Мої враження про повість “Капітанська дочка”
Історичний роман – вкрай цікавий жанр художньої літератури. На тлі найбільших подій національної та світової історії не тільки розкриваються характери героїв, а й дається авторський відгук на ті чи інші реалії. Таким є і епохальний, без перебільшення, праця О. С. Пушкіна “Капітанська дочка”. Це останній великий твір поета, художнє заповіт Генія, в якому він в завуальованій, алегоричній формі висловив власну думку на все турбують його питання.
Цікаво, що автор створював роман протягом декількох років. Весь цей час він вивчав архіви, документи, пов’язані з селянським повстанням під проводом Омеляна Пугачова, кілька разів міняв сюжет і задум розповіді. В результаті з-під пера національного Генія вийшов разюче ємний, незважаючи на порівняно невеликий обсяг, роман, безперечно, актуальний і в наш час.
На мій погляд, “Капітанська дочка” – то твір, не прочитати яке означає позбавити себе не тільки задоволення насолодитися майстерним мовою автора, а й втратити глибокий сенс, закладений в ньому. Пушкін органічно поєднує фольклорні мотиви (наприклад, саме з народу “прийшли” всі епіграфи до глав книги) і яскравий, образний літературну мову. Завдяки особливій подачі текст сприймається дуже легко і приємно, доступно – неможливо упустити нічого важливого!
На особливу увагу заслуговують герої. Навіть ті з них, що з’являються більше епізодично, наприклад, мати Петруши Гриньова, виявляються справжніми особистостями зі своїм внутрішнім світом, своїм характером. Мене дуже зацікавив образ Омеляна Пугачова. Мені здається, що це самий неоднозначний персонаж роману: коли він віддає наказ стратити капітана Миронова і його дружину Василину Єгорівна, він здається неймовірно жорстоким, що викликає чи не огиду, адже він заперечує саму суть людяності, він уподібнюється до дикого звіра.
Однак він милує і Петрушу, і його наречену – герої йдуть проти волі ватажка бунту, але замість роздратування ця сміливість викликає у нього добродушну посмішку і навіть повагу. На місці кровожерного чудовиська раптом виявляється суворий, але справедливий воїн – навіть правитель! Мені складно сказати, чи можу я якось характеризувати цього героя – мої почуття до нього занадто суперечливі.
Безмежна повага у мене викликає, як не дивно, не головний герой, Петро Андрійович Гриньов, а Маша Миронова, капітанська дочка, непоказна молоденька дівчина, слабка здоров’ям, ранима і ніжна, “боягузка” за визнанням її матері. Ця героїня подобається мені тим, що вона зуміла повністю змінити себе заради того, щоб впоратися з усіма негараздами. На частку Марії Іванівни випали страшні випробування. Вона побачила загибель батьків, змушена була переховуватися, а після насилу вберегла свою честь, на яку зазіхав підлий поручик Швабрин. Незважаючи на це, Маша залишилася вірна собі. Вона знайшла захисту у Пугачова і навіть зуміла врятувати від посилання свого коханого, Петрушу. На мій погляд, саме Маша Миронова, а не Петро, є ключовим персонажем роману.
Інші герої служать лише ступенями до розкриття образу героїні. Саме на їх тлі розквітають нескінченне мужність, благородство і моральна сила дівчини. Пізніше критики напишуть про Марійці як про зразок християнської любові, її квінтесенції.
Роман “Капітанська дочка” дуже вразив мене тієї простої і відвертої мудрістю, яка читається в рядках. Ця книга пробуджує в читача все краще, що є в його душі, ще раз нагадує про те, як важливо в будь-яких обставинах залишатися людиною.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)