Кількісна теорія грошей
Кількісна теорія грошей (ще в вигляді гіпотези) була запропонована в XVI столітті французьким дослідником Жаном Боденом. Теорія була протилежною популярному в той час вчення меркантилістів, які припускали, що кількість грошової маси підвищує рівень життя в країні. Згідно кількісної теорії підвищення кількості грошей штовхає ціни на товари вгору, що, навпаки, змушує людей витрачатися більше. Перед очима у Бодена був наочний приклад: в його час в Європу масово ввозилося дешеве американське золото, і ціни росли значними темпами.
Естафету у Бодена перехопили Джон Локк і Девід Юм. Локк в XVII столітті сформулював основні положення, перетворивши гіпотезу в теорію, а Юм в XVIII столітті вніс значну лепту у дослідження функції грошей: він прагнув довести, що велика кількість банкнот – це не гарант добробуту країни. Кількість грошей по Юму має залежати від цін на продукти, а не навпаки. Плюс до всього цього Юм сформував основні принципи кількісної теорії грошей:
- Причинність (тобто ціни залежать від грошової маси, і залежність ця прямо пропорційна). Пропорційність (ціни змінюються не хаотично, а слідують за змінами грошової маси). Універсальність (не має значення вид товару – зміна кількості грошей впливає на вартості всіх продуктів). В такому форматі Юм і залишив кількісну теорію грошей майже на 100 років.
Внесок Фішера і Маршалла
Кількісна теорія зажадала уточнення з двох причин: по-перше, структура грошової маси в XIX столітті була вже не однорідний, так як доводилося враховувати банківські вклади, по-друге, стало очевидно, що принцип універсальності Юма є помилкою – ціни на продукти при підвищенні кількості грошей явно ростуть нерівномірно.
До розробки і модернізації кількісної теорії грошей повернувся на початку XX століття американський економіст Ірвінг Фішер. Його вклад можна назвати вагомим хоча б тому, що він першим спробував використовувати математичні моделі стосовно до даної теорії. Знаменита вагова пропорція Фішера виглядає наступним чином:
Уточнимо, що:
– M – середня кількість грошей, які зверталися в суспільстві за рік;
– V – середнє число обертів;
– P – середня ціна одного товару, що продається;
– Q – загальна кількість товарів.
На жаль, але формула Фішера мала занадто багато упущень. По-перше, вона була непридатна щодо умов золотомонетного стандарту, так як ігнорувала внутрішню вартість грошей, по-друге, була призначена для досконалого ринку, де ціни нееластичні, а монополія можлива. Таким чином, Фішер явно завищив ступінь кореляції ринкових цін і кількості грошей, тому що не врахував, що одним з найголовніших чинників ціноутворення є конкуренція.
Дещо інший вид формула знайшла в руках іншого американського економіста Альфреда Маршалла:
Видно, що це та сама формула за винятком одного множника. Маршалл замінив середнє число оборотів грошей на дріб, яка ніколи частина річного доходу, яку власники хотіли б залишити у себе в якості накопичень. Облік психологічного чинника одночасно є і сильним, і слабким місцем моделі: з одного боку, така модель дозволяє врахувати настрої в суспільстві, з іншого – немає можливості об’єктивно виміряти намір або бажання, що робить таку модель свідомо неточної.
Висновок у обох моделей один: кількість грошей викликає зміни цін, а не навпаки.
Вплив Маркса
Карл Маркс також вивчав кількісну теорію грошей і прийшов до висновку, що гроші хоч і є вторинним фактором по відношенню до виробництва, але тим не менше грають дуже значну роль. За Марксом вплив грошей на виробництво зворотне: гроші – це перше джерело криз, які економістом визначалися як розриви в часі між купівлею і продажем. Для забезпечення певного обсягу товарної маси необхідно відповідну кількість металевих грошей, яке можна розрахувати за формулою:
Чисельник призводить до загального значення суму цін проданих товарів. Так, Ц – сума цін усіх проданих товарів, К – сума цін товарів, проданих у кредит, П – сукупність платежів, які повинні бути погашені, а ВП – взаємо вартості. Знаменник СО – це швидкість обороту (середнє число).
Ця формула дійсна лише щодо металевих грошей. Маркс визначив наступне: повинен дотримуватися паритет між металевими і паперовими грошима. У тому випадку якщо кількість друге буде вище, їхня купівельна спроможність знизиться, а, отже, зростуть і ціни.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)