РОЛЬ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ В ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Маля, ще не ставши на ноги, вже може розрізняти красиве й негарне. Вона тягнеться не до похмурих громіздких предметів, а до світлих райдужних кольорів, до приємних на вигляд ляльок. Уже підрісши, дитина через іграшку ознайомлюється зі світом, у неї формується естетичний смак, розвиваються творчі здібності. Граючись, діти також прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру.
Але все це відбувається за умови, що ляльки є справді традиційно українськими, виготовленими на Східному Поділлі, Поліссі, Закарпатті, Покутті, Наддніпрянщині. Та ще й цілком безпечними, з природних матеріалів – на відміну від імпортних пластмасових зі шкідливими домішками, які нині заполонили український ринок.
Отож, щоб зберегти та популяризувати перевірені часом традиції виготовлення українських іграшок, представити кращі їх зразки для впровадження в дитячий побут, потрібно допомогти дитині побудувати її світ гри.
Не потрібно економити час на виготовлення ляльок разом з дитиною. Якщо дитина сама зробить ляльку, у неї розиватимуться практичні навички ліплення, крою і шиття, вміння добирати гармонійні кольори і відтінки для суконь ляльки, навички роботи з різним матеріалом. Дитина намагається максимально вірно відтворити деталі одягу і риси ляльки. Вона буде шукати матеріал з історії, побуту костюма.
Лялька має важливе значення ще й тому, що дитина бачить в ній себе. Вона ніби символ продовження роду. Існує навіть така прикмета – думка: “Якщо діти часто граються ляльками, то буду в родині прибуток і добробут, а якщо дитина зневажливо ставиться до своїх іграшок – варто чекати нещастя”. В колиску дитині клали ляльку – “оберіг”, вважаючи, що вона береже її спокій і сон.
Дитина має дуже розвинену уяву: навіть звичайний шматок дерева може стати лялькою, якщо дівчинка одягне на нього хусточку і спідничку. Ось лялька і готова відвідати ярмарок, або піти в гості.
Найбільш поширеною іграшкою сільських дівчат була лялька виготовлена із залишків тканини – ляля. Ляльок цих берегли: дівчинка виростає, стає мамою і лялю передає своїй дочці.
Такі лялі жили у кожній сім’ї, в деяких домівках їх було до ста. Діти робили їх власноруч, вони починали “вертіти” цю лялю з п’яти років. І навіть сьогодні кожна дитина може зробити собі таку лялю, адже методика її виготовлення дуже проста: спочатку скручували “качалку” (шмат лляної тканини – це основа ляльки); шматочком білої тканини обтягували обличчя, перев’язували ниткою – і ляля готова. Потім їй пришивали косу з ниток, а іноді чіпляли волосся, яке бабуся збирала з гребінця (це давній звичай ховати волосся за люстерком лялі на “косу”).
Потім лялю можна одягти, та це вже залежить від уяви дитини.
Окрім вищеописаного, багато інших способів виготовляти іграшки.
Іграшка – це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно проводити себе, і навпаки – як не варто себе вести.
Тому нашим завданням на сьогодні є відродити технологію виготовлення та методику використання традиційної української народної іграшки, аби допомогти дитині виявити себе у творчій справі та підштовхнути її до активного і самостійного пошуку, і звісно ж – зберегти національні українські традиції щодо іграшки та гри, а через останні навчити цього і дитину, адже, хай це і застало, “все починається в житті з малого”…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)