Нові індустріальні країни Азії: загальна характеристика
Виникнення нових індустріальних країн (НІК) в зарубіжній Азії – настільки важливе та неординарне явище сучасності, що його аналізу присвячена велика кількість вітчизняної та зарубіжної література.
Донедавна до числа таких країн і територій відносили чотирьох азіатських “тигрів”:
Республіку Корея,
- Сінгапур; Гонконг; Тайвань.
Тепер їх нерідко називають НІК “першої хвилі”. А до країн “другої хвилі” відносять:
- Малайзію; Таїланд; Філіппіни; Індонезію.
Ще в середині 20-го століття роль цих країн у світовій політиці та економіці була, можна сказати, третьорядною. Але потім вони стали все більш активно і послідовно здійснювати політику “наздоганяючого розвитку”.
При цьому, свого роду зразком, еталоном для них послужив досвід Японії, або, іншими словами, японська модель розвитку. Не випадково говорять, що НІК Азії полетіли за Японією “журавлиним клином” або “зграєю гусей”.
А академік М. М. Моісеєв образно назвав Японію “спусковим гачком” прискореного розвитку, причому не тільки для цих країн, але і для всього Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Іноді, правда, розрізняють північну (країни “першої хвилі”) і південну (країни “другої хвилі”) моделі. Але спільного між ними більше, ніж відмінностей. І в тому і в іншому випадку вони привели – як і в Японії – до справжнього “економічного дива”.
В результаті Республіка Корея і Сінгапур вже здобули офіційний статус економічно розвинених держав, причому Республіка Корея увійшла в обраний клуб країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Дійсно, за останні три-чотири десятиліття азіатські “тигри” зробили справжній стрибок від відсталості до набагато більш високого рівня розвитку. Він знайшов найбільш яскраве вираження в досягненні чи не найвищих у світі темпів приросту ВВП, які склали в:
- 1960-1980-х роках 6-13% на рік; У першій половині 1990-х років – 6-9%; Лише в другій половині 1990-х років помітно знизилися.
Завдяки таким високим темпам у всіх цих країнах зросли показники загального обсягу ВВП.
На додаток можна відзначити, що за загальним обсягом ВВП:
- Республіка Корея випереджає Іран; Індонезія – Австралію; О. Тайвань – Туреччину, Нідерланди, Польщу, Саудівську Аравію, Аргентину; Таїланд – ПАР, Пакистан, Єгипет, Бельгію; Малайзія – Венесуелу, Швецію, Грецію, Україну, Колумбію, Австрію, Швейцарію; Філіппіни – Нігерію; Сянган – Алжир, Норвегію, Чехію, Румунію, Чилі, Португалію; Сінгапур – Перу, Бангладеш, Данію, Угорщину, Ірландію, Фінляндію, Ізраїль, Казахстан, ОАЕ.
Можна додати, що останнім часом чималих успіхів домігся і В’єтнам, який іноді називають новою індустріальною країною Азії “третьої хвилі”. За обсягом ВВП він вже зрівнявся з Сінгапуром.
Не менш, якщо не більш, вражаючими виглядають і показники середньодушового ВВП НІК Азії.
При порівнянні цифр, неважко помітити, що розкид душових показників ВВП НІК Азії виявляється значно більшим. За ВВП з розрахунку на душу населення лідирує вже не Республіка Корея, а невеликий по населенню Сінгапур, від якого лише трохи відстає Сянган: їх місце в світі виявляється навіть більш високим, тоді як інших НІК – значно нижчими.
Цікаво, що за розмірами душового ВВП Сінгапур і Сянган випереджають:
- США; Японію; Німеччину; Великобританію; Францію; Нідерланди; Бельгію; Австралію і багато інших високорозвинені країни,
А Тайвань і Республіка Корея займають місця попереду:
- Бразилії; Мексики; Саудівської Аравії; Португалії; Угорщини.
І навіть Малайзія за цим показником знаходиться приблизно на рівні:
- Росії; Аргентини; Чилі; Лівії.
Що ж до інших трьох країн, то їх показники душового ВВП поки ще залишаються порівняно невисокими. Якщо прийняти показник США за 100, то в:
- Сінгапурі він складе 106; Сянгані – 91; Республіці Корея – 53; Філіппінах всього 7%.
Ще більш низьким залишається він і у В’єтнамі – всього 2,6 тис. дол
Таких вражаючих успіхів НІК Азії домоглися, в першу чергу, завдяки здійсненню політики індустріалізації. При цьому пріоритети в її проведенні не залишалися незмінними.
Індустріалізація почалася тут в 1950-і рр.. з легкої, в першу чергу текстильної, промисловості.
У 1960-1970-ті рр.. акцент змістився в бік галузей важкої промисловості, а ще пізніше пріоритет був відданий більш трудомістким і наукомістким виробництвам:
- Електроніка; Електротехніка; Нові конструкційні матеріали.
Певною мірою можна стверджувати, що НІК Азії пройшли той же шлях, що і розвинені країни Європи, США, Японія, але проробили його у багато разів швидше. Саме в цьому значною мірою полягає сенс самого поняття “нова індустріалізація”.
Одночасно змінювались і зовнішньоекономічні пріоритети цих країн. На початковому етапі індустріалізації вони орієнтувалися на імпортозаміщуючу модель економіки. Курс на заміну імпорту власним виробництвом супроводжувався захистом національної промисловості від конкуренції з боку імпортних товарів.
На другому етапі відбувся перехід до експортоорієнтованої моделі економіки, коли НІК почали орієнтуватися спочатку на виробництво рядових (метал, деякі види машин, хімікатів), а потім значно більш високотехнологічних виробів для зовнішніх ринків.
Перехід до такої економіки відкритого типу зажадав, як відзначають економісти, з’єднання зусиль трьох зацікавлених сторін:
- Національної буржуазії; Держави; Іноземного капіталу.
Під впливом держави сформувався великий державний сектор економіки, який як правило, включає в себе:
- Енергетику; Транспорт; Гірничодобувну промисловість.
У результаті в господарстві нових індустріальних країн Азії відбулася значна структурна перебудова. Вже до початку 21-го століття на перше місце в створенні їх ВВП вийшло промислове виробництво, тоді як частка сільського господарства (без Сінгапуру і Сянгана) скоротилася до 10-20%.
За загальним обсягом промислового виробництва Республіка Корея увійшла в першу десятку країн світу, та й інші НІК виявилися в другій десятці.
Надалі, проте, в Республіці Корея, на Філіппінах і тим більше в Сінгапурі та на о. Тайвань у ВВП стала переважати сфера послуг, хоча і частка промисловості (крім Тайваню) залишилася на рівні 30-40%.
А ось в Малайзії, Індонезії та Таїланді промисловість продовжує лідирувати в структурі ВВП – з показниками відповідно:
- 48%; 46%; 45%.
З плином часу головною “візитною карткою” більшості НІК Азії стала електронна промисловість: їх частка у світовій продукції цієї галузі ще в 1990 роках перевищила 1/4.
Сам профіль електронного виробництва також поступово видозмінювався.
НІК Азії почали з випуску дешевої масової продукції (електронні годинники, мікрокалькулятори, відеоігри і т. д.), потім перейшли до випуску більш складних виробів (кольорові телевізори, відеомагнітофони) і, нарешті, персональних комп’ютерів.
Одночасно стало змінюватися співвідношення між побутовою та промисловою електронікою на користь останньої.
Ще важливіше те, що в міру розвитку НІК став відбуватися перехід від складання електронної апаратури з американських, японських, європейських деталей до створення власного інтегрованого виробництва, яке охоплює всі основні технологічні стадії.
Важливо відзначити, що при цьому зберігається певна виробнича спеціалізація окремих країн. Наприклад:
- З виробництва радіоприймачів особливо виділяються Малайзія і Сінгапур; Телевізорів – Республіка Корея; Електронних годинників – Сянган; Портативних персональних комп’ютерів і ноутбуків – Тайвань.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)