Етнічний (національний) склад населення світу
Вивченням етнічного (національного) складу населення займається наука, яка називається етнологією (від грец. Ethnos – плем’я, народ), або етнографією. Сформована як самостійна гілка науки ще в другій половині XIX в., Етнологія і нині зберігає тісний зв’язок з географією, історією, соціологією, антропологією та іншими науками.
Основне поняття етнології – поняття про етнос. Етносом називається склалася на певній території стійка спільність людей, що володіють, як правило, єдиною мовою, деякими загальними особливостями культури і психіки, а також загальним самосвідомістю, тобто свідомістю своєї єдності, на відміну від інших подібних етнічних утворень. Деякі вчені вважають, що жоден з перерахованих ознак етносу не є визначальним: в одних випадках головну роль грає територія, в інших – мова, в третьому – особливості культури і т. д. (Справді, наприклад, німці та австрійці, англійці і австралійці, португальці і бразильці говорять однією мовою, але ставляться до різних етносів, а швейцарці, навпаки, говорять на чотирьох мовах, а утворюють один етнос.) Інші вважають, що все ж визначальною ознакою слід вважати етнічну самосвідомість, яке до того ж зазвичай закріплюється в певному самоназві (етнонімі), наприклад, “росіяни”, “німці”, “китайці” та ін
Теорія виникнення і розвитку етносів отримала найменування теорії етногенезу. До недавнього часу у вітчизняній науці панувало поділ народів (етносів) на три стадіальних типу: плем’я, народність і нація. При цьому виходили з того, що племена і союзи племен – як спільності людей – історично відповідали первісно-общинного ладу. Народності зазвичай пов’язували з рабовласницьким і феодальним ладом, а нації як вищу форму етнічної спільності – з розвитком капіталістичних, а потім і соціалістичних відносин (звідси і ділення націй на буржуазні і соціалістичні). Останнім часом у зв’язку з переоцінкою колишнього формаційного підходу, в основі якого лежало вчення про історичну спадкоємність суспільно-економічних формацій, і з усе більшою орієнтацією на сучасний цивілізаційний підхід, багато колишні положення теорії етногенезу стали переглядатися, а в науковій термінології – в якості узагальнюючого – все ширше початок застосовуватися поняття “етнос”.
У зв’язку з теорією етногенезу не можна не згадати і про одного принциповій суперечці, який вже давно ведуть вітчизняні вчені. Більшість з них дотримується погляду на етнос як на історико-соціальне, історико-економічне явище. Інші виходять з того, що етнос потрібно вважати свого роду біо-гео-історичним феноменом.
Цю точку зору в книзі “Етногенез та біосфера Землі” та інших своїх роботах відстоював географ, історик і етнограф Л. Н. Гумільов. Він вважав етногенез процесом насамперед біологічним, біосферним, пов’язаним з пасіонарністю людини, тобто з його здатністю до сверхнапряженію сил для досягнення великої мети. При цьому умовою для виникнення пасіонарних поштовхів, що впливають на утворення і розвиток етносу, є не сонячна активність, а особливий стан Всесвіту, від якої етноси отримують енергетичні імпульси. За Гумільовим, процес існування етносу – від його виникнення до розпаду – триває 1200-1500 років. За цей час він проходить фази підйому, потім надлому, обскурации (від лат. Obscurous – затемнений, в сенсі реакційний) і, нарешті, реліктову. При досягненні вищої фази виникають і найбільш великі етнічні утворення – суперетноси. Л. Н. Гумільов вважав, що Росія вступила в фазу підйому в XIII в., А в XIX в. перейшла у фазу надлому, яка в XX в. перебувала у своїй заключній стадії.
Після знайомства з поняттям про етнос можна перейти до розгляду етнічного складу (структури) населення світу, тобто розподілу його за принципом етнічної (національної) приналежності.
Не менш цікавий і важливий також питання про національний склад населення окремих країн світу. Відповідно з його особливостями можна виділити п’ять типів держав: 1) однонаціональні; 2) з різким переважанням однієї нації, але за наявності більш-менш значних національних меншин; 3) двонаціональні; 4) з більш складним національним складом, але відносно однорідним в етнічному відношенні; 5) багатонаціональні, зі складним і різнорідним в етнічному відношенні складом.
Перший тип держав досить широко представлений у світі. Наприклад, в зарубіжній Європі близько половини всіх країн – практично однонаціональні. Це Ісландія, Ірландія, Норвегія, Швеція, Данія, ФРН, Польща, Австрія, Чехія, Словенія, Італія, Португалія. У закордонній Азії таких країн значно менше: Японія, Бангладеш, Саудівська Аравія, деякі невеликі країни. Ще менше їх в Африці (Єгипет, Лівія, Сомалі, Мадагаскар). А в Латинській Америці майже всі держави однонаціональні, оскільки індіанці, мулати, метиси вважаються частинами єдиних націй.
Країни другого типу також зустрічаються досить часто. У зарубіжній Європі це Великобританія, Франція, Іспанія, Румунія, країни Балтії. У зарубіжній Азії – Китай, Монголія, В’єтнам, Камбоджа, Таїланд, М’янма, Шрі-Ланка, Ірак, Сирія, Туреччина. У Африці – Алжир, Марокко, Мавританія, Зімбабве, Ботсвана. У Північній Америці – США, в Океанії – Австралійський Союз і Нова Зеландія.
Третій тип країн зустрічається значно рідше. Прикладами його можуть служити Бельгія, Канада.
Країни четвертого типу, з досить складним, хоча етнічно однорідним складом найчастіше зустрічаються в Азії, Центральній, Східній і Південній Африці. Є вони і в Латинській Америці.
Найбільш характерні країни п’ятого типу – Індія і Росія. До цього типу можна віднести також Індонезію, Філіппіни, багато країн Західної і Південної Африки.
Відомо, що останнім часом в країнах з більш складним національним складом помітно загострилися міжетнічні протиріччя.
Вони мають різні історичні корені. Так, в країнах, що виникли в результаті європейської колонізації, зберігається пригнічення корінного населення (індіанців, ескімосів, аборигенів Австралії, маорійцев). Інше джерело протиріч – недооцінка мовної та культурної самобутності національних меншин (шотландців і валлійців у Великобританії, басків в Іспанії, корсиканців у Франції, франкоканадцев в Канаді). Ще однією причиною посилення подібних протиріч став притік в багато країн десятків і сотень тисяч іноземних робітників. У країнах міжетнічні протиріччя пов’язані в першу чергу з наслідками колоніальної епохи, коли кордони володінь проводили здебільшого без урахування етнічних кордонів, в результаті чого виникла своєрідна “етнічна мозаїка”. Постійні протиріччя на національному грунті, що доходять до войовничого сепаратизму, особливо характерні для Індії, Шрі-Ланки, Індонезії, Ефіопії, Нігерії, ДР Конго, Судану, Сомалі, та й багатьох інших країн.
Етнічний склад населення окремих країн не залишається незмінним. З плином часу він поступово змінюється, в першу чергу під впливом етнічних процесів, які поділяються на процеси етнічного поділу та етнічного об’єднання. До розділовим відносяться ті процеси, при яких перш єдиний етнос або припиняє своє існування, або ділиться на частини. Об’єднавчі процеси, навпаки, призводять до злиття груп людей різної етнічної приналежності і утворення більш великих етнічних спільнот. Це відбувається в результаті міжетнічних консолідації, асиміляції та інтеграції.
Процес консолідації проявляється у злитті близьких по мові і культурі етносів (або їх частин), які в результаті перетворюються в більш велику етнічну спільність. Цей процес характерний, наприклад, для Тропічної Африки; походив він і в колишньому СРСР. Сутність асиміляції полягає в тому, що окремі частини якого-небудь етносу або навіть цілий народ, живучи в середовищі іншого народу, в результаті тривалого спілкування засвоює його культуру, сприймає його мову і перестає вважати себе належним до колишньої етнічної спільноти. Одним з важливих чинників такої асиміляції служать змішані в національному відношенні шлюби. Асиміляція більш характерна для економічно розвинених країн з давно склалися націями, де ці нації асимілюють менш розвинені національні групи людей. А під міжетнічної інтеграцією розуміють зближення різних етносів без злиття їх в єдине ціле. Вона відбувається і в розвинених, і в країнах, що розвиваються. Можна додати, що консолідація призводить до укрупнення етносів, а асиміляція – до скорочення національних меншин.
Росія – одна з найбільш багатонаціональних держав світу. Її населяють більше 190 народів і народностей. Згідно перепису 2002 р. російські складають більше 80% всього населення. На другому місці за чисельністю стоять татари (понад 5 млн чоловік), на третьому – українці (понад 4 млн), на четвертому – чуваші. Частка кожної з решти націй у населенні країни не перевищувала 1%.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)