Психофізіологічна готовність до материнства
Готовність до материнства включає кілька складових: фізіологічну, психологічну та соціальну.
Фізіологічна готовність припускає зрілість організму матері і його здатність виносити і народити здорову дитину. Психологічна передбачає готовність матері нести відповідальність за життя дитини, бажати його виховувати. Желанность – найбільш сприятлива ознака майбутнього благополуччя дитини. Вона проявляється в любові до ще не народженої немовляті, прагненні спілкуватися з ним, інтерпретувати його дії як спілкування (Захаров, 1995; Мещерякова, 2000).
Під соціальною готовністю розуміються ті умови, в яких мати і дитина будуть перебувати в той час, коли обидва вони безпосередньо залежать від зовнішніх умов і інших людей.
Численні дані свідчать про те, що багато жінок виявляються не готовими до материнства ні у фізіологічному, ні в психологічному аспектах. В одному з численних однотипних обстежень серед 361 вагітної жінки було виявлено лише 10,3% здорових. Найпоширенішим захворюванням виявилася нейроциркуляторна дистонія (НЦД) (21,9%). У двох третинах випадків дистонія була симптоматичною, тобто розвинулася на тлі соматичного захворювання. Серед виявлених захворювань відзначені анемія (18,8%), хронічний холецистит (14,2%), опісторхоз, лямбліоз (6,8%), дисплазія сполучної тканини у вигляді викривлення хребта, високого зросту, плоскостопості, варикозного розширення вен (8% ). У 6,8% жінок виявлена патологія сечовивідної системи (хронічний пієлонефрит, вроджені ниркові аномалії, сечокислий діатез, есенціальна протеїнурія). У 26 жінок НЦД розвинулася в процесі вагітності на тлі обтяженої спадковості по захворюваннях серцево-судинної системи (Отева та ін., 1994).
Тридцять відсотків жінок оцінювали власні сімейні відносини як погані, відзначаючи часті сварки, скандали, відсутність контакту між подружжям. Наслідком цього було те, що у 10,6% жінок виявлено стан гострого емоційного напруження, безпосередньо пов’язане з актуальною ситуацією, а у 19,7% – невроз затяжного перебігу. Найгірші психологічні показники були виявлені у двох самотніх вагітних жінок і жінки, чоловік якої страждав алкоголізмом. Існує зв’язок погіршення психологічних параметрів майбутніх мам не тільки з актуальною сімейною обстановкою, але і з психологічним кліматом в батьківських сім’ях. Стан психологічної напруги у вагітної корелює з такими параметрами, як алкоголізм батьків або рання втрата батьків. Наприклад, з шести жінок, втратили одного батька в дитинстві, дві перебували в стані гострого емоційного напруження, а у чотирьох зафіксований затяжний невроз. З 22 жінок, які оцінюють психологічні відносини в батьківських сім’ях як погані, у п’яти відзначено стан гострого емоційного напруження, у 11 – невроз затяжного перебігу (Отева та ін., 1994).
Хворі батьки з більшою ймовірністю народжують хворих дітей. За останніми даними число дітей, виписаних з пологового будинку з високим ступенем ризику, становить від 93,1 до 96,4% (Єгорова, 2000), причому приблизно 74% мають патологію ЦНС.
Мотиваційна основа материнського поведінки формується протягом усього життя жінки. Показано, що більшість матерів, які відмовляються від своїх дітей, у власному ранньому дитинстві випробували негативний досвід міжособистісних взаємин у сім’ї (Брутман та ін., 1994). Одна з причин девіантної (отклоняющегося) материнства корениться в драмі взаємин жінки з її матір’ю. Аналіз сімейних історій жінок, які відмовилися від новонароджених, свідчить, що свого часу їх відкинула їх власна мати. Подібна материнська депривація призвела до неможливості ідентифікації з матір’ю як на рівні психологічного статі, так і на рівні формування материнської ролі. Провідною потребою жінки з девіантною материнським поведінкою залишається прагнення домогтися любові і визнання власної матері. Ця емоційна залежність від матері блокує особистісний ріст жінки, не дозволяючи їй самій в майбутньому стати матір’ю. Формування нормального материнського поведінки вимагає спочатку ідентифікації з матір’ю і потім, на її основі, емоційного відділення від неї (Брутман та ін., 2000).
Біологічну основу такого виду поведінки підтверджує експеримент, проведений на мавпах. Молода самка, “вихована” дротяним макетом мавпи, надалі не вміла доглядати за своїми нащадками. Спостереження за тваринами, що виросли в зоопарку, свідчать про те, що вони не виховують і не годують своїх дитинчат, оскільки не мали подібного досвіду у своєму дитинстві (Harlow, 1971).
Іншою причиною відмови матері від новонародженого – прихованого інфантеціда – є викривлене сприйняття нею своєї дитини. Можливо, воно виникає через особливості емоційного стану жінки, амбівалентне переживає різке розбіжність між реальним і “ідеальним” дитиною, про яку мати мріє під час вагітності (Lebovici, 1988). При цьому він може сприйматися як істота, обдурила її надії, джерело примусу і страждання. Такий стан зустрічається у одиноких матерів з підвищеною тривожністю, потребою в подяки, неусвідомленим почуттям провини. Вони легко проектують на новонароджених власні негативні риси і почуття, оскільки для них дитина втілює в собі всі найнеприємніше, що їм довелося випробувати. Результатом таких переживань можуть бути два протилежних дії – відкидання дитини або прагнення бути ідеальною матір’ю, що в будь-якому випадку спричиняє негативні наслідки для дитини (Брутман та ін., 2000).
Матері, психологічно готові до батьківства, поводяться по відношенню до дитини інакше, ніж ті, які до цього не готові. Вони розмовляють з малюком і співають під час годування і одягання, коментують його і свої дії, ловлять його погляд і реагують на його дії, прагнучи побачити в ньому причину. Вони відгукуються на ініціативу дитини, повторюють звуки, вимовлені ним, спонукають його посміхатися і вимовляти звуки, підтримують, співчувають. Вони часто заохочують малюка, хвалять і його дії і його особистість, вбачають у ньому і його діях багато позитивного, заохочують допитливість і активність. Матері, психологічно не готові до материнства, часто ігнорують ініціативу дитини, виконують лише те, що намітили самі або формально спілкуються з ним (Мещерякова, 2000). Це веде до того, що діти жінок, готових до материнства, більш ініціативні, краще володіють мімікою, співпереживають матері, раніше починають говорити, рухатися, співпрацювати з дорослими, більш емоційні, доброзичливі і любо знательно. З віком ці відмінності наростають.
Відсутність подібного досвіду взаємодії з дорослим веде до відсутності ініціативи і фобічним реакціям (Поляков, Солоед, 2000; Dornes, 1993).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)