НЕРОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ СНІВ
Цапенко Юлія Дмитрівна
Учениця 11 класу Полтавської ЗОШ I-III ступенів № 8 ім. Панаса Мирного
Дійові особи:
Гоголь – письменник, головний герой.
Gnothi seauton – пізнання себе.
Автор – той, хто бачить, творить, цитує.
Голос – безтілесний персонаж, внутрішній голос, можливо душа.
Час – те, що не можна спинити.
Вони – демони, з розряду чортів.
Юнак – зіпсована душа.
Муза – одна з 7 муз, що оточували Гоголя, найсуттєвіша з них.
Тінь – щось невідоме, безмежні почуття.
Відьма – всім відома Панночка з повісті “Вій”.
Хор ангелів – представники неба.
Хор демонів – представники землі і пекла.
Вурдалаки – нечиста сила.
Демонята – прокляті душі.
Дзвінкі голоси – прощення.
Святі сили – представники Бога.
Вона – вічність.
Невідомість.
Хор.
Пугач.
Сірі сойки.
Дерева.
Вітер.
Реальність інколи криється за простими цінностями,
А віра живе своїм життям, ховаючи її.
М. В. Гоголь
ВСТУП
Хто такий поет? Це людина… не будемо цитувати підручник… поет – це жива талановита душа, яка сповнена, на перший погляд, невичерпним потенціалом. А що ж можна сказати про геніїв? Надзвичайно розумні представники нашої Планети, що роблять свій внесок у техніку, медицину… і літературу… Так, саме представляючи цю галузь, працював, а краще буде сказати, творив, геній минулого і сьогодення – Микола Васильович Гоголь.
ПРОЛОГ
Ніч 19 березня 1852 року.
Уявіть собі: сіра кімната. На столі гордовито підіймає свою “голівку” свічка. Темна зоряна ніч, що заглядає у шибку з цікавістю п’ятирічної дитини, така приємна, свіжа… ВЕСНЯНА… Свічка… Така одинока, але тільки вона може зігріти душу, лише цей маленький вогник, що з плином часу згасне. Вранці. Скоро.
Спокій. Він такий вічний. А у ньому, у злегка освітленому кутку, дивиться у зоряне небо. Він…
Пісня Gnothi seauton:
Зачиняючи вікна,
Замикаючи двері,
Світ засяє і зникне,
Залишивши химери.
Всі запалюють свічку, (стиха)
І моляться Богу,
Бо не знають вони,
Як обрати дорогу. (голосно)
Ну, а ти – мій поете,
Пильно дивишся в тишу,
Ти описуєш смуток,
Що тобі я залишу,
Лиш папір та ідея,
Перо і пізнання…
І ти часом не спиш,
Аж до самого рання.
Бо думок так багато,
Лише тиша і ТИ,
І НІХТО не посміє
ВАС відволікти,
На папері сюжет,
А герой в голові, (захлинаючись)
А думки прибувають нові і нові.
Загасити свічу
Темна ніч поспіша… (з сумом)
А в каміні жевріє “Мертва душа”.
ДІЯ ПЕРША
РОЗДІЛ I
Сни
Автор:
Коли все тихне навкруги,
Коли всіх втома підкоряє,
Тоді панують в сні боги,
А ніч пливе, куди – НЕ ЗНАЮ!
Там серце лине в невідомість,
Проходять мрії у думках.
Там не потрібна злість і совість, (З сарказмом)
І в них тобі байдужий страх.
Голос (загадково):
Фантазії, думки, світ мрії,
Чого ти прагнеш наяву.
Хтось в темряві зітхне безсило:
Чи коло снів я розірву?
Гоголь (монолог):
Я сплю, о Боже,
Це везіння,
Нарешті можу відпочить,
Та що за дивина – тремтіння,
У грудях серденько болить!
Чому це так? Чому я відчуваю?
Це ж СОН, ІЛЮЗІЯ, ДУМКИ…
Здається, Я НЕ СПЛЮ, БЛУКАЮ,
Бажаю істину знайти.
(Чутки ходять, живуть, помирають, наче люди… За деякими, найбільш суттєвими, що належали покоївці дому Гоголя, відомо, що господар часто кричав уві сні, різко прокидався, боявся невідомо чого і скрізь по усьому будинку запалював світло… А після одного з таких КОШМАРІВ, навіть спалив оригінал другої частини “Мертвих душ”, аргументуючи це своєю побожністю, бо до нього у сні приходили ДЕМОНИ…)
Гоголь:
Я йду, ховаюся, боюся,
Я вже не той, ким був колись.
Здається, у думках топлюся, (Пошепки)
Мене не вабить неба вись… (Панікуючи)
Та що там вись. Про що кажу я?
Химерний світ, страшних богів
Я не згадаю більше всує.
Чи, може, прагну я свободи?
Я ж так хотів її знайти.
Просив натхнення у природи,
Мов птах, я прагнув висоти.
Та і свободи вже не треба.
Я позабув високе небо
Бо знаю – світ лише омана,
Хоча приємна і жадана.
В руках тримають вас незримо
Боги, а я уже із ними.
Автор:
Туман, немов нізвідки впав під ноги,
Зашелестіло листя, хоч не було дерев.
В тумані щось ІДЕ – видніють роги.
І щось ричить, НЕНАЧЕ грізний лев,
Микола, ВІД СТРАХУ протерши очі,
Подумав: сплю. І каже:
“Згинь, проклятий!”
Зненацька кинувся у ліжку серед ночі,
Прокинувшись, він вирішив – не спати!
Автор (звертається до часу):
Проходить день, знов втома наступає,
Забувши про вчорашні дивні сни,
У постіль знову Гоголь наш лягає,
І знов туман, а з ним ідуть ВОНИ…
Вони:
Ми забрали душі молоді,
Ми нарешті їх забрали,
Вони буйно розцвітали.
Ми зламали, їх зламали.
Юнак (виривається, просить пощади):
Відпустіть, що робите, рогаті?
Що ви хочете від нас – скажіть.
Люди ми шановані, багаті, (Злякано)
Можу щедро вам я заплатить!
Автор:
Та рогаті йдуть ще швидше,
Не зважають на благання.
В надра пекла глибше, глибше.
Світ ви бачили востаннє.
(Юнаків та дівчат кидають у вогняне жерло. Чуються дикі крики, стогін. Демони йдуть, плюючи в жерло з неабиякою злобою. Тільки вони зникають, Гоголь підбігає до “Пащеки вогню”, з надією, що там є хтось живий. Спостерігаючи жахливу картину, він зі страхом відходить.)
Гоголь:
Що ж це робиться?
Автор:
Шепоче Гоголь тихо.
Гоголь:
Де я зараз? Що ж робить тепер?
Чи я сплю? О, Боже, що ж за лихо?
Автор:
І зненацька крик: “Прокиньтесь, сер!”
Він, відкривши очі, розуміє,
(2 votes, average: 3.00 out of 5)