Антонієво-Димський Свято-Троїцький чоловічий монастир
Свято-Троїцький Антонієво-Димська монастир є чоловічим монастирем, розташованим в невеликому селі Червоний Броневик в Ленінградській області, що в 17 км від Тихвіна і в 20 км від Бокситогорска.
Перші відомості про монастир значаться в житіє преподобного Антонія, найбільш раннє з яких відноситься до 17 сторіччя. Ще одним джерелом стали відомості кінця 18 – початку 19 століть, які є переробкою житія святого Феодосія Тотемського. На сьогоднішній день збереглася публікація монастирської опису в 1583 році і грамоти митрополита з Новгорода Варлаама, з яких можна багато дізнатися про історичний розвиток обителі.
Згідно переказу, заснування монастиря відбулося за підтримки преподобного Антонія на території Новгородської республіки приблизно в 1200 році. Відомо, що засновник монастиря був учнем Варлаама Хутинського, який помер влітку 1224 і мощі якого були покладені в раку Антоніївському храму.
В середині 1409 монастир був майже повністю зруйнований унаслідок нашестя Едигея на території Новгородської землі. Побачивши наближення ворожих військ, монахи встигли проспівати молебень біля мощей преподобного Антонія і сховали їх під кам’яною плитою. Наявна в монастирі церковне начиння, а також вериги і дзвони були заховані на дні Димського озера.
У 1578 року знову послідувало розорення вже Валаамської обителі, після чого його ченці переселилися в Антонієві-Димська монастир. У 1611 році монастир знову пережив напад шведських військ, але шведи, під проводом Якова Делагард, так і не змогли обрушити Успенський монастир, з причини чого вирішили розорити Димська обитель. Монастир так і не зміг дати відсіч нищівному війську, і ченці розійшлися по місцевих околицях, а келії та храми були повністю знищені.
У 1626 році цар Михайло Федорович видав наказ відновити Антонієві-Димська монастир, на що дав своє благословення патріарх Філарет. Уже в 1655 році, за часів царювання Олексія Михайловича, непосильною працею ігумена Філарета при монастирі була зведена перша кам’яна церква. У 1687 році монастир знову згорів, після чого заново збудований.
Відомо, що впродовж 1764 проводилась секуляризація монастирських земельних володінь, тому Антонієві-Димська монастир було закрито, а його соборний храм перейшов в ранг парафіяльного. Тільки в 1794 році було написано клопотання одним з архімандритів Тихвінської обителі про відновлення роботи монастиря, яке було адресовано митрополитові Новгородському і Санкт-Петербурзькому Гавриїлу. Митрополит підписав папери про відновлення монастиря від 1 вересня 1794 року. Згідно з постановою від 19 квітня 1799 імператор Павло пожертвував з державної казни на ремонтування монастиря дві тисячі соснових дерев.
В середині 19 сторіччя Антонієві-Димська монастир був повністю оновлений і відремонтований, а найбільше число дерев’яних будівель були замінені на кам’яні. Протягом 1839 по периметру навколо обителі був збудований високий кам’яний паркан з декількома башточками і оснащений Святими воротами. У 1840 році був збудований братський корпус, а через 6 років – другий поверх для цього корпусу з кухнею і великий трапезній. У 1850 році було зведено багато будівель господарського призначення, необхідних для утримання монастиря.
У 1919 році обитель була закрита, а вже в 1921 році монастирські приміщення були зайняті притулком для старих людей і калік. В середини 1929 було створено співтовариство, що розмістилося в будівлі монастиря, яке займалося виробництвом цегли.
Після того, як Велика Вітчизняна війна завершилася, в келійному будівлі монастиря була створена школа для трактористів, після чого тут же почала діяти психіатрична лікарня.
На початку 1990-х років від Антонієві-Димського монастиря залишилися тільки підстава соборної чотириярусною дзвіниці, двоповерховий келійний корпус, приміщення церковного училища, а також деякі дерев’яні споруди. Починаючи з 2000 року, проводиться відновлення Антонієві-Димського монастиря, котре триває донині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)