Сергій Бубка
Кожен рекорд – це подія. Але іноді трапляються рекорди, які стають подіями епохальними, що відкривають новий етап у розвитку спорту. Така подія сталася 13 липня 1985 на невеликому стадіоні в Парижі. На ранок про нього заговорив увесь спортивний світ.
На перших шпальтах найбільших газет з’явилися помітні заголовки і численні фотографії винуватця “спортивної сенсації року” – Сергія Бубки, який, подолавши планку на висоті 6 метрів, встановив світовий рекорд у стрибках з жердиною. За висловом однієї з газет, Сергій Бубка здійснив “стрибок у XXI століття”. І хоча після цього він встановив нові рекорди, його перший 6-метровий стрибок відкрив нову еру в цьому виді легкої атлетики.
Видатний спортсмен сучасності (за визначенням Х. А. Самаранча) з’явився на світ 4 грудня 1963 року в провінційному Ворошиловграді (тепер Луганськ). Сім’я Бубки не мала ніякого відношення до спорту. Батько його Назар Васильович – військовослужбовець, прапорщик, віддав армії все життя. Мама Валентина Михайлівна – сестра-господиня в одній з міських поліклінік. Жили вони дуже скромно, вп’ятьох в маленькому двокімнатному будиночку бабусі на робочій околиці міста. Сергія і його старшого брата Василя до праці привчали змалку. У будинку у дітей були свої постійні обов’язки, які вони виконували завжди разом. Розваги були нехитрі – футбольні баталії на пустирі да змагання в силі та спритності на спортмайданчику військового містечка. “Як дві половинки від різних яблук”, – жартувала мама. Дійсно, за характером брати були абсолютно різні: Василь – спокійний і врівноважений, а Сергій – з тих, кого називають Бідовий.
Перше знайомство з “цивілізованим” спортом відбулося в басейні, коли Сергій прийшов записуватися в секцію плавання. Але монотонні тренування в обмеженому просторі не захопили хлопчика. Потім була секція спортивної гімнастики, але й там не розкрили його таланту. Ну а в стрибковому секторі Бубка виявився завдяки своєму другові Сергію Малахову, який захлинаючись у дворі розповідав, що за допомогою жердини він має намір навчитися стрибати “метрів на п’ять, а то й вище”.
Восени 1974 відбулася перша зустріч Сергія з молодим тренером Віталієм Опанасовичем Петровим, який ще не підозрював, що призведе худого, незграбного хлопчиська до видатних досягнень.
На тренуваннях Сережа показував стандартний для свого віку рівень, тому тренер зі спеціалізацією не поспішав, спираючись на многоборной підготовку легкоатлета. Але наполеглива праця, а також природні фізичні дані допомогли через пару років домогтися перших результатів. Як не дивно, у стрибках у довжину. У 12-річному віці Бубка був чемпіоном області серед однолітків у цьому виді спорту.
Василь теж непомітно для себе захопився стрибками і став відвідувати тренування. Дуже скоро він став показувати найкращі в групі результати. Мабуть, працьовитість і завзятість – їхнє сімейне риса. До кінця спортивної кар’єри Сергій і Василь разом виступали на змаганнях. І хоча старший брат менш відомий широкій публіці, на його рахунку чимало призових місць, завойованих в різних змаганнях, як на батьківщині, так і за її межами.
Навіть їхні спортивні успіхи почалися практично одночасно. У 1978 році Василь виконав норматив майстра спорту, а Сергій зайняв четверте місце на Всесоюзній спартакіаді школярів в Ташкенті, змагаючись з хлопцями на два-три роки старший. Це була своєрідна тренерська хитрість. Бубка постійно повинен був до когось підтягуватися і когось наздоганяти, щоб не стояти на місці.
У 1979 році в житті братів настав перелом. Слідом за тренером вони переїхали до Донецька, де була солідна база для підготовки жердинників. Поступово хлопчики звикли до самостійності: жили в гуртожитку, дбали про себе самі. На перших порах з грошима було туго, доводилося економити. Сергій вражав нових однокласників тим, що, як запаслива домогосподарка, купував у шкільній їдальні дюжину пакетів молока. Але коли діти дізналися про особливості побуту братів, дивуватися перестали.
Графік тренувань був дуже щільним, уроки юний атлет вчив прямо в трамваї, по дорозі зі школи в спортзал і назад. Незважаючи на це, школу Сергій закінчив без трійок, а вчителі були впевнені, що такий голові місце не в спорті. Але Бубка розумів, що професором стати ніколи не пізно, а поки він був подає надії жердинник.
У 1980 році Сергій став чемпіоном країни серед юнаків, виконавши норматив майстра спорту – 5 м 10 см. Після ще кількох успішних стартів наставники молодіжної збірної СРСР включили Бубку в команду для поїздки на турнір легкоатлетів соціалістичних країн, що проводився на Кубі. Так почався досвід міжнародних змагань знаменитого легкоатлета. Не завжди вони були успішними, як, наприклад, чемпіонат Європи серед юніорів в Цюріху, де Сергій зайняв лише 7-е місце через проблеми з жердиною. Страшно уявити, але спортивні функціонери збиралися поставити на ньому хрест, та тренер відстояв.
Самолюбство не дозволяло Бубці здаватися. Виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу і зайнявши друге місце на дорослому чемпіонаті країни, він був зарахований до збірної СРСР. Після декількох перевірочних стартів в Ленінграді і Таллінні, де було встановлено особистий рекорд – 5 м 72 см, – його чекав чемпіонат світу в Гельсінкі. Це був перший в історії чемпіонат світу з легкої атлетики, і суперники на ньому виявилися всі як на підбір досвідчені і титуловані – Т. Віньєрон, Б. Олсон, Д. Бекінхем, К. Волков і В. Поляков. Ніхто з керівництва збірної навіть не розраховував, що Бубка візьме медаль, на змагання посилали “обстріляти”. Але зоряний час для спортсмена вже настав, і перше золото світу в 1983 році заблищало на його грудях.
Незважаючи на це, ще цілий рік Бубка змушений був доводити, що нагороду свою він заслужив. Крок за кроком Сергій наближався до підкорення світового рекорду – 5 м 83 см. Нарешті в США, під час участі в “Іграх під дахом” – серії турнірів, організованих Американським Атлетичним конгресом, – йому це вдалося. Три перемоги з чотирьох можливих, найвище світове досягнення для залів, звання кращого зарубіжного спортсмена зимового легкоатлетичного сезону Америки – з такими результатами повертався додому молодий жердинник. “Лос-Анджелес таймс” писала: “Бубка – феноменальний стрибун, просто незбагненний. Він представник нового майбутнього покоління жердинників. Він змушує нас переглянути усталені уявлення про самих можливостях людини. Якщо комусь і пощастить підкорити в найближчому майбутньому 6-метрову висоту, то Бубка – претендент номер один “.
Природно, що після успішної зими 1984 Бубка бачив перед собою тільки одну мету – Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Однак через безглуздого бойкоту Радянським Союзом Олімпіади 1984 року в скарбничці у Сергія тільки одна олімпійська медаль – золото Ігор в Сеулі 1988 року.
А тоді свій перший світовий рекорд спортсмен встановив у Братиславі – 5 м 85 см. Через тиждень в Парижі вже було 5 м 88 см. Третій світовий рекорд за один місяць у виконанні Бубки побачив Лондон 13 липня – 5 м 90 см. Коли Сергій попросив встановити планку на 6 м, виявилося, що стійки стадіону “Кристал Пелес” на таку висоту просто не розраховані. Тоді ніхто не припускав, що підкориться позначка “600” йому рівно через рік в Парижі.
Серія видатних рекордів пояснювалася досить просто – легкоатлета, немов на крилах, несло високе почуття. Його обраницею стала Лілія Тютюнник – майстер спорту з художньої гімнастики, з якою Сергій познайомився в Донецьку на стадіоні “Локомотив”, де знаходилася їх тренувальна база. Зіграли веселу весілля, а вже в липні 1985 року, за кілька днів до встановлення головного рекорду, у них народився син. Назвали його на честь шанованого тренера – Віталієм.
1985 виявився нелегким. Через занадто раннього початку сезону і застуди спортсмен був не в кращій формі. Але вже до чергового турніру серії Гран-прі, за підсумками якого визначається кращий легкоатлет року, Бубка зумів відновитися і міг впевнено штурмувати 6-метрову висоту.
Того дня в Парижі він змагався швидше з собою, ніж із суперниками. Найдостойніші з них зійшли з дистанції на позначці 5 м 80 см. З третьої спроби перш недоступна висота була взята. Ще довгий час ніхто зі спортсменів-стрибунів з жердиною не міг перевершити або хоча б повторити цей результат. А Бубка не став довго спочивати на лаврах. Через рік на Іграх доброї волі в Москві він додав до світового рекорду ще сантиметр.
Цьому передувала серйозна психологічна підготовка. З легкоатлетом працював відомий практикуючий психолог Рудольф Загайнов (його ім’я пов’язують з перемогами А. Карпова, Г. Каспарова, Б. Беккера, П. Буре та інших). Саме він перед найважливішими стартами налаштовував Бубку на перемогу. Тому жердинник практично не їздив на командні збори, а в секторі перед виходом ні з ким не розмовляв і навіть не вітався, щоб не “розплескати” настрій. Інші ж спортсмени сприймали це як зарозумілість, про що регулярно писали спортивні газети.
За одинадцять років Бубка підняв свій особистий рекорд на 43 см, а світовий рекорд – на 32 см, довівши його до фантастичної позначки 6 м 15 см. Результат залишається неперевершеним донині. Бубка єдиний спортсмен, який перемагав на п’яти чемпіонатах (з 1985-го по 1995 рік). Бували в нього й серйозні спади, які він все-таки долав. Сам Бубка стверджує, що його феномен в колосальному завзятості і працьовитості, а секрет перемог – у трьох складових: сила, швидкість, техніка.
Як професіонал, він все звик планувати наперед. Тому, пішовши з великого спорту після невдалої для нього Олімпіади в Сіднеї, він не відчув проблем з перекваліфікацією, як багато спортсменів. З початку 1990-х років Бубка і його сім’я постійно проживають в Монте-Карло. Там розміщується головний офіс його фірми з виробництва та продажу сухих дріжджів і харчових добавок, що поліпшують смак хліба. У 2000 році в Донецьку було відкрито завод хлібобулочних виробів, і кожен тепер може спробувати “бубкінскій хліб”. Вибір такого бізнесу не випадковий. Адже головний принцип Сергія Назаровича – “завжди бути корисним людям і рідній країні”. Ту ж мету він переслідував, створюючи в Донецьку в 1990 році “Клуб Сергія Бубки”. Ця організація є постійним опікуном багатьох дитячих спортивних шкіл та засновником міжнародного турніру “Зірки жердини”.
Іноді буває так, що спортсмен, навіть самий великий, після закінчення спортивної кар’єри губиться, не може знайти себе поза спортом. Але до Сергію Бубці це жодною мірою не відноситься. Він домігся неймовірних успіхів, будучи діючим спортсменом, він успішний і зараз, коли йому довелося змінити спортивний костюм на строгий діловий. Нині Сергій Назарович очолює Національний олімпійський комітет України, є членом виконавчого комітету Міжнародного олімпійського комітету, головою Комісії атлетів МОК, консультує російську спортсменку, нову зірку світового жердини – Олену Ісінбаєва. Загалом, Бубка хоч і зачохлив жердину, але він як і раніше активний, як і раніше робить для України стільки, що по праву може вважатися одним із символів країни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)