Методи визначення поверхневого натягу

Існують два типи методів визначення поверхневого натягу:

    Статичний; Динамічний.

Динамічні методи, наприклад метод коливання струменя, що випливає з отвору неправильної форми, дозволяють виміряти поверхневий натяг новоствореної поверхні відразу після її утворення.

Статичними методами вимірюють поверхневий натяг на межі розділу фаз, що прийшли в рівновагу. Якщо рівновага між фазами встановлюється досить швидко, то статичний поверхневий натяг можна виміряти досить просто.

Якщо ж рівновага встановлюється за дуже тривалий проміжок часу, особливо при переході одного з компонентів системи через кордон розділу фаз, то жоден з методів не дає істинного значення рівноважного поверхневого натягу.

У цьому випадку говорять про полустатичні значення поверхневого натягу і в обов’язковому порядку слід обумовлювати тривалість утворення нової поверхні розділу фаз.

Найбільшого поширення набули такі методи визначення поверхневого натягу рідких міжфазових кордонів:

    Метод вимірювання маси або глибини занурення предмета в досліджувану рідину (метод Вільгельма); Метод вимірювання геометричних розмірів вільних поверхонь розділу фаз (лежача, що висить або обертається крапля, що сидить або висить бульбашка); Сталагмометричний метод (метод рахунку крапель); Метод вимірювання зусилля відриву предмета від поверхні розділу фаз (відриву циліндра – метод Падді, відриву кільця – метод Дю-Нуї); Метод вимірювання капілярного підняття рідини; Метод вимірювання максимального тиску в бульбашці газу або краплі рідини (метод Шредінгера).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Методи визначення поверхневого натягу