Міжнародний валютний фонд

Основний недолік системи вільно плаваючих обмінних курсів – їх негативний вплив на міжнародну торгівлю. Тому країни намагаються стабілізувати обмінний курс своїх валют, і на Бреттон-Вудської конференції в 1944 р був прийнятий міжнародний кодекс поведінки для досягнення цієї мети. Для цього були засновані Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР, Світовий банк). У той час як МВФ надає короткострокові кошти з метою усунути тимчасові балансові дефіцити, Світовий банк надає довгострокове фінансування для реконструкції та розвитку економіки: будівництва доріг, іригаційних систем, електростанцій і т. д., особливо в найменш розвинених країнах світу.

Завдяки наявності МВФ система “керованої гнучкості” і може працювати. Кожна країна – член цього фонду погодилася підтримувати вільну конвертацію своєї валюти за погодженою ставкою і вносити свою частку валют в загальний пул, наявний у МВФ. З цих резервів МВФ може надавати іноземну валюту якійсь країні, що відчуває короткочасний платіжний дефіцит. Якщо платіжний перекіс, як з’ясовується, носить “фундаментальний” характер, відповідно до узгоджених правил, можливе проведення знецінення валюти країни.

Саме цей механізм в даний час діє до введення єдиної валюти в якості механізму валютних курсів.

Бреттон-Вудська угода працювала досить добре протягом 25 років, хоча у нього були два основних недоліки.

Тиск, що викликається коригуваннями обмінних курсів, падало майже повністю на країни-боржники (які були змушені знецінювати свою валюту), а не на країни-кредитори (які завдяки ревальвації могли зняти частину боргу).

Мало уваги приділялося підвищенню міжнародної ліквідності, необхідної при обслуговуванні все більш зростаючої світової торгівлі.

Розглянемо кожну з цих проблем окремо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міжнародний валютний фонд