Польська анархія
У той час, як майже у всій Європі і зокрема в сусідів Польщі розвивалася абсолютна монархія, в Речі Посполитій затверджувалася внутрішня анархія. У XVI в. влада в цій державі перейшла з рук короля, сделавшегося ставлеником шляхти, в руки панівного стану, яке, однак, не зуміло організувати нового уряду. Кожен шляхтич був необмеженим паном над життям і смертю своїх “хлопів”; але якщо в теорії всі члени шляхетського стану були між собою рівні, то насправді багато з них потрапили в принизливу залежність від найбільш багатих своїх “братів”, що складали клас вельможних панів. Аристократичні прізвища мали величезний вплив в шляхті, становили з неї партії своїх прихильників і навіть доходили в своїх чварах до збройних зіткнень. Ці прізвища захоплювали в свої руки всі важливі посади в державі, збагачуючи себе і свою рідню на рахунок скарбниці і нікому не даючи звіту у своїх діях. Місцеве значення багатьох панів було теж дуже великий. Польща ділилася на кілька воєводств, колишніх як би маленькими республіками. У кожному був свій сеймик, в якому брала участь поголовно вся шляхта, що відрізнялася схильністю до буйства, часто підкуплена або подпоенная впливовими панами, здебільшого притому груба і неосвічена. На сеймиках, між іншим, вибиралися посли на загальний сейм, де вони становили посольську хату поруч із сенатом, в якому засідали духовні та світські вельможі. Сейм збирався лише раз на два роки і тільки на шість тижнів, і посли були на нього з певними інструкціями від сеймиків, не маючи права їх переступати. Тому на сеймах вимагалося одностайність, і мало-помалу до середини XVII століття розвинулося так зване liberum veto, т. Е. Право одного посла своєю незгодою (однією заявою “nie pozwalam”) не тільки заважатиме ухваленню будь-якої заходи, але навіть зривати сейм, т. е. робити неможливими подальші його засідання і залишати без остаточного затвердження навіть прийняті вже рішення. Це зробило майже зовсім невозможною яку-небудь законодавчу діяльність, теш більше, що завжди можна було підкупити кого-небудь, щоб зірвати сейм. Нарешті, і затверджені сеймом постанови могли бути відкинуті окремими сеймиками. Крім того, у Польщі розвинувся звичай зав’язувати конфедерації, як називалися політичні союзи, устраивавшиеся партіями, які були незадоволені урядом. Це було узаконене і оформлене право повстання проти влади уряду або більшості, тому що конфедерати, відмовляючись коритися, бралися за зброю. Короля обирав особливий сейм між Варшавою і селом Волею, куди міг з’явитися зі своїм голосом кожен шляхтич. Магнатські прізвища та іноземні держави підтримували звичайно різних кандидатів, і обрання короля супроводжувалося інтригами, підкупами, бійками, а іноді й междоусобиями.
Влада короля все більш і більш обмежувалася особливими умовами (pacta conventa), і якщо король хотів щось зробити для держави, то повинен був сам вдаватися до таких засобів, як інтриги, підкупи і насильства. Всі важливі галузі управління, між іншим, фінанси і військо, перебували в руках міністрів, що діяли незалежно і один від одного, і від короля, але не підпорядкованих рівним чином і сейму. Поляки знаходили тим не менш, що їх державний устрій найкращим чином здійснювало свободу, і вірили, що Польща тримається саме своїм безначален. Селяни були, однак, страшно пригнічені в цій шляхетської республіки, а населення міст складалося переважно з загнаних і забитих євреїв, які, зі свого боку, страшно експлуатували і поміщиків, і хлопів. Землеробство, промисловість, торгівля, народне, освіта, література, вся матеріальна і духовна життя нації перебували в повному занепаді. Дисиденти (православні і протестанти) піддавалися переслідуванням і починали покладати всі свої надії на іноземні держави, православні – на Росію, протестанти – на Швецію (в XVII в.) І на Пруссію (у XVIII ст.)
(2 votes, average: 5.00 out of 5)