Давньоримський театр: загальна характеристика

Розвиток римського театру розпочинається у середині III ст. до н. е. У греків у цей час вже позаду лишився класичний період і розквіту сягнула елліністична культура. У галузі театральної справи римляни запозичили у греків безліч готових форм, але всі вони були перероблені у відповідності до запитів римського суспільства. Але навіть за свого найвищого розвою театр у Римі ніколи не відігравав такої вагомої ролі, як у Греції. Витоки римського театру слід шукати в обрядових іграх, насичених карнавальними елементами: свято Сатурналій на честь італійського божества Сатурна; сільські свята на честь завершення жнив; сатури – драматичні сценки побутового та комічного змісту, запозичені з етруської обрядовості. Найцікавішим різновидом народного римського театру нам вбачається ателлана, запозичена римлянами від племені осків у Кампанії. Це комічні сценки довільного імпровізованого змісту, в яких були задіяні чотири постійних персонажі: дурник Макк, пліткар Буккон, скаредний та нерозумний старий Папп і шарлатан Доссен. По суті, це персонажі-маски – прообрази знаменитої італійської “комедіїмасок” (“комедії дель арте”). Ці чотири персо-нажі-маски були головними героями ателлани, але до них могли приєднуватися й інші персонажі народного театру. Ателлани не мали фіксованого тексту, тож для них відкривався найширший простір для імпровізацій. Літературну драму римляни запозичили в готовому вигляді у греків. Коли греки вперше опинились у Римі як полонені, вони стали намагатися прищепити на римському грунті насамперед свій улюблений жанр – класичну трагедію. З приводу успішного завершення першої Пунічної війни 240 р. до н. е. греку Лівію Андороніку було доручено здійснити масштабну постановку трагедії. У минулому шкільний учитель, а нині полонений, грек став перекладати відомі йому трагедії латинською мовою та доопрацьовувати їх, аби римляни змогли сприймати цей складний жанр. Лівій Андронік написав 14 трагедій і 3 комедії, але Цицерон сказав, що читати їх вдруге було неможливо, через їх страшенну недосконалість. Однак творчість цього латинізованого грека започаткувала римський театральний репертуар і дала поштовх для його розвитку. Грецькі класичні трагедії, що грунтувалися на глибоко розроблених сюжетах потужних міфологічних циклів, виявилися неприйнятними для римлян, у яких ще не були сформовані відповідні естетичні запити. Попри всі намагання пристосувати грецьку трагедію до римських вимог римляни цей жанр майже не сприймали, віддаючи перевагу розвагам: тому на їх театральних конах головне місце посіла комедія. Ранній римський драматург з плебейського роду в Кампанії Гей Невій створив оригінальний різновид літературної комедії – палліату, своєрідну латинізовану переробку грецької новоаттичної, тобто побутової, комедії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Давньоримський театр: загальна характеристика