Таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси пізнати її та зрозуміти: від Просвітництва до сентименталізму і романтизму – Романтизм

Літературний багаж. Пригадайте основні характерні ознаки літератури й філософії ХVІІІ ст., які об’‎єднують їх у єдиний ідейно-художній напрям Просвітництво.

На початку ХІХ ст. освічені європейці повторювали слова Гете про “незбагненну таємницю життя”, яку людина, однак, має пізнати й зрозуміти просто тому, що не може відмовитися від такої спокуси. Що ж спокушало європейських інтелектуалів? Можливо, саме життя – історична дійсність тієї бурхливої доби…

Ім’‎я Гете в історії світової культури символізує генія об’‎єктивності. Якщо Шиллер у своїй творчості втілив піднесені прагнення щирих просвітян, що боролися за права людини, то Гете намагався осягнути перспективи цієї боротьби й ті об’‎єктивні обмеження, які природа визначила для людського розуму та його спроможності змінити світ. І не лише природа, а й історія. Саме та, що її в середині XVIII ст. “відкрили” співвітчизники й старші сучасники Гете – Лессінг і Кант.

Славнозвісний пан Журден сказав би, що філософи прийшли “якраз вчасно зі своєю філософією” – філософією історії. Адже саме наприкінці XVIII ст. історія настійно нагадала про себе добі, що ставилася до неї здебільшого зневажливо.

Для пізнього Просвітництва ствердження права людини на почуття, на самореалізацію – пройдений етап. Знаменитому герою Гете, юному Вертеру, що вийшов із середовища небагатого бюргерства, усвідомлення самодостатності притаманне мало не з народження. Так само властивий йому і максималізм – у дружбі, у коханні, у самопізнанні. Однак реальність навіює Вертеру думки про нікчемність людини, проголошеної напівбогом. Якщо вважати творчість Гете підсумком Просвітництва, то слід думати, що це вже не “чисте” Просвітництво.

Коментар філолога

Колись у радянському літературознавстві існували уявлення про “просвітницький реалізм” Гете. Проте й за радянської доби поважні українські вчені, як-от О. Білецький, закликали обережно поводитися з терміном “реалізм”, який виник лише в ХІХ ст. і характеризував явища, притаманні саме цій добі. Що ж до “правди почуття”, то нею у другій половині XVIII ст. опікувався спеціальний художній напрям – сентименталізм, назва якого саме и походить від французького слова “почуття” (le sentiment).

Залежно від відповіді на запитання про те, що є вищим – розум чи почуття, митці другої половини XVIII – початку ХІХ ст. свідомо обирали між просвітницьким класицизмом і сентименталізмом. Ранній Гете був ближчим до сентименталізму, пізній – до просвітницького класицизму. Однак загалом усі художні явища XVIII ст., що пропагували ідеали Доби Розуму, можна вважати приналежними до Просвітництва як єдиного ідейно-художнього напряму цієї доби, а відтак говорити, наприклад, про просвітницький роман (Свіфт, Дефо) або просвітницьку філософську повість (Вольтер).

Іноді сентименталізм ще називають преромантизмом (тобто передромантизмом). Адже справжній культ почуття всупереч розуму пов’‎язаний з наступним за Просвітництвом великим стилем доби – романтизмом.

Коментар архіваріуса

Романтизм у світовій культурі виник як реакція на реальні результати втілення просвітницьких ідей у соціально-історичну практику.

“Добрі від природи” люди, прості буржуа, взяли до рук зброю, аби захистити свої природні права, утілити просвітницькі гасла свободи, рівності й братерства, – і потопили Францію в крові. Жодний тиран, жодний загарбник не знищив стільки французів, скільки знищили вони самих себе під час Великої французької революції. Крім того, саме ця революція породила найбільшого тирана й загарбника за всю попередню історію – Наполеона Бонапарта. Полум’‎я наполеонівських війн кінця XVIII – початку ХІХ ст. охопило всю Європу від Іспанії до Росії.

Інтелектуальне й художнє переосмислення просвітницької віри в Розум та народження нових ідей відбувалося не в епіцентрі історичних подій, а в провінційному затишку, звиклому до роздумів. Тож маємо знову завітати до Єни, бо саме її вважають батьківщиною німецького романтизму. Тут були написані перші романтичні твори й перші маніфести романтизму. Їхні автори – брати Шлегелі – Фрідріх (1772-1829) і Август Вільгельм (1767-1845), а також Людвіг Тік (1773-1853) і Фрідріх Гарденберг, який писав під псевдонімом Ноеаліс (1772-1801). Першими розгорнутими художніми творами романтизму вважають незакінчений роман Новаліса про Середньовіччя “Генріх фон Офтердінген” (опублікований 1802 р.) та поему англійця Семюела Тейлора Колріджа (1772-1834) “Сказання про Старого Моряка” (1798).

Батьківщиною англійського романтизму став Кемберленд, “озерний край” на півночі Англії. Тут наприкінці 1790-х років Колрідж разом зі своїм другом Вільямом Вордсеортом (1770-1850) писали вірші й поеми, які потім об’‎єднали в анонімну збірку “Ліричні балади” (1798). Із цією збіркою пов’‎язаний початок існування “озерної школи” в англійській поезії, представників якої називають лейкістами (від англ. lake – озеро).

У творчості єнських романтиків і лейкістів є багато спільного. Почасти це пояснюється спільністю їхніх філософських та літературних інтересів. До речі, лейкісти були обізнані з новими течіями німецької філософії. Так, ключове значення для розуміння духу раннього романтизму мають ідеї Ф. Шеллінга. “Саме Шеллінгу, – зазначав Колрідж, – ми завдячуємо завершенням та найважливішими перемогами теперішньої філософської революції”.

Мета мистецтва, за Шеллінгом, – не роздуми, а споглядання. Лише безкінечне гідне споглядання. А безкінечним є тільки несвідоме. Тому справжнє мистецтво не може бути “розумним”, раціональним, тобто таким, яким хотіли бачити його просвітителі. Мистецтво несвідоме. Воно дозволяє людині відчути себе у вічному Всесвіті, у Богові. Відчути єдність із усім сущим, свою залежність від цілого й від кожного його елемента. Тільки в цьому розумінні людина підвладна законам природи.

Таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси пізнати її та зрозуміти: від Просвітництва до сентименталізму і романтизму   Романтизм

К. Шпіцвег. Книжковий черв’‎як. 1850 р.

Таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси пізнати її та зрозуміти: від Просвітництва до сентименталізму і романтизму   Романтизм

К. Д. Фрідріх. Подорожній над морем туману. 1818 р.

Коментар філолога

Колрідж писав, що хоче зробити філософську систему Шеллінга доступною для англійців, – і досягнув своєї мети. Прочитавши “Сказання про Старого Моряка”, його співвітчизники були глибоко вражені. Така реакція доводила, що автору поеми таки вдалося донести “філософську революцію” як не до свідомості, то принаймні до сердець читачів. А для романтика це найважливіше.

Сюжет поеми Колріджа доволі простий. Під час весілля до одного з гостей підходить незнайомий літній чоловік. Це Старий Моряк. Власне, у поемі лише два персонажі – Старий Моряк і Весільний Гість.

Перший хоче розповісти другому якусь історію, тим часом як другому ніколи слухати, адже весілля в розпалі, а він – близький друг нареченого. Нарешті Весільний Гість вирішує поступитися, аби позбутися старого. Однак розповідь Моряка мимохіть захоплює його увагу…

Читач бачить самотній корабель у бурхливих водах Атлантики. Шторм жене його кудись до Південного полюса, де він неминуче буде затертий кригою. І тут, ніби добре знамення, над судном закружляв білий альбатрос. З ним корабель вирвався з крижаного царства. Птах довіряв морякам, брав їжу з рук, та якось Старий Моряк просто з нудьги вбив його.

Убивство альбатроса призвело до жахливих наслідків. Опівдні сонце стало кривавим і зменшилося до розміру місяця. Мертвий штиль, спека. Море зайнялося різнобарвними вогнями. Чи то від задухи, чи то від невідомої хвороби всі моряки померли, але водночас, ніби якісь автомати, продовжували виконувати свою роботу. Живим залишився лише Старий Моряк. Довгими днями й ночами він плив невідомо куди, потерпаючи від жаху. Йому судилося віч-на-віч стикнутися з потворним Життям-у-Смерті – долею тих людей, які безглуздо живуть, безглуздо вбивають.

Зрештою Старий Моряк таки повертається додому. Час від часу його серце стискає нестерпний біль і не відпускає доти, доки він не знайде людину, яка вислухає його історію.

За Шеллінгом, справжнє мистецтво є несвідомим. Старий Моряк не знає, які саме висновки Весільний Гість зробить із почутого. Єдина мета його розповіді – позбутися власного болю. Оповідач не говорить, за якими ознаками “серед тисяч упізнає” того, кому має сповідатися. Вочевидь, це той, кого хоче про щось попередити, від чогось застерегти той самий Дух, що, на думку Старого Моряка, колись покарав його за злочин.

Проблему цінності кожного окремого життя порушував і Гете. Однак він ще цілком належав до великої Доби Розуму. Доби, для якої мислення – очевидна реальність і цінність, а буття – неочевидна. “Фауст” як геніальна спроба знайти гармонію мислення й буття завершив цю добу. Утім, Гете вже усвідомив очевидну істину нового століття: грунтуючись на абстрактних цінностях мислення, людина неспроможна досягнути гармонії з природою і самою собою. У цьому, власне, і полягала трагедія його Фауста.

Не мислення як буття, а буття як мислення – ось гасло ХІХ ст. Романтизм починається з нового розуміння сенсу буття й мистецтва. Мистецтво відтепер не мислення (“мислення образами”), а буття, реальність. Воно і є той нестерпний біль, який стискає серце митця й не відпускає доти, доки не виллється “сказанням”, “піснею” – твором мистецтва. Справжнє мистецтво має безкінечну кількість адресатів, і кожен з них сприйматиме сповідь митця по-своєму.

Мистецтво, отже, не така річ, що має вплинути на розум, дати якісь певні знання. По суті, від ідеї просвіти через мистецтво романтики повертаються до античної ідеї очищення (катарсису).

Культ серця від самого початку замінив у романтизмі просвітницький культ розуму. Людину XVII-XVІІІ ст., яка спочатку мислить, а вже потім існує, замінила нова романтична людина, що всім серцем віддається буттю, поринає у пристрасть, почуття, співчуття.

Літературознавча довідка

Романтизм (у літературі та мистецтві кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.) – художній напрям, представники якого зображували людину в розмаїтті її виявів; пошук – як норму життя (хоч би яким суперечливим, незавершеним він був); ідеал – як найвищу, хоча й абстрактну, цінність, утілення якої в реальність є найбажанішим і майже неможливим.

Перевірте себе

1. Чому саме 1789 р. став символічним вододілом між Просвітництвом та передромантизмом у літературах Західної Європи?

2. Хто такі енські романтики та лейкісти? Що спільного було в їхній естетичній теорії та художній практиці?

3. У чому полягає призначення мистецтва за Колріджем (“Сказання про Старого Моряка”)? Чим таке розуміння мистецтва відрізняється від просвітницького?

4. Які реальні результати втілення просвітницьких ідей у соціально – історичну практику викликали розчарування молодих інтелектуалів кінця XVIII ст. й у такий спосіб сприяли народженню романтизму?

5. Дайте визначення романтизму як художнього напряму. Які особливості мають бути притаманні творчості митця, щоб його можна було назвати романтиком?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси пізнати її та зрозуміти: від Просвітництва до сентименталізму і романтизму – Романтизм