Нова географія океану
Ще під час плавання “Челленджера” і навіть раніше, при прокладці через океан перших телеграфних кабелів, були відкриті підводні гори і хребти, але цілісного уявлення про рельєф океанічного дна не було. Промери глибин звичайним лотом були дуже розріджені, і судити по них про рельєф дна було неможливо. Якось один французький географ просмикнула, такий досвід: він показав своїм колегам карту, на яку були нанесені тільки позначки висот з частотою, соответствующе частоті нанесення промірів глибин на картах океанів. Жоден з географів ні дізнався рельєфу своєї рідної Франції. Та кови ж були уявлення про бетіметрі (розподілі глибин) океанів і море! до появи ехолотів. Лише коли з’явилися високоточні ехолоти – самописці коли мільйони промірів глибин були нанесені на карту, лише тоді рельєф дна океану постав у своєму справжньому вигляді.
Мабуть, головним і вражаючим було відкриття системи підводних серединно – океанічних хребтів, які оперізують весь земну кулю, що переходять з океану в океан, розгалужених і іноді ” пірнаючих ” під континенти. Загальна протяжність цих хребтів досягає 80 тисяч кілометрів, нічого подібного немає на суші. Дивною особливістю серединно – океанічних хребтів виявилося і те, що за їх осьової лінії замість гребеня проходить глибока лінійна депресія, майже ущелині, що отримала назву осьового рифту. Глибокі ущелини розсікають такі хребти також поперек їх простягання. Назва ” серединний “, строго кажучи, справедливо тільки для Серединно – Атлантичного хребта; в інших океанах осі хребтів зміщені щодо середини океану, або вони, як в Індійському океані, гілкуються, расщепляясь на кілька гілок, а проте термін ” серединний ” укорінився в термінології та тут зберігається.
Між серединними хребтами і континентами простягаються глибоководні улоговини, глибини в яких досягають 5-6 кілометрів. Одноманітність їх ‘ рівнинного рельєфу порушується численними пагорбами в сотні метрів заввишки, одиночними горами і їх групами, у більшості – вулканічного походження. Гори місцями об’єднані в гірські ланцюги, вершини яких виступають над поверхнею океану, утворюючи острови і архіпелаги островів, особливо численних у Тихому океані. Висота таких океанічних гір, підіймаються над поверхнею океану на 3-4 кілометри при глибині океану в 5-6 кілометрів, перевищує висоту найбільших гір суші. Джомолунгма (Еверест) для океанічних гір – явище рядове.
Глибоководні жолоби – це теж одне з найбільших географічних відкриттів в океані. Це відносно вузькі (десятки кілометрів), але протягуються на сотні й тисячі кілометрів прогини дна океану, які закономірно супроводжують із зовнішнього боку острівні дуги по окраїнах океанів. Радянські дослідження показали, що глибина таких жолобів може досягати 11 кілометрів і більше, тобто жолоби вдвічі глибше ложа океану в глибоководних улоговинах.
На підводних околицях континентів в рельєфі дна чітко виділяється прибережне мілководдя, або шельф. Це – недавні прибережні рівнини, затоплені після танення льодовиків материкового зледеніння 10-12 тисяч років тому. При таненні льодовиків рівень океану підвищився, як вважають, на 100-130 метрів. Сліди недавньої суші на багатьох шельфах безперечні. Наприклад, на атлантичному шельфі Північної Америки знаходять бивні і зуби мамонтів, роги бізонів, крем’яні знаряддя індіанців, а також відкладення торфів, галечників річкового походження і т. д. Ширина шельфів різна. Біля берегів Африки або по Тихоокеанському узбережжю Америки шельф вузький, а біля північного узбережжя Євразії та Північної Америки шельф простягається в море на сотні кілометрів.
На глибині в середньому 130 метрів повсюдно спостерігається різкий перегин підводного схилу і збільшення його крутизни від часток градуса на шельфі до декількох, а місцями до 40-45 ° і більше. Це континентальні схили – найпротяжніші схили в рельєфі Землі взагалі, які йдуть на глибину до 3-4 кілометрів. У підставі схилу розташовується підводний рівнина, слабо похила до океану, рельєф якої вирівнюються опадами, зносяться в глибину мутьевимі (турбіднимі) потоками. Тут проходить континентальне підніжжя, де за будовою земної кори кінчається континент і починається океан. Як вже говорилося, геологічні кордону континентів слід проводити по континентальному підніжжя, а не по лінії берега.
Там, де між берегом континенту і океаном розташовані окраїнні моря, відокремлені від океану острівними дугами і глибоководними жолобами, просту будову стику континент – океан ускладнюється. Ця зона поширення улоговин окраїнних морів і острівних дуг позначається як перехідна зона, зона особливої рухливості земної кори, більшого контрасту і в рельєфі (сусідство високо піднятих вершин гір на острівних дугах і найглибших западин в жолобах) та в інших особливостях будови цієї зони.
Такі основні географічні відкриття на дні океану. Крім згаданих найбільших форм рельєфу океанічного дна під водою відкриті численні гори, гірські ланцюги, уступи, западини, рівнини, жолоби, континентальний схил прорізаний підводними каньйонами, які нерідко продовжують русла річок, що впадають в океан, і простежуються на сотні кілометрів. На деяких найбільш вивчених ділянках дна його рельєф по детальності зображення на картах може бути зіставлений з рельєфом суші. Однак Світовий океан так величезний, що досі залишаються майже не дослідженими його області, порівнянні за розмірами з великими країнами і навіть континентами. Океанографам належить ще багато роботи навіть при найпростіших дослідженнях – вивченні рельєфу дна.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)