творити доступний для сприйняття семіотичний концепт, покликаний означи­ти найчастіше те, що нашому сприйняттю безпосередньо недоступне – абстрактні філософські ідеї, поняття, внут­рішні глибокі почуттєві переживання тощо. Тому стає очевидним, що символічна функція словесних засобів є особливою прикметою мови таких художніх творів, які насичені філософським змістом, психологізмом, тобто розкриттям внутрішнього стану персонажів, мотивації їх вчинків, характерів. До них належить і драма Лесі Украї­нки “Камінний господар”. Це передовсім поетично-філософське переосмислення видатною українською пись­менницею відомого у світовій літературі мандрівного сюжету про Дон-Жуана, яке вона втілила в естетично дове­ршену та оригінальну словесно-образну структуру.

У тексті п’єси на семантичному рівні його організації домінантною виступає лексична група, центром якої є експресема камінь (ЛГК). Вона охоплює похідні слова, утворені від указаного іменника: камінний, кам’яний, каміння, камянити. До неї також тяжіють лексеми на зразок: гора, мармур, скеля, круча, твердиня та под. ЛГК та семантично близькі до неї слова творять словесно-асоціативне поле, в межах якого не тільки експліцит­но, а й імпліцитно виявляються помітні фрагменти поетичного змісту драми. Важливо наголосити на тому, що вживання словесних компонентів ЛГК в аналізованому поетичному тексті виразно демонструє їх символічну роль. На це вказує сама Леся Украінка, розкриваючи прихований зміст заголовку драми у листі до АЮ. Кримського: “Боже, прости мене і помилуй! я написала “Дон-Жуана”! (…) Правда, драма (знов-таки дра­ма!) зветься “Камінний господар”, бо ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Ко­мандорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї – і над Дон-Жуаном, “лица­рем волі” [5: 335]. На те, що у цьому творі через посередництво символів необхідно дошукуватися прихованої у них філософської інтерпретації людського буття, певних його суспільних та особистісних вартостей, спрямо­вують й інші автокоментарі до нього. У них Леся Українка постійно звертається до метафоричного епітета ка­мінний із його символічним змістом. Так, характеризуючи образ Долорес, письменниця протиставляє його об­разові Анни: “Якби не було Дон-Жуана, то знайшлося би щось інше, для чого вона б “душу розп’яла і заколола серце”, бо там, де Анна могла б уже бути щасливою, Долорес ще б таки не знайшла свого Святого Грааля, а се тому, що над нею ніщо “камінне” не має влади (…). Отже, усталені форми для неї тільки якісь містичні форму­ли, що мають виражати, власне, невиразимі ні в яких формах почуття, але те, що в тих формах є “камінного”,

Невідомська Л. М. Імпліцитний зміст символу камінь у драмі Лесі Українки “Камінний господар”

Пригнітаючого, позбавляючого волі, не може мати влади над її вільною душею. Так я думаю про Долорес, але, на жаль, не вміла передати тої думки читачам” [5: 387]. Ми навели цю досить широку цитату із листа Лесі Українки до О. Кобилянської, щоб зробити кілька важливих висновків.

По-перше, тут переконливо засвідчується, що символічність компонентів окресленої ЛГК постійно знаходи­лась у центрі уваги авторки драми, тому й не дивно, що в тексті твору вони активно вживаються (виявлено два­дцять дев’ять відповідних мікроконтекстів), наприклад:

Ходім, дон Гонзаго! я полину,

Як біла хвиля, у хибкий танець,

А ви спокійно станете, мов камінь.

Бо знає камінь, що танок свавільний

Скінчить навіки хвиля – коло нього [6:108]. Зауважимо, що відповідні лексеми часто стосуються характеристики Командора, який, на думку самої Лесі Українки, “вийшов занадто схематичним – се більше символ, ніж жива людина” [5:386]. Додамо, що цьому значною мірою сприяє якраз уживання у ремарках, репліках слів із ЛГК:

Чому ж мені [Анні] веселою не бути,

Коли я можу так на вас [Командора] впевнятись,

Як на камінну гору! [6: 85]. По-друге, у наведеному авторському коментарі висловлений жаль із приводу того, що письменниці не вда­лось із належною повнотою донести читачам протиставлення образів Анни і Долорес, які уособлюють альтер­нативний вибір особистості: підкоритися усталеним, “камінним” нормам, формам суспільного життя, що по­збавляють волі, або ж, відмовляючись від його принад, зберегти вільну душу, щоб пожертвувати нею. Та дума­ється, що Лесин жаль – це, мабуть, прояв надто вимогливого ставлення до власного тексту. Адже в ньому до­сить виразно і на текстовому, й на підтекстовому рівнях простежується це протиставлення. Воно вловлюється читачами, які не обтяжені стереотипним сприйняттям образу Долорес як тільки тіні Дон-Жуана та здатні доми­слювати імпліцитні значення, що приховується також і за словесним символом камінь, і за іншими виражаль­ними засобами, асоціативно пов’язанами з ним..

По-третє, Леся Українка сама вказує на суттєві складники прихованого змісту лексем аналізованої групи. Камінний – це передовсім такий, що позбавляє волі, гнітить вільну душу. Інакше кажучи, це усталений спосіб поведінки й життя особистостей на зразок Анни й Командора з їх прагненням до влади, яка дає змогу їм нехту­вати почуттями, волею інших людей, перетворюючи їх у “камінні” фігури власного світу, де руйнуються й здо­буваються “всесвітні трони” во ім’я власної величі й слави:

Він [плащ Командора], мов прапор,

Єднає коло себе всіх одважних,

Цих, що не бояться крів’ю й слізьми

Сполучувать каміння сили й влади

Для вічної будови слави! [6: 155-156]. Саме символічно прихована семантична наповненість експресем, які об’єднуються навколо лексеми камінь, сприяє і дослідницькому проникненню в ідейно-змістову глибину, філософське підгрунтя аналізованого твору, який, за Я. Розумним, “втілює головні філософські концепції епохи й надчасу у своєрідному чотирикутнику людських колізій – в Дон Жуані, Донні Анні, Командорові Дон Гонзаго й Дольорес” [7:24]. Як твердить цей дослідник, кожний із цих персонажів є “мікросвітом, в якому схрещуються й зударяються основні концепції драми – свобода, влада й закон з однією підкресленою домінантою” [7:25]. Зокрема, Донна Анна розумом, хи­трощами й своїм жіночим чаром підпорядковує громадські правила своїй концепції волі, а воля – це влада й “потрібен камінь, коли хто хоче будувати міцно своє життя і щастя”. У Командора акцентоване “камінне” слу­жіння громадській етикеті та державному й Божому законові [7:25].

Особливо помітною є багатовимірність і змістова насиченість словесних компонентів ЛГК у тексті драми Лесі Українки, якщо його порівняти з текстом відомого твору О. Пушкіна “Каменный гость”. Відмінність спо­стерігаємо навіть стосовно кількості вживання. В О. Пушкіна натрапляємо лише на одиничні випадки викорис­тання лексеми камень та епітета каменны й: у заголовку твору “Каменный гость”, а також деяких мікротекстах, наприклад:

О, пусть умру сейчас у ваших ног,

Пусть бедный прах мой [Дон Гуана] здесь же похоронят […],

Там – у дверей – у самого порога,

Чтоб камня моего могли коснуться

Ты [Анна] легкою ногой или одеждой […] [8:520]. Та найвідчутнішою є концептуально-змістова віддаленість прихованої естетичної інформації, яка розкрива­ється з опорою на аналізовані ЛГК в обидвох текстах – російському й українському. У творі О. Пушкіна семан­тика експресеми камень та похідного від неї епітета не виходить за межі загальновживаних значень, відомих в російській та українській мовах (“надмогильний пам’ятник; створений, виготовлений із каменю”) та тих емо­ційних та значеннєвих імпліцитних прирощень, які є загальнопоетичними. Ці додаткові смислові компоненти спираються на асоціативний зв’язок: камінь – гробниця – смерть і водночас посилюють його у тексті О. Пушкіна: Дон Гуан

Вот она… о, тяжело

Невідомська Л. М. Імпліцитний зміст символу камінь у драмі Лесі Українки “Камінний господар”

Пожатье каменной его десницы!

Оставь меня, пусти – пусти мне руку…

Я гибну – кончено – о Донна Анна!

Проваливаются [8:532]. Це фінал драми, у якому вбитий Дон Гуаном командор (“покойник был ревнив”) карає хтивого й облудного коханця – спокусника Анни. Отже, традиційний конфлікт особистості й суспільства в художній інтерпретації російського поета вичерпується насамперед тим, що “переростає у трагедію пристрастей” [7: 23].

На противагу цьому, у творі Лесі Українки колізії драми не зводяться тільки до пристрастей кохання. Укра­їнська поетеса пропонує власне художнє осмислення значно ширшого кола проблем суспільного буття людини, її вибору між свободою і несвободою, почуттям і розумом, між неприйняттям закону, умовностей і їх беззасте­режним дотриманням. Тут ідеї несвободи, скутого інтелекту, непорушності певних регламентацій суспільного життя виражені не лише експліцитно, але й певною мірою імпліцитно, у підтексті, на формування якого відчут­но впливає особливе функціонування в українській драмі експресеми камінь та її похідних. Слова із ЛГК Леся Українка вживає впродовж усього твору, починаючи від заголовка і кінчаючи останньою ремаркою. Важливо звернути увагу на те, що навіть у ремарках – авторських прозових поясненнях, які здебільшого виконують пев­ну допоміжну роль у драматичному творі – поетеса використовує експресеми із ЛГК з їх імпліцитним змістом, виникнення якого формується шляхом метафоризації епітета:

Тим часом із свічада вирізняється п о с т а т ь К о м а н д о р а, така, як на пам’ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною ходою просто до Дон-Жуана [6:157]. Хоча у них простежуємо і використання слова камінь у прямому значенні:

Печера на березі моря в околиці Кодікса. Дон-Жуан сидить на камені і точить свою шпагу [6: 108]. Згодом він “кладе шпагу на камінь” [6:110].

Подібні мікроконтексти ще не виявляють властивого символам поєднання, співіснування двох семантичних планів: експліцитної семантики (тут камінь – “окремий шматок гірської породи”) і прихованого за нею приро­щеного значеннєвого компонента. Однак і в цьому випадку, мабуть, може виникати певне домислювання на зразок: світ, що його символізує “камінність”, ще нічим не загрожує Дон-Жуану, бо йдеться про камінний ула­мок, яким персонаж просто послуговується, але своєю шпагою він діткнеться цієї “камінності”. Однак воно можливе тільки після прочитання усього твору й сприйняття підтексту, індикатором якого виступає лексема камінь. Крім того, її широке використання в поетичному тексті драми і навіть у ремарках зумовлюється певни­ми формально-стильовими настановами Лесі Українки, про які вона образно висловилась, знову ж таки спира­ючись на дещо іншу, але метафоричність означення камінний. Поетеса прагнула сконцентрувати стиль драми, зробити його лаконічним, як “написи на базальті”, “уняти сюжет в короткі енергічні риси, дати йому щось “ка­мінного” [5:386].

Уже вкотре висловлювання авторки про свій твір демонструють, що, ймовірно, в самому його задумові, за яким “ся драма повинна була нагадувати скульптурну групу” [5:386], певною мірою проглядає зорієнтованість поетеси на особливе естетичне навантаження ЛГК та інших семантично близьких до неї лексем. Тому й не див­но, що в українському тексті, на противагу творові Пушкіна, ця група як кількісно, так і якісно багатша. Леся Українка вживає іменники камінь, каміння, прикметники камінний, кам’яний, дієслово кам’янити. Найви­щою активністю відзначається функціонування прикметника камінний, який використано майже у половині з двадцяти дев’ятьох виявлених мікроконтекстів.

Помітною є також різноманітність лексичної сполучуваності експресеми камінь, її похідних у тексті драми “Камінний господар” та їх здатність входити у певні тропеїчні структури (метафори, порівняння). Це сприяє формуванню семантичної двоплановості лексем, а, отже, й виникненню власне поетичного прихованого змісту, який з’являється внаслідок текстового перетворення експліцитних прямих і переносних значень іменників ка­мінь, каміння та прикметників камінний, кам’яний. Базою для поетичної трансформації стають окреслені на початку статті прямі значення слова камінь. Вони в дериваційно транспонованому вигляді наявні також у похі­дних прикметниках камінний, кам’яний, а значення “окремий шматок, брила гірської породи” має також збір­ний іменник каміння. Поряд із цим поетична символічність аналізованих експресем безпосередньо грунтується і на загальномовному переносному значенні: камінь -“тяжке почуття; туга, смуток, горе”. Воно, наприклад, простежується в репліці Долорес, що прагне передати свій душевний стан, почуття, викликані її стосунком із Дон-Жуаном, які в контексті драми не вичерпуються переживаннями, описаними в наведеному лексикографіч­ному тлумаченні:

Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш,

Як тяжко зрушити великий камінь?

(Кладе руку до серця)

А в мене ж тут лежить такий важкий

І так давно…

[…] Ти думаєш, я плакала по мертвій

Своїй родині? Ні, моя Аніто,

То камінь видавив із серця сльози… [6:171]. Тут камінь – не просто “туга, смуток, горе” від нещасливого кохання, а й почуття заздрощів до суперниць (“заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!”), важкого жертовного обов’язку, чистої відданості коханому (“Я наречена, і ніхто не може мене сплямити, навіть Дон-Жуан”), яка приречена так і залишатись нереалізованою (“Мене з коханим тільки мрія в’яже”).

Невідомська Л. М. Імпліцитний зміст символу камінь у драмі Лесі Українки “Камінний господар”

Подібне розширення загальномовної семантики, яке веде до появи прихованого символічного змісту, спо­стерігаємо і стосовно лексеми кам’янити. Вона виражає два значення, зафіксовані лексикографічно: 1. Робити нерухомим, застиглим, як камінь (у 1, 2 знач. ) та 2. Робити байдужим, нечулим [1:85]. Приклади, які ілюстру­ють ці значення, вказують на їх переносність, хоча вона чомусь не ремаркована в “Словникові української мо­ви”. Цікавим є те, що друге зі вказаних значень підтверджується тут цитатою із драми Лесі Українки:

Я [Анна] не можу… той камінь… він не тільки пригнітає, він душу кам’янить… се найстрашніше… [6:130].

Зауважимо, що імпліцитна семантика, яка сприймається у наведеному мікроконтексті через призму ширшо­го контексту всієї драми, виходить далеко за межі того словникового значення, яке вказаний уривок має ілюст­рувати. У репліці Анни, яка стала подібною до “каріатиди, що держить на собі тягар камінний” і перебуває, на думку Дон-Жуана, в “камінній в’язниці”, “камінній зморі”, визнання героїні “той камінь (…) душу кам’янить” не стільки засвідчує її байдужість, скільки стан неспроможності покінчити з власною роздвоєністю. Вона не­здатна позбутися залежності від спокусливо-принадних вимріяних, але духовно мертвотних прагнень досягти вершини “камінної гори” – могутньої влади й слави – і віддатись вільному пристрасному коханню Дон-Жуана, що хотів її “живою мати, а не камінною”.

“Камінна гора” – це символ Командорового світу. Гонзаго – не гість, а законний господар у власній тверди­ні, з якої не могла і не бажала звільнитись Анна. У світі Командора панує “камінь” та його прикмети: “повітря “камінне”, тягар, таран камінний”,”камінна одіж, брама, в’язниця”, “камінне щастя”, що є несумісним із во­лею, з живим “вогнем любові”. Проте саме таким щастям спокусила Дон-Жуана Анна -“справді камінь, без ду­ші, без серця”. Незважаючи на передчуття кінця (“Я конаю під камінним гнітом! Вмирає серце! Я не можу, Ан-но, з умерлим серцем жити”), “лицар волі” все-таки зраджує себе:

Чому мені не взять свого [Командорового] плаща?

Адже я цілий спадок забираю.

Вже ж я господар буду сьому дому! [6:156].

З погляду осмислення прихованого змісту експресем ЛГК увагу привертає художньо й психологічно пере­конлива сцена, що завершує твір. Дон-Жуан у Командоровому плащі з його атрибутами влади у свічаді, замість власного віддзеркаленого образу, бачить із жахом вже інше:

Де я? Мене нема… се він… камінний! [6:157].

У цій репліці епітет камінний своєрідно вмотивовує фінал драми – загибель нового господаря дому, який “застигає, поражений смертельним остовпінням”, від покладеної на його серце Командорової правиці. Але це, власне, не тільки Командор, але й відбиття у цій постаті переродженого Дон-Жуана. Він став духовним спадко­ємцем, двійником Камінного господаря і сам смертельно карає себе.

Художнє зіткнення двох символів, “серця” і “каменю”, з їх імпліцитним змістом спрямовує увагу на під­текст драми, у якому в дусі концепцій Сковороди, Юркевича, Ніцше та інших криється прагнення поетеси до “відромантизування серця, як основи внутрішньої і зовнішньої гармонії; авторове й людське шукання доріг до себе, свого щастя (…), моральности людських стосунків, етичної влади та “живої” любови -“дитини волі” [7:25]. Відштовхуючись від такого проникнення у підтекст і вказуючи на відкритість трагедійної розв’язки дра­ми для різних інтерпретацій, Я. Розумний подає власну. Він стверджує, що “перемагає, отже, не “серце”, а “ка-мінність”, як драматургова метафора реальности, влади консервативного закону над свободою та іронії людсь­кої віри в ідеал” [7: 25].

Однак сприйняття прихованих компонентів змісту, їх домислювання у фінальній частині драми може, на наш погляд, наштовхнути й на дещо іншу думку. Трагедійність розв’язки не свідчить про повну безнадійність душевних і духовних поривань особистості. Надія залишається, адже Командор як уособлення “камінності” гине, а його свічадний образ карає нову “камінність” – Дон-Жуана, який обдурений і захоплений “гордою мрі­єю” про іншу волю, волю, якої “нема без влади”, приносить на вівтар цієї омани своє серце. Тому такий рух одвертої внутрішньої однобічності можна трактувати як замкнуте в своїй загрозливій смертельності коло. І тільки прагнучи гармонії, шукаючи й хоча б частково знаходячи її в суспільному та особистому житті, людина може вийти за межі страшної для неї “камінної” замкнутості. Почуттєва напруга, зіткнення різних характерів, поглядів у творі, трагічне розв’язання його конфліктів примушують вдумливого читача зробити такий висновок, що є своєрідною антитезою тому, який експлікується у завершальній сцені драми.

Аналіз особливостей естетичного функціонування лексичної групи, об’єднаної навколо експресеми камінь, з’ясування додаткового семантичного навантаження словесних складників цієї групи у творі “Камінний госпо­дар” (при його частковому зіставленні з тематично близькою драмою О. Пушкіна “Каменный гость”) дають змогу простежити, як Леся Українка внаслідок авторського перетворення експліцитної загальномовної та тра­диційно поетичної семантики досягає символічного, а тим самим імпліцитного вираження вагомих фрагментів ідейно-художнього змісту драми. Його багатоплановість і філософська глибина переконливо засвідчують, що її текст – це високоталановите втілення в літературі ще однієї версії світової теми про Дон-Жуана в її українсько­му оригінальному прояві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Словник української мови. – К.: Наукова думка. – 1973. – Т.4. – 840 с.

2. Колшанский Г. В. Контекстная семантика. – М.: Наука. – 1980. – 150 с.

Невідомська Л. М. Імпліцитний зміст символу камінь у драмі Лесі Українки “Камінний господар”

3. Имплицитность в язике и речи / Отв. ред. Е. Г. Борисова, Ю. С. Мартемьянов. – М.: Языки русской куль­туры. – 1999. -200 с.

4. Философская знциклопедия / Гл. ред. Б. В. Константинов. – М.: Совесткая знциклопедия. – 1970. – С.10- 11.

5. Українка Леся: Твори в десяти томах. – К.: Дніпро. – 1965. – Т.10. – 500 с.

6. Українка Леся: Твори в десяти томах. – К.: Дніпро. – 1964. – Т.6. – 244 с.

7. Розумний Я. Українськість Дон Жуана в “Камінному господарі” // Дивослово. – 1995. – № 2. – С.22-27.

8. Пушкин А. С. Избранные произведения. – М.: Художественная литература. – 1970. – Т. 1. – 640 с.

Матеріал надійшов до редакції 20.01.2001 р.

Невидомская Л. Н. Имплицитное содержание символа камень в драме Леси Украинки “Камен­ный властелин”

В статье рассматриваются особенности функционирования лексической группы, объединенной вокруг словес­ного символа камень в драме Леси Украинки “Каменный властелин”.

Nevidomska L. M. Implicit Meaning of the Symbol “Stone” Lesya Ukraїnkа’s drama “The Stone Host”.

The article deals with the functional peculiarities of the lexical group united around the symbol of a stone in Lesya

Ukraїnka’s drama “The Stone Host”.

(2 votes, average: 4.50 out of 5)