ЛЕГЕНДИ З ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ – ЛІТОПИСНА ОПОВІДЬ

* * *
Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю – Сим, Хам і Яфет.
І дістався схід Симові: Персіда, Бактрія і аж до Індії в довготу, а в широту ж
До [города] Рінокорури, – як ото сказати, від сходу і аж до півдня,- і Сірія, і
Мідія, і Євфрат-ріка, і Вавілонія, [і] Кордуена, і Ассірія, ; Месопотамія,
Аравія Старіша, Елимаіс, Індія, Аравія Сильна, Колія, Коммагина, Фінікія вся.
Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет, Ефіопія, прилегла до Індії, і друга
Ефіопія, з якої витікає ріка ефіопська Червона, та, що плине на схід, [город]
Фіви, Лівія, прилегла аж до Кірінії, Мармарія, Сірт, Лівія друга, Нумідія,
Масурія, Маврітанія, котра є навпроти [города] Гадіра. А [з країв], що є на
Схід, він узяв Кілікію, Памфілію, Пісідію, Місію, Лікаонію, Фрігію, Кавалію,
Лікію, Карію, Лідію, Місію другу, Троаду, Еоліду, Віфінію, Стару Фрігію. І
Острови також він узяв: Сардінію, Кріт, Кіпр, і ріку Гіону, яку називають Нілом.
Яфетові ж дісталась північна сторона і західна: Мідія, Албанія, Арменія Мала і
Велика, Каппадокія, Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, [город]
Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія, Далматія, Молоссія,
Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротія,
Іллірія, Слов’яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же він і острови:
Британію, Сі|цілію, Евбею, Родос, Хіос, Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію,
Ітаку, Керкіру і частину азійської сторони, яку називають Іонією, і ріку Тігр,
Що тече межи Мідією і Вавілонією. [Узяв він також краї] до Понтійського моря на
Північних сторонах: Дунай, Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а
Звідти, отже, й до самого Дніпра. [Дісталися йому] й інші ріки: Десна, Прип’ять,
Двіна, Волхов. Волга, що йде на схід у частину Симову.
В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь,
Мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва. зимигола, корсь,
Летьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По
Сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід,- до наділу Симового; по тому ж морю
Сидять вони на захід – до землі Англійської і до Волоської. Яфетове бо коліно й
Це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни. німці,
Корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять [одні коло одних] од заходу до
Півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши жереб, [поклали] не переступати
Анікому в братній уділ, і жили кожен у своїй частині.
І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у
Дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля
Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавілон, будували вони башту
Сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов господь бог глянути на город і на
Башту і сказав господь: “Се народ один і мова одна”. І змішав бог народи і
Розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі. По змішанні ж
Народів бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи | Ассірією і
Вавілоном; і є він у висоту [?]. а в ширину 5433 лікті. Багато літ держиться
Останок той.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові
Східні краї, а Хамові сини – південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і
Північні краї. Від цих ото сімдесяти і две народів, од племені таки Яфетового,
Постав народ слов’янський – так звані норики, які є слов’янами.
По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині угорська земля і
Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, –
[од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення
Морава, і прозвалис моравами, а другі чехами назвалися. А се – ті самі слов’яни:
Білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і
Осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі
І прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі
Ляхи [прозвалися лютичами, інші – мазовшанами, ще інші – поморянами.
Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші
– деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і
Назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами – од річки,
Яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися
Полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм
Іменем – [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж
Сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.
І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й діста-логічного
Зв’язку з першою і перенесе – ли [свою] назву слов’янські письмена.
Коли ж поляни жили особно по горах сих [Київських], то була тут путь із Варягів
У Греки, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра – волок до
[ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж
Озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у
Море Варязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого Риму, а од Риму прийти
По тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт – море, у яке
Впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а
Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із
Того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море
Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід
Дійти в уділ Симів, а по Двіні – у Варяги, а з Варягів – і до Риму, од Риму ж –
І до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море
Це зовуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.

* * *

Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він
Довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і
Прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим
Прийшов і став під горами на березі.
А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: “Бачите ви
Гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і
Церков багато воздвигне бог”. І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і
Поставив хреста. І, поклонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля
Постав Київ, і рушив по Дніпру вгору.
І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих, –
Який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться, – здивувався їм.
І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки
Бачив, і розказав їм: “Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди,
Бачив бані дерев’яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть
Нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і [до]
Того себе доб’ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною – і тоді
Оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони се’
Мучать, і творять не миття собі, а мучення”. І, це чувши, [римляні] дивувалися.
Андрій же, побувши в Римі, прийшов у Синоп.
* * *
Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, – бо й до сих братів
Існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом
Своїм, – то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а
Третьому – Хорив і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич
А Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од
Чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх
Найстаршого назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір великий, і
Ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися
Полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва
Перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: “На перевіз на Київ”. Коли б
Кий був перевізником, то не ходив би він доЦесарограда. А сей | Кий княжив у
Роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого] , а тільки про те
Відаєм що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,-котрого
Я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].
А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив
Городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що
Жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те – Києвець. Кий же
Повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його,
Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут скончалися.

* * *
Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і
Стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були
Усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: “Пошукаємо самі
Собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву”.
Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото
Одні звуться свеями, а другі – норманами, англа-ми, інші – готами, – отак і ці.
Сказали русі чудь, словени, кривич і весь: “Земля наша велика і щедра, а
Порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами”.

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли
Вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший
[брат] Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі]
Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля.
А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один.
І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його
Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши
Їм] городи ставити: тому – Полоцьк, тому – Ростов, другому – Білоозеро. А варяги
По тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді – словени, а в Полоцьку
– кривичі, в Ростові – меря, у Білоозері – весь, в Муромі – мурома. І тими всіма
Володів Рюрик.
І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися
Вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру.
Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: “Чий се город?” А
Вони, [тамтешні жителі], сказали: “Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які
Зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину
Хозарам”. Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато
Варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

* * *
І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати,
[зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів:
“Од чого мені прийдеться померти?” І сказав йому один ві|щун: “Княже! Кінь, що
Його ти любиш і їздиш на нім, – од нього тобі померти”. Олег же, взявши це собі
На ум, сказав: “Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на
Нього”. І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши
Декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.
А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він
Коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові.
І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: “Де є кінь мій, що його я
Поставив був годувати і берегти його?” А він сказав: “Умер”. Олег тоді посміявся
І вкорив віщуна, кажучи: “Неправдиво то говорять волхви, і все те – лжа єсть:
Кінь умер, а я живий”. І повелів він осідлати коня: “Дай-но погляну я на кості
Його”. І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і
Зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: “Чи од сього черепа смерть мені
Прийняти?” І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила
Його в ногу.
І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і
Понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його
Й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння
Тридцять і три.

* * *
Сказала дружина Ігореві: “Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми
– голі. Підино, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми”.
І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до
Попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він
Пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: “Ідіте ви
З даниною додому, а я вернусь і походжу іще”. І відпустив він дружину свою
Додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм
Малом і сказали: “Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо,
Якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить”.
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: “Чого ти йдеш знову? Ти забрав
Єси всю данину”. І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города
Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор,
І єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.
Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець його
[тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин.
І сказали деревляни: “Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за
Князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем”. І
Послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і
Пристали вони під Бори-чевим [узвозом] у човні, бо тоді вода | текла біля Гори
Київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі.
Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір княжий був
У городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було поза городом;
Поза городом був і двір теремний другий, де є двір доместиків, – за святою
Богородицею над горою, – саме тут був терем кам’яний.
І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила
Їм: “Добрі гості прийшли”. І сказали древляни “Прийшли, княгине”. І мовила їм
Ольга: “Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?” І сказали деревляни: “Послала
Нас Деревлянська земля, кажучи так: “Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій як
Той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали
Про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя Мала”, – бо ім’я йому було Мал,
Князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: “Люба мені є річ ваша. Мужа свойого
Мені вже не в скресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. То
Нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а
Ви скажіте: “Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у
Човні”. І вознесуть вас у човні”. І відпустила вона їх у човен.
Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза
Городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них
[кияни], кажучи: “Зове вас Ольга на честь велику”. Вони ж сказали: “Не поїдемо
Ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні”. І
Сказали кияни: “Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче |
[йти] за вашого князя”. І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки,
Величаючись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до
Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І, приникнувши [до ями],
Ольга мовила їм: “Чи добра вам честь?” Вони ж сказали: “Гірша нам смерть, ніж
Ігореві”. І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.
І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: “Якщо ж ви мене щиро просите,
То пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А
То не пустять мене люди київські”. Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів,
Які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так:
“Помившись, прийдіте до мене”. Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і ввійшли
Древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга]
Запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.
І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: “Се вже йду я до вас. Тож
Зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над
Гробом його і вчиню тризну мужеві моєму”. Вони ж, почувши [це], звезли медів
Вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до
Гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм насипати
Могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли
Деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали
Деревляни Ользі: “Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?” А вона відповіла:
“Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого”. І як упились деревляни, звеліла
Вона отрокам своїм пити за них, а | сама відійшла звідти і потім наказала
Отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і
Спорядила воїв на рештки їх.

Початок княжіння Святославового

У РІК 6454 [946]. Ольга з сином Святославом зібрала воїв багатьох і хоробрих, і
Пішла на Деревлянську землю. І вийшли древляни насупротив. І коли зійшлися
Обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між
Ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим. І сказав
[воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: “Князь уже почав. Ударимо, дружино,
Вслід за князем”.
І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А
Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни] вбили були
Мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і
Кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що
[довелося б їм] здатись.
І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так:
Послала [послів] до города, кажучи: “Чого ви хоч досидітись? Адже всі ваші
Городи здались мені, і згодились на данину, і обробляють ниви свої і землю свою.
А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?” Деревляни ж [їй]
Сказали: “Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого”.
І сказала їм Ольга, мовляв: “Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви
До Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинила тризну мужеві моєму. Тому я вже
Не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду
Назад”. Запитали тоді древляни: “Чого ти хочеш од нас? | Ми раді дати і медом і
Хутром”. Вона ж сказала їм: “Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у
Вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і г три горобці. Бо не хочу я тяжкі
Данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись
Бо ви єсте в облозі тож дайте мені се мале”.
Деревляни ж раді були [цьому]. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по
Три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: “Се вже
Покорились ви єсте мені й моїй дитині Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од
Города і піду в город свій Деревляни ж раді були [цьому], увійшли в город і
Розповіли [пр все] людям. І обрадувалися люди в городі.
Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві,
Звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив’язат трут, обгортаючи [його] в
Маленькі платочки [і] ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла
Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.
Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, – ті в голубники свої, а горобці під
Остріхи, – і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було
Двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І
Побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.
А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших
Людей – тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила
Платити данину.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)