Ніневія
Багато народів давнини безслідно зникли з історичної сцени. Нічого, крім археологічних знахідок, не залишилося від шумерів, филистимлян, хеттів, які відіграли значну роль в людській цивілізації.
Ассірійці – рідкісне виключення. Загибель їх древньої столиці в 612 році до нашої ери і подальше остаточний крах держави не супроводжувалися знищенням ассирійців як народу або асиміляцією їх з завойовниками. Вони “врятувалися” у неприступних горах Курдистану і там, серед своїх сусідів-курдів, знайшли притулок на довгі роки.
Через 100 років після загибелі Ніневії ассірійці згадуються в палацових написах древнеперсидского царя Дарія I. Так, в Сузах археологи виявили напис, що повідомляла про будівельників царського палацу: “Земля була вирита… гравій засипаний, і цегла сформована, і цю роботу зробили вавілоняни. Дерево, зване кедр, було привезено з гір Лівану. Ассірійці довезли його до Вавилона”.
Відомості про ассірійців зустрічаються і у середньовічних арабських істориків, які повідомляють, що “нащадки ассирійців продовжують жити на тих же місцях”. Це підтверджується цілим рядом безперечних фактів, наприклад, вірменська церква з найдавніших часів і до наших днів називає єпископство міста Мосула ассірійським єпископством. Самі ассірійці називають його “Курс д’Нінві”, що означає “єпископство Ніневії”. До цих пір в січні вони відзначають “День Ніневії” як самий урочистий свято. Як і їхні давні предки, нинішні ассірійці дотримуються посту “Баута д’Нінві” (“Побажання Ніневії”), який вважається найважливішим і строгим постом. Вони одягають на голову повстяні конусоподібні шапки, які носили їхні предки і які можна побачити на стародавніх барельєфах: такі шапки на Сході були поширені тільки серед ассирійців.
Але про Ніневії розповідається не тільки в давніх документах, про це місто згадується і в самій Біблії. У книзі “Буття” (10, 11) говориться: “З того краю (Сеннаар. – М. І.) вийшов Ашшур і збудував Ніневію”. Сталося це в глибоку давнину, але про розширення Ніневії довго не було ніяких звісток – аж до того часу, коли туди був посланий Іона. Господь повелів Йоні йти в місто велике, до Ніневії, і звістити там про її руйнуванні, так як вона завжди була сповнена гордині і говорила в серці своїм: “Я – і немає іншого, крім мене”.
Але Йона і сам, замість того щоб підкоритися Господу, утікав перед Його. Тільки після другого веління Іона послухав Господа і відправився до Ніневії – “великий місто перед обличчям Бога”. Це був надзвичайно велике місто, окружність якого становила приблизно 150 кілометрів. На цій території розташовувалися не тільки царські палаци та храми, але також сади і пасовища, необхідні для прохарчування вельми значної чисельності худоби.
В історичній літературі засновником Ніневії вважається Сінахеріб, син царя Саргона. Він переніс сюди столицю з Дур-Шаррукін, облаштував місто з небаченою розкішшю і оточив його стіною (протяжністю близько 12 кілометрів) з 15 воротами. Щоб постачати Ніневії водою, за наказом Синахеріба з гір провели канал шириною 20 метрів. Складений із кам’яних плит, канал цей (довжиною більше 50 кілометрів) то йшов через тунель, то перетинав долини по акведук, що стоїть на суцільному підставі. В одній зі знайдених написів вчені прочитали, що Сінахеріб щедро одягав і годував будівельників каналу.
Ніневія була величезним містом, чисельність населення якого досягала 170 000 чоловік. Будинки в місті були великі і світлі, вулиці – прямі, широкі і зелені. Центральна вулиця ассірійської столиці, прозвана Царської, в ширину дорівнювала 26 метрам, що ширше Невського проспекту в Санкт-Петербурзі. Царська вулиця була залита асфальтом, по обидва боки її стояли статуї.
Стіни палацу царя Ашшурбаніпала в Ніневії були покриті рельєфними плитами. Дійові особи та сцени, зображені на цих плитах, – це ассірійські воїни, штурмують ворожі фортеці, форсують річки чи готують коней до бою; колони рабів і робітників, що перетягують в кошиках землю і камінь і зводять палаци. Однак головним героєм на всіх рельєфах є сам цар Ашшурбаніпала, який завжди зображується великим і могутнім.
У Біблії кілька разів згадується про Ніневії, і багато пророцтва пророкують її загибель: вона стане безлюдній і сухий, як пустеля, тому що завжди була містом крові, грабіжництва, обману і вбивств. Ще за життя царя Ашшурбаніпала війська мідійського царя Фраорта намагалися штурмом взяти Ніневії, але тоді місто витримав усі нападу противника.
За переказами, Ніневії врятував стоденний пост. У дні облоги цар наказав “кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовища і води не пили. І нехай покриваються веретами люди і худобу, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги, від насильства рук своїх”. Бог побачив їхні добрі справи і відвів від них лихо, яким загрожував спочатку.
Однак за життя царя Ашшурбаніпала почастішали і виступи підкорених народів, а після його смерті повстання проти ассірійських правителів підняли Сирія, Фінікія, Іудея, Єгипет. Відокремився і Вавилон, на його престол вступив колишній намісник вавілонського примор’я Набопаласар, який уклав союз з мідійським царем Киаксаром.
У 614 році до нашої ери мидийский цар за підтримки вавілонської армії під проводом Набопаласара осадив Ніневії, але всі їхні зусилля були марні. Городяни дали завойовникам гідну відсіч, і лише отримавши підкріплення з боку всіх підвладних йому народів, мидийский цар здолав опір ніневійцев.
Цьому допомогло й одне природне обставина: мідійцям вдалося зруйнувати греблю на річці Хусур, Тигр вийшов з берегів і змив частину міських стін, що дозволило мідійцям увійти в ассірійську столицю. Увірвавшись в місто завойовники почали нещадно знищувати жителів і грабувати царські палаци. Потім вони зрадили місто вогню і зрівняли його із землею, а всі багатства Ніневії відправили в Екбатани.
Пошуки столиці ассірійського царства в 1842 році почав французький консул П. Е. Ботта, але вони виявилися безрезультатними. Через чотири роки на землі древньої Месопотамії з’явився інший археолог – Астон Генрі Лейярд, якому і пощастило відкрити Ніневії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)