Аналіз твору “Капітанська дочка” Пушкіна
Після написання “Історії Пугачова” Олександр Сергійович Пушкін надумав написати ще один твір на приблизно схожу тему. Спочатку, головним героєм, за задумом автора, повинен був стати заможний дворянин, який переймається революційними ідеями і переходить на сторону бунтівників. Але в якийсь момент Пушкін вирішує поміняти основну тему повісті. Всього лише за кілька місяців до своєї смерті письменник закінчує рукопис “Капітанської дочки”. У 1836 році повість публікується в “Современнике”.
В епілозі твору Пушкін вказує, що їм були отримані листи від Гриньова, а від себе автор додав тільки епіграфи. Завдяки такому прийому, повість представляється читачеві як документальний твір, і позиція головного героя може не збігатися з думками автора. У Пушкіна були неоднозначні відносини з чинною владою, тому така обережність була зайвою.
На думку Пушкіна дане творіння потрібно було вважати історичною повістю, однак, беручи до уваги літературні характеристики твору, можна сказати, що це швидше за повноцінний роман, ніж повість. Розповідь ведеться від імені головного персонажа – Гриньова, тому жанром оповідання ми можемо назвати біографію героя, або ж сімейну хроніку. Розвиток основного сюжету ми можемо бачити вже в першому розділі, коли юний Петро відправляється на службу в Білогірську міцність. Розв’язкою же можна назвати помилування головного героя Катериною Другою.
Основною темою роману є бунт Омеляна Пугачова. Пушкін, будучи людиною освіченою, серйозно вивчав матеріали повстання, і завдяки цьому зумів особливо яскраво і правдоподібно описати ці історичні події. Масштаби бунту, вся жорстокість і безглуздість війни показані з жахливою вірогідністю.
Пушкін аж ніяк не намагається нікого ідеалізувати в очах читача. Навпаки, на його думку переможців у цій війні немає і бути не може. Омелян Пугачов розуміє всю безглуздість своїх дій. Офіцери не бажають звістку війну зі своїми співвітчизниками. Пушкін представляє цю війну як величезну трагедію для всього народу, нещадним селянським бунтом.
Пушкін також не забуває засудити дії влади, через які Оренбург виявився в довгій облозі, а Білогірська фортеця не зуміла дати гідну відсіч противнику. Петро проявляє співчуття до Башкирії, який через повстання 1841 року виявився інвалідом, а бунт був жорстоко придушений. Гриньов не виражає офіційну версію подій, йому плювати на погляди імператорської влади на ці жорстокі події. Він оцінює події так, як він їх бачив.
Єдиним реальним персонажем у творі є Пугачов, чий характер суперечливий і багато в чому незрозумілий. Він абсолютно непередбачуваний, може бути владним, грізним, але разом з тим добрим і веселим. Пугачов суворий, але справедливий, мудрий і розсудливий.
Головний герой твору Петро Гриньов, будучи на початку твору простим безтурботним хлопчиком, в кінці постає перед читачем як суворий чоловік із залізними принципами. Через суворих випробувань, піднесених йому долею, характер Петра загартувався, він придбав почуття обов’язку, благородства.
Пушкін, будучи справжнім майстром пера, зумів надзвичайно точно намалювати персонажів з усіма їх достоїнствами і недоліками. Образи героїв вийшли яскравими, живими.
Варіант 2
У романі, написаному в формі мемуарів, велику роль відіграють характери героїв, що діють в екстремальній обстановці, що виникла в силу повстання Пугачова. Їх особисті якості допомагають яскраво і опукло намалювати картину важливої історичної події.
Омелян Пугачов являє собою образ, безумовно, негативний. Однак він наділений шляхетністю, що проявляється в дарування їм життя Гриньова за надану колись дрібну послугу. Крім того, Пугачов зображений сильною особистістю, російським розбійником-бунтівником, уособленням прихованих сил народу.
Головний герой Петро Гриньов виведений офіцером, вірним своєму обов’язку і володіє багатьма позитивними якостями. На початку твору, де описуються його ранні роки, він постає типовим молодим дворянином дев’ятнадцятого століття.
Його суперник Олексій Швабрин показаний розумним і освіченою людиною, схильним до вільнодумства. Людина, що здійснює і в звичайному житті аморальні вчинки, він не володіє цілісним характером і стає зрадником. Перехід на службу до Пугачова викликаний, мабуть, боягузтвом, але в романі прямо про його мотиви не сказано.
Дочка коменданта фортеці Марія Миронова – добра дівчина, втілення чеснот молодий дворянки.
Архип Савельич являє собою класичний образ вірного слуги. Він виховував Гриньова з дитинства, тому частково відіграє роль і наставника свого пана, спонукувана до цього тільки турботою про нього.
Дія твору будується навколо любові Петра Гриньова і Маші. Тут явно данина стилю романів того часу, де повинна була бути присутньою інтрига, пов’язана з романтичними стосунками. Суперник головного героя Швабрин виведений класичним лиходієм, що чинять не тільки безчесні вчинки, але зрадили країну, товаришів і поняття про дворянської честі.
Роман, за поданнями дев’ятнадцятого століття, мав закінчуватися торжеством чесноти і щастям закоханих, тому Маша їде до Катерини II і домагається вибачення Гриньова.
Щасливої і малоймовірною випадковістю в творі є і зустріч Пугачова і Гриньова ще до виникнення бунту. Під час неї молодий офіцер дав незнайомій мужику кожух і стакан вина під час заметілі. За це Пугачов не страчувати Гриньова і залишає при собі.
Однак події, описані в романі, цілком могли відбуватися в дійсності. Реалізм в оповіданні про історичні події та побутові деталі, незважаючи на шаблони в сюжеті, створили яскраву картину подій, що відбувалися. Вони, а не порівняно простий сюжет зробили твір затребуваним читачами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)