Реферат: “Середовища проживання організмів”
Навколишнє середовище – це сукупність умов живої і неживої природи, в яких існує даний організм, популяція або вид і з якими вони перебувають у прямих або непрямих взаєминах. На Землі розрізняють чотири середовища існування організмів: водну, наземно-повітряну, грунтову і внутріорганізменних (рис. 183).
Середовищем, в якому виникло життя, була вода. У процесі історичного розвитку органічного світу організми освоїли водне середовище проживання і вийшли з неї на сушу. Потім, заселивши наземно-повітряне середовище і створивши в процесі своєї життєдіяльності грунт, деякі організми перейшли до грунтової способу життя. Одночасно з освоєнням організмами водної, наземно-повітряної і грунтової середовищ з’явилися організми-паразити, середовищем проживання яких стали інші живі тіла природи.
Водне середовище проживання. Це найпоширеніша на нашій планеті середовище проживання. Вона об’єднує Світовий океан, континентальні водойми та підземні води. Вода як середовище має цілий ряд специфічних властивостей: велику щільність, сильні перепади тиску, щодо малий вміст кисню, високу теплопровідність і обмежену проникність для світла. Крім того, вода – хороший розчинник мінеральних і органічних сполук, необхідних мешкають в ній організмам.
Висока щільність водного середовища (в 700 разів більше, ніж повітря) створює для живуть у ній організмів можливість опори. Так, одноклітинні водорості, найпростіші, медузи, дрібні рачки мають різноманітні вирости на тілі, що збільшують площу зіткнення з водою, що забезпечує їх плавучість. Інші водні мешканці, наприклад риби, утримують своє тіло в товщі води завдяки плавального міхура або жировим включень. Опір води активно плаваючі водні організми долають завдяки обтічної форми тіла і спеціальним органам пересування, наприклад таким, як плавники у риб (рис. 184).
Зменшення світла в міру занурення на глибину обмежує поширення у водному середовищі рослин, яким світло необхідне для процесу фотосинтезу. На тварин брак світла позначається менше. Риби і молюски зустрічаються на глибинах в декілька тисяч метрів. Нестача кисню у воді компенсується у водних організмів зябровим диханням або диханням, здійснюваним шляхом дифузії через поверхню тіла.
Наземно-повітряне середовище проживання. Це сама различающаяся за екологічними умовами середовище проживання, що обумовлює велику різноманітність населяють її організмів. Наземно-повітряне середовище характеризується низькою щільністю і тиском, високим вмістом кисню і великою кількістю світла. Їй властиві значні добові та сезонні температурні перепади і нерівномірний розподіл вологи. Організми – мешканці наземно-повітряного середовища – мають ряд спільних рис будови. Так, у рослин і тварин в процесі еволюції розвинулися опорні й проводять системи, механізми терморегуляції і дихання, захисні освіти, що допомагають зберегти дефіцитну в умовах суші вологу. Більшість мешканців наземно-повітряного середовища активно пересуваються, в зв’язку з чим у них з’явилися важільні кінцівки, з’єднані суглобами, а у деяких – крила і вирости, що забезпечують політ (рис. 185).
Грунтова середовище проживання. Грунт являє собою пухкий поверхневий шар суші, утворений діяльністю організмів і впливом клімату. Грунт складається з твердих частинок, оточених повітрям і водою. Як середовище проживання грунт характеризується великою щільністю, відсутністю світла, незначними температурними коливаннями, низьким вмістом кисню і досить високим – вуглекислого газу.
Для організмів, що живуть у грунті, характерні певні особливості. Так, грунтові тварини – черви, кліщі, комахи, кроти – мають невеликі розміри тіла, міцні шкірні покриви, у них, як правило, відсутні органи зору (рис. 186). Накопичені в грунті відмерлі частини рослин і тварин забезпечують енергією живуть у грунті найпростіших, бактерії і гриби. Внутріорганізменних середовище проживання. Ця специфічна середовище проживання представлена??тілами самих організмів – рослинами, тваринами, в тому числі і людиною. Вони використовуються іншими організмами, головним чином паразитичними бактеріями, грибами і деякими безхребетними тваринами, а також симбиотическими найпростішими і водоростями, як місце для життя і джерела поживних речовин (рис. 187).
Внутріорганізменних середовище має ряд переваг: стабільні температурні та газові умови, достатня кількість води і їжі, захищеність від несприятливих зовнішніх впливів. Разом з тим організми-паразити і симбіонти відчувають ряд труднощів, пов’язаних зі способом життя. Головними з них є обмеженість життєвого простору, складність поширення паразита і симбіонту (від одного господаря до іншого) і відповідні захисні реакції з боку організму-господаря.
Постійність умов проживання призвело до того, що у багатьох організмів-паразитів, наприклад стрічкових черв’яків, в процесі еволюції відбулася втрата органів пересування, почуттів і травлення. Складність поширення паразита від одного господаря до іншого компенсувалася колосальної плодючістю паразитичних організмів. У багатьох паразитів у відповідь на дію організму-господаря виробляються спеціальні пристосування – щільні покриви тіла, спеціальні органи прикріплення, що дозволяють їм утримуватися в тілі, протистояти захисним реакціям.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)