Поняття “психологічна готовність”
Як ми вже відзначали у вітчизняних дослідженнях, психологічна готовність розглядається через призму: установки, системи відносин, диспозиції особистості, смислової установки (система мотивів, смислів та ін.), Психічних новоутворень (спрямованості особистості, рано формуються рис характеру і способів поведінки, позицію суб’єкта та ін.).
У вітчизняній психології ведеться розробка різних понять, схожих з психологічною готовністю. При цьому пильно вивчаються механізми реалізації не тільки окремих поведінкових актів, а й цілісне поведінку, діяльність суб’єкта на основі системного аналізу.
У першу чергу дослідження психологічної готовності в нашій країні пов’язане з роботами школи установки Д. Н. Узнадзе (1940). Він і його учні детально і докладно розробляли феномен сет-установки (set), пов’язаної із задоволенням фізіологічних потреб людини в добре знайомих і нескладних ситуаціях і функціонуючої на несвідомому рівні.
На відміну від соціальної установки, що є надбанням свідомості людини, первинна установка визначається як цілісне відображення, суть якого в налаштуванні суб’єкта, його готовності, до появи тих психічних або моторних актів, які можуть забезпечити адекватне ситуації споглядальне або дієве відображення (Узнадзе, 1940). Сет-установка забезпечує функціонування організму на індивідуальному рівні. Фіксована установка як динамічна структура, схильність, предуготованность до вчинення певних дій, спрямованих на задоволення актуальної потреби (Еліава, 1960-ті роки), виконує на соціальному рівні такі ж функції, що і аттітюд.
У зв’язку з психологічною готовністю можна розглядати поняття “ставлення”, введене В. Н. Мясищева (1970). У його концепції відносин аналізується “цілісна система індивідуальних, виборчих, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності… яка є результатом всієї історії розвитку людини, виражає його особистий досвід і внутрішньо визначає його дії, його переживання” (Мясищев, 1998. С.6 ). Ставлення в цьому сенсі стає умовою станів готовності, диспозицій, схильності, аттитюдов. “Ставлення” усвідомлюється індивідом, воно опосередковано соціальним досвідом, емоційно наповнене, вибірково, надає певну спрямованість поведінки людини і визначає його цінності.
У процесі закріплення тих чи інших відносин, утворення стійкої системи їх складаються індивідуальні “ціннісні орієнтації” – система соціальних фіксованих установок особистості, визначальних готовність до діяльності в різних сферах. Ціннісні орієнтації виявляються у ставленні особистості до себе, соціуму, навколишнього світу, вони характеризують загальну спрямованість свідомості і поведінки особистості. В. А. Ядов (1975) пропонує ієрархічну систему диспозицій особистості, яка може пояснити поведінку людини на основі його ціннісних орієнтацій. Фіксовані первинні установки (set) складають нижчий рівень цієї ієрархії. Другий рівень – система фіксованих соціальних установок (аттитюдов). Соціальні установки утворюються на основі оцінки індивідом окремих соціальних об’єктів або їх властивостей (різних соціальних явищ, груп людей або окремих індивідів) і на основі оцінки соціальних ситуацій. Третій рівень займає домінуюча загальна спрямованість інтересів особистості в певній сфері соціальної активності (професійної, сімейної і т. Д.). Наприклад, якщо домінуючою спрямованістю буде професійна, то, відповідно, і дії людини будуть спрямовані на придбання професіоналізму, досягнення результату в роботі, побудова кар’єри і т. Д. Соціальна установка і спрямованість особистості володіють трикомпонентною структурою, але спрямованість визнається більш стійкою, довготривалою. Четвертий, найвищий діспозіціонний рівень утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнення. В основі ціннісних орієнтацій особистості лежать вищі соціальні потреби: самовираження, саморозвиток, самоактуалізація та ін. Актуалізація і задоволення цих потреб визначається конкретною соціальною ситуацією, способом життя суспільства в цілому, окремих соціальних груп, до яких належить індивід і з якими він себе співвідносить. Ціннісні орієнтації відіграють значну роль у саморегуляції поведінки (Ядов, 1975).
Однією з найбільш істотних, що впливають на поведінку і в цілому життя людини, є смислова установка – поняття, пов’язане з концепцією А. Н. Леонтьева (1975). Система особистісних смислів конкретної людини може, як відомо, в чималому ступені відрізнятися від загальноприйнятих. Але саме вона детермінує поведінку людини в суспільстві. Смислова установка актуалізуються і об’єктивується у формі готовності до певним чином спрямованої діяльності, надає їй стійкий характер (Асмолов, Ковальчук, 1977). Це – динамічне особистісне утворення, що має специфічну структуру на різних етапах життєдіяльності. Автори докладно розглядають структуру і динаміку смислових установок, зокрема, залежно від віку. Поняття сенс-життєвих орієнтацій, що визначають стан психологічної готовності, тісно пов’язане зі смисловим установкою, знайшло своє відображення в роботах Д. А. Леонтьєва (1993).
Схожим є поняття “спрямованість особистості”, вживане Л. И. Божович (1968, 1997) при вивченні формування особистості в дитячому віці. В основі спрямованості особистості лежить виникає в процесі життя стійка система мотивів. Спрямованість характеризує внутрішню позицію особистості по відношенню до соціального світу. Вона детермінує і поведінка, і діяльність людини в конкретних соціальних ситуаціях, а також у відношенні до оточуючих його людей.
У ряді робіт психологічна готовність розглядається і як фактор виникнення особистісних новоутворень. Поведінка і діяльність людини в нових життєвих умовах передбачає зміну у складі його особистісних якостей: функціональну зміну вже сформованих особливостей особистості та / або доповнення їх заново складаються (Анциферова, 1981).
Психологічна готовність до певної поведінки, діяльності, конкретним актам, реакціям, що розуміється через систему установок, смислів, відносин, спрямованості, обумовлює дуже ємне новоутворення – суб’єктну позицію по відношенню до дійсності і самому себе – свого місця в житті, способам досягнення цілей, організації діяльності. Для цього дослідження істотна позиція суб’єкта навчання.
Коротко зупинимося на основних положеннях концептуальної схеми досліджень цієї позиції в лабораторії психології вчення бенкету.
У структурі позиції суб’єкта навчання виділяється три основних складових: когнітивна, регуляторна, лічностносмисловая, – кожна з яких аналізується за своїми критеріями і конкретними показниками. Для когнітивної головними критеріями є компетенція учня, яка включає: а) систему предметних знань і вмінь, б) “надпредметні” знання – метазнанія (прийоми та засоби оптимізації переробки інформації, створення власних способів навчальної роботи). Для регуляторної: а) наявність рефлексії школяра на процес і результати своєї навчальної роботи, б) здатність до аутодіагностіке причин помилок і аналіз чинників успішності навчання, в) способи самокорекції – позитивного зміни прийнятих способів навчальної роботи. Для лічностносмисловой: а) особливості цінності освіти для дитини, б) мотивація пізнавальної діяльності, в) вибіркове ставлення до навчальних предметів і видам роботи на уроці, г) емоційна забарвленість того чи іншого навчального матеріалу (Е. Д. Божовіч, 2000). У контексті поняття “позиція суб’єкта навчання” буде будуватися далі емпірична частина цієї роботи. Всі розглянуті поняття, прийняті і у вітчизняній, і в зарубіжній психології подібні з шуканим поняттям, а в ряді випадків дозволяють конкретизувати, розгорнути його. Спробуємо підвести проміжний підсумок аналізу поняття “психологічна готовність”, потім перейдемо до розгляду досліджень готовності до певних видів діяльності, зокрема, навчальної.
Отже, під психологічною готовністю – соціальної установкою (аттітюдом) – як російські психологи, так і їхні закордонні колеги схильні бачити якесь внутрішнє стан, який є реакцією на зовнішні, стомлений події і викликає певний тип поведінки. Визначення соціальної установки подразумевают, що вона є результатом навчання за допомогою переконання або навіювання, з урахуванням суб’єктного досвіду. У визначеннях аттитюда зосереджено увагу на поточному суб’єктивному досвіді, майже всі автори підкреслюють, що аттітюд визначається як внутрішній настрій, смислова готовність, система відносин, когнітивний стиль, оціночна реакція на кого-небудь або що-небудь, яка виявляється в наших думках, почуттях або осмислених діях щодо суб’єкта аттитюда (людини, речі і т. п.). Ці характеристики важливі, оскільки дають нам основу для вирішення питання про те, що, по суті, може означати психологічна готовність як соціальна установка. Вона виконує функції внутрішньоособистісною регуляції діяльності, взаємин людини з соціумом. Це своєрідна преднастройка, антиципація (Анохін, 1968) майбутнього події. Соціальна установка, що має когнітивну, емоційну та конативну складові, дає можливість моделювати свою картину світу, вибудовувати “модель МИНУЛУ-справжнього чи став, і модель майбутнього або” модель потрібного майбутнього “(Бернштейн, 1966, 1990), щоб адекватно відображаючи готівкову ситуацію, налаштовуватися когнітивно, емоційно, дієво і активно справлятися з проблемами в будь-якій сфері життєдіяльності. Саме такого роду активність, що спрямовується “протиставленням ймовірнісної моделі майбутнього і визначити завдання” (Бернштейн, 1990. С.441), являє боротьбу людини за перетворення ймовірності в доконаний факт, і він повинен бути готовий до цієї боротьби. Моделювання майбутнього є необхідною передумовою цілеспрямованої активності (Бернштейн, 1990. С.441) так само, як і “зворотний зв’язок”, яка необхідна для регуляції. “Поведінка управляється величиною помилки по відношенню до мети” (Розенблют, Віннер, Бінгелоу, 1968. С.287). Тому без попередньої настройки складно реалізувати намічені цілі в ймовірносно організованому середовищі, в якій людина живе. Психологічна готовність, соціальна установка (аттітюди) існують як психологічний конструкт, деяким чином організована система гіпотетичних схем, уявлень, які допомагають зрозуміти стан людини. Знаходячи стійкість, ці стани стають детермінантами особливих психічних утворень: спрямованості особистості, системи мотивів, відносин.
Опис структури, змісту обсягу поняття “психологічна готовність” залежить від позиції розробника, від того, який теоретичної психологічної концепції він дотримується, які критерії вибирає для свого гіпотетичного конструкту. Незважаючи на те, що список складових готовності досить великий, він все ж носить формально-логічний характер, тому зміст кожного з критеріїв, показників повинно уточнюватися і операціоналізіровать стосовно до конкретного виду діяльності. Звернемося до практичних досліджень психологічної готовності до певної діяльності, зокрема, навчальної діяльності.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)