Піднесення Москви – історія
Русь прийняла хрещення від Візантії (східної частини розпалася Римської імперії, що включала Грецію) і залишалася в церковному підпорядкуванні у Константинополя (столиці Візантії). У Константинополі перебував голова православної християнської церкви – патріарх, який призначав Русі митрополита – главу російської церкви. Найчастіше митрополитами ставали греки. Але в 1308 р вибір патріарха припав на ігумена (монастирського настоятеля) Петра, вихідця з Волинських земель (на півдні Русі), в обхід кандидата, виставленого Твер’ю. Вибір на користь ставленика Південної Русі Константинополь “зрівноважив” тим, що направив Петра не так на південь, а у Володимир.
Але Твер залишилася незадоволена, її князі не ладнали з новим митрополитом. Петро знайшов підтримку у противників Твері – московських князів. Коли на велике Володимирське княжіння влаштувався товариський князь, митрополит покинув Володимир і переселився до Москви. Йому надали найгарячіший прийом. Улюблений народом, впливовий і благочестивий Петро підняв престиж Москви. Князь Іван Данилович за підтримки Петра, а в його особі і всієї російської церкви, розпочав будівництво першого кам’яного храму в Москві – Успенського собору. Собор повинен був відповідати новому високому становищу Москви – згодом йому призначено було стати головним храмом Русі. Петро так ратував за зведення цього храму, що заповідав поховати себе в цьому соборі. Петро помер у 1326 р, і митрополита поховали в ще недобудованому храмі, а освятили собор тільки в 1327 г. З тих пір Успенський собор став усипальницею російських митрополитів.
У 1327 р Івану Даниловичу представився випадок розправитися з Твер’ю. Монгольську данину на Русі тоді збирали ханські збирачі – баскаки, безчинства яких переповнили чашу народного терпіння. У Твері народ збунтувався проти баскака Чолхана (клацав). Хитрий московський князь тут же поспішив донести про це в Орду і повернувся втихомирювати тверічей з монгольським загоном. У нагороду за вірність Іван Данилович отримав від хана ярлик на велике князювання.
Олександр Тверській, який не зумів приборкати своїх підданих, ховався перед ханського гніву в Пскові. Іван вирішив назавжди позбутися від Твері – суперника Москви. Поїхавши з багатими дарами в Орду, московський князь обмовив перед ханом опального Олександра Тверського. Узбек викликав Олександра в Орду і в 1339 р стратив його разом із сином. А Іван настільки полюбився Узбека, що хан довірив йому збирати і возити в Орду данину з усіх російських земель.
Москва і її князь багатіли. Чималий дохід приносили нові землі – з приєднанням Коломни і Можайська в руках московських князів виявилося все протягом Москви-ріки, важливою торговельній артерії. Це не тільки приносило великі торгові мита, але і відкривало нові можливості для розвитку московської торгівлі. Частина ханської данини осідала в руках Івана, і заможного князя прозвали Калита, що означає “гаманець”, “мішок з грошима”.
Засоби Калити дозволили розгорнути широке кам’яне будівництво в Москві. У 1329 році він збудував церкву Іоанна Лествичника в честь зарахованого до святих візантійського богослова. Пізніше замість неї виросла дзвіниця Іван Великий. У 1330 року з’явилася кам’яна церква Спаса Преображення (Спаса на Бору) Спаського монастиря. У 1333 був збудований величний Архангельський собор (можливо, на місці захирілий церкви Архангела Михаїла), що став усипальницею (місцем поховання) московських князів. Собори в московській фортеці зводилися місцевими зодчими, про майстерність яких ми можемо судити по утішним відгуками літописців про красу Архангельського собору.
З часів Івана Калити московську фортецю стали називати “кремнік” або “Кремль”, що означає “рубане зміцнення”, “фортеця всередині міста”. Останнім внеском Івана Калити в посилення Москви стало будівництво в 1339-1340 рр. нових дубових стін московської фортеці.
Духовна (заповіт) Калити містить великий перелік володінь, дбайливо розподілених між домочадцями. З цього документа ми дізнаємося про існування села Коломнінского (Коломенського) та багатьох інших сіл, що дійшли до нашого часу в назвах районів Москви. Про часи Калити в Москві також нагадують назви Калитніковському вулиць і Калитніковському кладовища, що знаходилися в особистих володіннях князя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)