Монастирі Москви
Монастирі були духовними і культурними центрами Русі: їх бібліотеки зберігали найцінніші книги, а скарбниці – твори живопису і ювелірного мистецтва (ікони та церковне начиння). Вчені ченці писали літописи та літературні праці. Настоятелі монастирів і старці впливали на політичне життя країни, їхні молитви захищали Русь від бід. Деякі монастирі на рубежі XVI-XVII ст. служили фортецями – вони переховували навколишніх жителів, в них розміщувалися дружини захисників. У Білому місті перебували Високопетровскій, Різдвяний, Стрітенський, Іванівський та інші монастирі. За Земляні містом стояли Спасо-Андроник, Новоспасский, Покровський, Симонов, Свято-Данилов, Донський, Андріївський, Новодівочий, Ніколо-Перервинської та інші монастирі.
Страсного жіночий монастир заснований при Олексія Михайловича 1654 р у Тверських воріт Білого міста (Пушкінська площа). Його ядром була церква Страсного Богоматері, побудована в 1649 р для ікони Богоматері Страсний, привезеної Михайлом Федоровичем з села Палиці, де проявилася її чудотворна сила. Після революції в монастирі був антирелігійний музей, а в 1930-і рр. його знесли – зараз тут кінотеатр “Пушкінський” і сквер.
На Неглінки недалеко від Кремля заснований Високопетровскій монастир (вулиця Петрівка, д. 28), згаданий в літописі під 1379 Вартий на високому березі, цей монастир названий “Високопетровском” по місцевості і, ймовірно, на ім’я митрополита Петра. Найстарший будинок монастиря – собор Святителя Петра (1517, Алевиз), який повернув первісний вигляд після реставрації 1980-х рр. У монастирі поховані убиті стрільцями брати Наталії Кирилівни Наришкіної. Наришкін побудували родову усипальницю – собор Боголюбський Богоматері (1684). У подяку за порятунок Петра I під час Стрілецького бунту в 1690 р побудована церква Сергія Радонезького з трапезній. Надбрамна церква Покрова Богородиці (1696) виконана в стилі московського бароко. Збереглися також церква Толзької Богоматері (1744), церква Петра і Павла (1755) і церква Казанської Богоматері (1905 р). У 1926 р монастир закрили і розорили, з 1950-х рр. він реставрується.
Різдвяний жіночий монастир (вулиця Рождественка, д. 20), за переказами, заснувала в 1380-х рр. княгиня Марія, мати князя Володимира Хороброго, героя Куликовської битви. Черницями цього монастиря могли бути вдови загиблих на Куликовому полі. Після пожежі 1500, що знищила стародавні споруди, монастир відновили. У цій оновленої обителі Василь III постриг в черниці свою дружину Соломонию Сабурову (потім її перевели в Суздаль). Після пожежі 1547 монастир відновила цариця Анастасія Захар’їна. У ході відновлення, після однієї з пожеж, був збудований кам’яний Різдвяний собор. Князі Лобанова-Ростовського 1678 р перебудували в камені дерев’яну церкву Іоанна Златоуста і побудували свою церкву-усипальницю. У 1812 р монастирські храми розорили французи, але його скарби встигла заховати настоятелька. У 1835 р від блискавки згоріла монастирська дзвіниця. Нову дзвіницю з церквою Св. Євгенія Херсонського в пам’ять про загиблого сина Євгенії побудувала С. Штерича. На початку XX ст. з’явилася церква Казанської Богоматері. Після революції в монастирі розмістилися комунальні квартири і відділення міліції. У 1974 р монастир передали архітектурного інституту для створення заповідника давньоруського зодчества. У 1993 р монастир переданий церкви і відновлюється.
Стрітенський чоловічий монастир (вулиця Велика Луб’янка, д. 19) заснував Василь I 1397 р на місці зустрічі ікони Володимирської Богоматері. Більшість споруд монастиря зруйнували після революції. У збереженому головному Володимирському соборі, побудованому в 1679 р, після революції розмістилися установи НКВС, а потім – реставраційні майстерні. У 1996 р храм передали церкві, і навколо нього відновлюється чоловічий монастир. Обитель отримала нову, прикрашену кахлями монастирську стіну.
Івановський (Іоанні-Предтеченський) жіночий монастир (вулиця Забєліна, д. 4), за переказами, заснувала Олена Глинська в 1530-і рр. на честь народження Івана Грозного. У монастирі тримали знатних в’язнів: Пелагею (Параску) – постриг у черниці дружину царевича Івана, сина Грозного, Мар’ю – дружину поваленого Василя Шуйського, жорстоку поміщицю Салтичиха, закатовано більше сотні кріпаків, черницю Досифею, що вважається дочкою імператриці Єлизавети Петрівни. Після пожежі 1812 році монастир скасували, монастирський храм став парафіяльним. Відновлюватися монастир почав тільки в 1859 р на кошти, заповідані подполковніцей Е. А. Макарової-Зубачева. Стіни з двома дзвіницями біля входу і собор Усікновення глави Іоанна Предтечі, що нагадує собор у Флоренції, побудовані за проектом М. Д. Биковського. Після революції в монастирі влаштувалися юридична школа, архів і швейна фабрика. У 1992 р монастир повернений церкви.
За переказами, в XIV ст. митрополит Алексій для своїх сестер Іуліанії і Євпраксії заснував на Остоженке Олексіївський жіночий монастир з церквами Алексія чоловіка Божого і Зачаття св. Анни. Після пожежі 1547 (або 1571) Іван Грозний переніс цей найстаріший жіночий монастир ближче до Кремля, в Чертолье. На новому місці монастир розорили в Смуту, а 1629 він згорів, але був відновлений Михайлом Романовим. У цьому монастирі прийняла постриг дружина Микити Мінова, майбутнього патріарха Никона, – їхні діти вмирали в дитинстві, і подружжя вирішило присвятити себе Богові. Тут тримали розкольниці Є. П. Урусову, сестру боярині Морозової. Відновлену після 1812 обитель Микола I перевів у Червоне село. Від закритого в 1920-і рр. монастиря у 2-му Красносельском провулку збереглися церкви Алексія чоловіка Божого (д. 3, 1853 р М. Д. Биковський) і Всіх Святих (д. 7, 1871 г.).
Кілька сестер Олексіївського монастиря в 1584 р утворили на Остоженке, ймовірно, на місці першого Олексіївського монастиря, зачатівська жіночий монастир (2-й Зачатьевский провулок, д. 2) з собором Зачаття св. Анни і Різдвяної церквою. У 1807 р замість цих храмів поставили новий Різдвяний собор з боковим вівтарем Зачаття св. Анни. У 1696 р стольник А. Л. Римський-Корсаков звів надбрамну Спаську церкву. У 1850 р побудували богадільню з церквою Зіслання Св. Духа (М. Д. Биковський). Після революції монастир діяв до 1920-х рр., І тут провів свою останню службу патріарх Тихон. Після закриття монастиря Різдвяний собор зруйнували, а церква Зіслання Св. Духа позбавили купола. У 1991 р монастир знову став діючим: відновлені збережені будівлі, зводиться новий Різдвяний собор. У ході будівництва на території монастиря ведуться археологічні розкопки.
Спаський чоловічий монастир з церквою Спаса на Бору з’явився в Кремлі за Івана Калити. У 1490 Іван III перевів монастир в Крутіцах (так здавна називалися круті береги Москви-ріки, нижче впадання Яузи), на нинішню Селянську площа (д. 10), і він став називатися Новоспасским монастирем. У 1496 р поставили Спасо-Преображенський собор, в його подклете ховали бояр Захар’їним-Кошкіна, засновників роду Романових. У 1902 р в усипальниці Романових влаштували храм з ошатним ганком. При царя Михайла Романові 1622 р монастир отримав кам’яну дзвіницю, (Замінений в 1785 р), в 1640-і рр. – Кам’яну огорожу. При Михайла розпочато будівництво нового Преображенського собору. Цей храм добудований в 1649 р, коли настоятелем монастиря був майбутній патріарх Никон. У соборі збереглися фрески та іконостас часів побудови.
У 1652 р князі Черкаські побудували Нікольську церкву, в 1670-і рр. побудована церква Покрова. У 1791 р Н. П. Шереметєв вибудував Знам’янську церква, усипальницю Шереметєвих і їх рідні Черкаських. У монастирі в 1810 р поховали черницю Досифею, яка імовірно належала роду Романових. Над її могилою стоїть каплиця. Після революції в монастирі влаштували табір для ворогів народу. У 1991 р монастир повернений церкви.
У XIV ст. згадується церква Богородиці на Крутіцах, біля якої в XV ст. влаштувалася резиденція Крутицький єпископів. Так утворилося Крутицький подвір’я (Крутицкая вулиця, буд. 10). З введенням патріаршества Крутицький єпископи зведені в сан митрополитів. Митрополит Павло II в 1660-1670 рр. побудував митрополичий і Хрестову палати. У 1699 р побудований Успенський собор, в 1694 р з’явилися Святі ворота з надбрамною теремком облицьованим кахлями, а на початку XVIII ст. – Приказні і Набережні палати. Наприкінці XVIII в. резиденцію в Крутіцах скасували: храм став парафіяльним, а в палатах розмістили казарми. За радянських часів в обійсті була гауптвахта московського гарнізону. У середині XX ст. обійсті визнали пам’яткою архітектури, почалася реставрація. У 1992 р собор передано церкві.
Покровський монастир (Таганська вулиця, буд. 58) заснував на місці однієї з божедомок Михайло Романов в пам’ять батька, патріарха Філарета, померлого на Покров. Монастирські будівлі до 1780-м рр. занепали, і на рубежі XVIII-XIX ст. були побудовані нові церква Всіх Святих, дзвіниця (1799 р побудована заново в 2002 р) і Покровський собор (1810). Після пожежі 1812 р з’явилися кам’яна огорожа і нові корпуси. У 1853 р М. Д. Биковський перебудував церква Всіх Святих в величний храм, освячений як Воскресенський собор. Після революції дзвіницю знесли, монастир зайняли установи. У 1990-і рр. монастир відродився як жіночий. Сюди перенесли мощі московської стариці Матрони (М. Д. Никонової, 1891-1952 рр.), Зарахованою до лику святих.
Спаський чоловічий монастир на Яузі біля Володимирської дороги заснував митрополит Алексій у другій половині XIV ст.. За імені першого настоятеля Андроніка обитель стала називатися Спасо-Андроніковим монастирем (Андроньевского площа, д. 10). Перша кам’яна споруда монастиря – Спаський собор (кінець XIV – початок XV ст.) – Найстарший будинок Москви. У храмі збереглися фрагменти розписів Андрія Рубльова і Данила Чорного. Ймовірно, Рубльов провів в обителі останні роки життя і був тут похований, але його могила загублена. Ченці обителі славилися як переписувачі книг, і в монастирі була багата бібліотека. У 1653 р тут заточили протопопа Авакума. У 1691 р Євдокія Лопухіна, перша дружина Петра, прилаштувала ктрапезнойХУ1в. церква Архангела Михаїла з родовою усипальницею Лопухіних. У XVII-XVIII ст. побудовані стіни з вежами і воротами, братній і настоятельскій корпусу. У 1812 р монастир спалили війська Наполеона. У XIX ст. тут діяло духовне училище, збереглося його будівля 1817 У монастирі поховані Ф. Г. Волков, Товсті, Барятинські, Щербатові, герої Північної війни 1700-1721 рр. і Вітчизняної війни 1812 р, купці з сусідніх слобід. Після революції кладовищі зрили, а обитель стала колонією для безпритульних і гуртожитком. У 1930-і рр. знесена висока надбрамна дзвіниця, побудована Р. Р. Козаковим. Від руйнування монастир врятували П. Д. Барановський, який відкрив цінність Спаського собору, і мистецтвознавець І. Е. Грабар, який створив у монастирі Музей давньоруського мистецтва. Реставрація 1960 повернула собору первісний вигляд.
Симонов чоловічий монастир заснував Федір, учень і племінник Сергія Радонезького. Розвиватися монастир (Східна вулиця, буд. 4) став навколо кам’яного Успенського собору, закладеного у 1379 р Багатий вкладник монастиря Григорій Ховра, син Степана Ховрах, постригся в цій обителі і був похований в Успенському соборі, який став усипальницею Хавран-Головіних. Іван Грозний любив цю обитель і перебудував Успенський собор. Згідно з літописом, перед штурмом Казані цар почув дзвони Симонова монастиря, возвещавшие перемогу. Пізніше Грозний включив монастир в опричнину. Тут похований хрещений татарський царевич Симеон Бекбулатович, за дивним бажанням Івана Грозного майже рік (1575) формально правив країною. Нові монастирські стіни з вежами були побудовані одночасно зі стінами Новоспаського монастиря в 1640-х рр. За легендою, з монастирською вежі була пущена стріла, яка вбила татарського воєводу Дулу, і вежу назвали “Дуло”. В 1683 р побудували велику трапезну з церквою Сергія Радонезького (зараз церква Тихвінської Богоматері), в її подклете знаходиться склеп Мусіних-Пушкіних. На кладовищі монастиря були поховані граф Ф. А. Головін, поет Д. В. Веневітінов, композитор А. А. Аляб’єв, Волконський, Салтикова, Бутурліни. Бахрушин, Аксакова та ін. У 1771 р занепало монастир перетворили на чумний карантин, а 1788 скасували. У 1795 р обитель відродилася. У 1812 р французи розмістили в монастирі стайні і казарми. Після революції монастир закрили, цвинтар зрили, підірвали Успенський собор, частина стін і інші будови. У трапезній влаштували музей, а в решті будинків – склади і бараки. Зараз церква діє, збереглися сушильна палата, келарскіе і казначейські келії XVII ст., Ковальська і Сольова вежі і вежа Дуло. Поблизу монастиря, в монастирській слободі була побудована церква Різдва Богородиці в Старому Симонового. За пізнішими переказами, в цьому храмі поховали героїв Куликовської битви, у тому числі Пересвіту і Ослябю, посланих Сергія Радонезького на ратний подвиг. Нинішнє будівля збудована в 1510 г. (Східна вулиця, буд. 6).
В давнину Москва-ріка прорвала петлю свого русла і потекла навпростець, потім повернулася в старе русло, а промоїну назвали Перерва. Тут, далеко від кордонів старої Москви, стоїть відомий з 1623 р Ніколо-Перервинської чоловічий монастир (Шосейна вулиця, буд. 82). При Олексія Михайловича, багато жертвував на цю обитель, монастир обзавівся першими кам’яними будівлями. У кінці XVII ст. патріарх Адріан звів Нікольський собор і кам’яні братські корпуси. Надбрамна церква Толзької Богоматері з’явилася при Ганні Іоанівні. При Катерині II майбутній митрополит Платон заснував в обителі семінарію. У 1908 р побудували величний собор Іверської Богоматері. Багатому монастирю були приписані московські каплиці, в Сухарева вежі, у Калузьких і Серпуховський воріт Земляного міста, а також Іверська каплиця Воскресенських воріт Китай-міста. Після революції в монастирі розмістили фабрику, зараз він повернений церкви і діє.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)