Леся Українка і кобзарство – Сценарій літературно-мистецького свята
З. Філіпчук,
Вчителька української мови та літератури
Львів
Святково прибрана зала. Портрет Лесі українки уквітчаний рушником. На сцені – народна капела бандуристок “Дзвіночок”. Керівник – заслужений працівник культури України Володимир Дичак. Під звучання бандури виходить дівчина-українка.
Дівчина-українка (1)
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні.
І, може, де кобза найдеться,
Що тучно на струни озветься, На струни, на співи мої негучні.
І, може, заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше;
І буде та кобза – гучна,
Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше.
Леся Українка
Бандура звучить довше і голосніше.
Дівчина-українка (2) (тримає в руках книгу Богдана Жеплинського “Кобзарськими стежинами”).
– Тату, а тату? – сіпав я за плече батька, коли ми разом, після вечері, “ішли в стебло” (так ми називали лаштунок до сну на свіжому сіні), – де вони, ці живі кобзарі, що намальовані у Шевченковому “Кобзарі”? Чи грають і тепер на кобзах, бандурах?
– Грають, грають і тепер, – пояснював батько.
– А чому в нас у селі кобзарів не видно? – прискіпливо допитувався я дальше.
– Тому, що у нас кобзарів дуже мало, і заходять вони в наші сторони дуже рідко.
– Татусю, я дуже хочу побачити правдивого живого кобзаря, почути його гру!
– Виростеш, побачиш і кобзарів, і бандуру правдиву тобі купимо, сам і гратимеш, коли навчитися захочеш, – пояснював далі батько. А тепер спи! Бачиш, мені вже очі клеються!
І я засинав. Засинав, повний солодких мрій, які в дитячій уяві малювали дивні образи майбутнього!..
Бандура звучить голосніше.
– Так про себе маленького і свого батька з великою теплотою і щирою любов’ю пише у книжці “Кобзарськими стежинами” автор п. Богдан Жеплинський. Пан Богдан – глибокий дослідник кобзарства, науковець, публіцист, громадський діяч.
Підготував “Кобзарську енциклопедію”, в якій понад чотири тисячі імен. З 1994 року – голова Львівського відділення Всеукраїнської Спілки кобзарів. Автор понад 250 публікацій в наукових збірниках та часописах України і багатьох країн світу.
Лауреат фонду Духовного відродження ім. митрополита А. Шептицького. Автор “Короткої історії кобзарства в Україні”.
А зовсім недавно панові Богдану Жеплинському присвоїли високе звання Відмінника народної освіти України.
Запрошуємо на сцену нашого дорогого гостя. (Виходить на сцену, сідає за круглий столик.)
Знову линуть звуки бандури.
Хлопець-бандурист
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура…
Я люблю звуки скрипки, баяну, гітари,
Мені душу Бетховеном крає рояль,
Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари –
Це озвалась у серці бандура моя…
Як зачую, прокинусь і враз стрепенуся,
Щось до млості знайоме в душі постає,
Ніби я в рідну хату додому вернувся,
І дитинство далеке моє й не моє.
Щось далеке і рідне збудила бандура…
Може, я був причетний до створення світу,
Може, я колись сам цю бандуру зробив.
І на ній я заграв пісню степу і вітру,
Як закінчив це чудо з ялини й верби…
Ти заграй мені знову ту пісню, бандуро!
Може, я це ходив бандуристом незрячим
І в бандуру всю душу народу збирав;
Може, я її співом і словом гарячим
Правду й волю здобути народ закликав…
Забрини і скажи, що це правда, бандуро!
Ми не ставили опер, не грали симфоній,
Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і воля!
У нас стачило хисту для більших вистав:
А в оркестрі сопілка й бандура проста…
Чи жила б Україна без кобзи-бандури?
Чи світила б колись нам свободи зоря?
Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?
Хай ридає й розкаже про це нам бандура!
Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,
Дивні звуки полинуть, послухаєш – рай!
Тільки я не захочу, і встану, і скрикну: –
Забери своє диво! Бандуру віддай!
Поверни мені ту, що з верби і калини,
Що душа в ній народу живе й не вмира,
Ту, що з волі й тополі, і вишні, й калини,
Її світу усьому послухать пора!
Може й вам колись душу розбудить бандура…1
Бандуристи виконують свій перший номер. По закінченні п. Богдан Жеплинський представляє капелу бандуристів. Далі веде розповідь про Лесю Українку і кобзарство, яка переплітається музичними виконаннями.
– Винятково яскравими, всеохоплюючими та цінними для української поезії та науки були зв’язки славетної Лесі Українки з народною творчістю. Великий та плідний поет, першорядний драматург, Леся Українка водночас була й видатним фольклористом, чудовим знавцем народної пісенності та кобзарського мистецтва.
Українські народні пісні почали входити в життя Лариси Косач з наймолодших її років. Пісні вливалися в її дитячу душу, як співуча частка навколишнього життя: то як голос лісистого волинського краю, де Леся народилася; то як відгомін “лагідної краси” Полтавщини, де вона бувала в родинному хуторі Зелений Гай кого Гадяча.
Згодом під впливом матері та дядька Михайла Драгоманова захоплення піснями переростає в свідоме зацікавлення фольклором та народною творчістю.
Музична пауза (капела бандуристів)
Народні думи, поряд із піснями, теж викликали в Лесі велике зацікавлення. Живучи на Полтавщині та в Києві, поетеса часто зустрічалася з кобзарями та лірниками на базарах і ярмарках, захоплювалась їхнім творчим доробком.
Наукова література про кобзарство, що почала появлятися в 70-х-80-х роках, теж не проходила повз увагу Лесі Українки.
Вже наприкінці 1880-х років у “Місячній легенді” звучить кобзарсько-лірницька пісня “Нема в світі правди, правди не зиськати”. В 1890-х роках її захоплення думами та кобзарським мистецтвом все зростає. Про це свідчить листування Лесі Українки, зокрема з Осипом Маковеєм, Михайлом Драгомановим, Ольгою Кобилянською, де часто звучать типові вислови й художні образи українського епосу, згадуються кобзарі чи лірники та їх творчість.
Музична пауза
Кобзарська гра так захоплювала Лесю Українку, що вона й сама мріяла навчитися грати на бандурі, про що писала Ользі Кобилянській в листі від 27 квітня 1906 р.
Що кобзарське мистецтво постійно вабило Лесю Українку, свідчить її винятково цінна для науки організація записів народного епосу від кобзарів у 1906 році.
Будучи ініціатором цієї справи, її фундатором і активним учасником, Леся Українка, незважаючи на різні труднощі, домагається чудових результатів. Для здійснення записів були запрошені визначні спеціалісти, найкращі знавці народної лірики: Ф. Колесса, О. Сластіон, О. Бородай. Понад сорок кобзарів та лірників виявили бажання допомагати в цій рідній для них справі.
Музична пауза
– Леся Українка виявила глибокий науково-фольклористичний підхід і щодо відбору кобзарів та лірників для запису від них дум. Вона чітко визначила осередки, де найсильніше була розвинена та збережена кобзарська традиція. Це Полтавщина, Чернігівщина та Харківщина.
У результаті проведених записів у 1910 році Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові випустило у світ перший том “Мелодій українських народних дум”, куди ввійшли думи у виконанні шести народних співців Полтавщини, зокрема найбільш талановитого – Михайла Кравченка. Яскравою індивідуальністю і красою виконавства виділялись також кобзар Платон Кравченко та лірник Антон Скоба.
Музична пауза
Леся Українка та Климент Квітка не тільки організовують, але й самі роблять записи творчості кобзарів, надсилаючи у Львів нові та нові матеріали. Найбільш цінним здобутком став збірник фонографічних валиків із записом “співу” та гри на бандурі знаменитого Гната Гончаренка – представника харківської школи кобзарів. Жив він постійно під Харковом, але деколи приїжджав до Севастополя провідати свого сина. Був він там і тоді, коли Леся перебувала на лікуванні у Ялті. Вона запросила кобзаря в гості, роздобувши фонограф, валики до нього, навчилася ним користуватись і, таким чином, змогла записати пісні і думи у виконанні Гната Гончаренка.
Завдяки зусиллям Лесі Українки матеріали накопичувались, і тоді виникла необхідність видання другого тому, який вийшов друком у вересні 1913 року (вона його вже не побачила). Зате з якою великою радістю зустріла Леся першу книжку, яку надіслав їй Філарет Колесса. Вона гаряче дякувала йому за “сю велику працю”: “Тепер уже справді можна сказати: “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!”
Музична пауза
– Віддаючи шану Лесі Українці та глибоко розуміючи її поезію, сучасні кобзарі часто звертаються до творів улюбленої поетеси, творячи на її слова окремі кобзарські мелодії. Значне місце в репертуарі таких визначних кобзарів, як Євген Адамцевич, Олекса Дзюбенко, Володимир Кабачок та інших займають твори на слова поетеси.
Біля пам’ятників Лесі Українки в Ялті та в Лесиному краю на Волині часто звучать пісні, зокрема сучасного кобзаря із Луцька Богуслава Ляховича, а то й цілих капел бандуристів, які, віддаючи уклін поетесі, славлять невмируще ім’я великої шанувальниці і знавця кобзарського мистецтва.
Народна капела бандуристок “Дзвіночок” під керівництвом заслуженого працівника культури України Володимира Дичака виконує музичну композицію на слова Лесі Українки,
1 Уроки з народознавства. – Київ, 1995. – с.115-116
Література
1. Жеплинський Б. Кобзарськими стежинами. – Львів, 2002. – с 251-254
2. Уроки з народознавства. – Київ, 1995. – с 115-116
3. Українка Л. Зібрання творів у 12-и тт., т.1. – Київ, 1975. – с 49.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)