Айсберги
Айсберг (що в перекладі з німецької означає “крижана гора”) – це великий вільно плаваючий в морі або океані шматок (брила) прісного льоду. Як правило, айсберги відколюються від льодовиків, які спускаються в воду.
“Батьками” айсбергів є:
- Фьордові льодовики Гренландії; Льодовики Шпіцбергена; Землі Франца-Йосипа; Острови Канади; Шельфові льодовики Антарктиди.
Довжина антарктичних айсбергів іноді досягає 80 кілометрів.
Деякі арктичні айсберги підносяться над поверхнею води більш ніж на 70 метрів, антарктичні – на 100 метрів.
Приблизно 90% тіла айсберга знаходиться під водою, на поверхні ж води видно тільки його верхівку. З цієї причини айсберги рухаються не під впливом вітру, а за течією. Через це, до речі, моряки іноді спостерігають айсберги, які пливуть проти вітру.
Форма айсбергів залежить від їх походження.
Айсберги вивідних льодовиків мають столоподібну форму з злегка випуклою верхньою поверхнею, яка розчленована різного виду нерівностями і тріщинами. Такий тип айсбергів характерний для Південного океану.
Айсберги покривних льодовиків відрізняються тим, що їх верхня поверхня практично не буває рівною. Вона трохи нахилена – на зразок односхилого даху. Їх розміри в порівнянні з іншими видами айсбергів Південного океану набагато менше.
У 1956 році в Антарктиді був виявлений дрейфуючий айсберг довжиною 385 кілометрів і шириною 111 кілометрів. Якщо врахувати, що близько 90% цього гіганта знаходилася під водою, неважко підрахувати, що в цій крижаній горі було приблизно стільки ж прісної води, скільки Волга дає Каспійському морю за сім років.
Айсберги шельфових льодовиків мають, як правило, значні горизонтальні розміри (десятки і навіть сотні кілометрів).
Їх висота в середньому становить 35-50 метрів. У них рівна горизонтальна поверхня, майже строго вертикальні і рівні бічні стінки.
Ось як описував айсберг П. М. Новосільскій (1800-1862), учасник кругосвітньої експедиції Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарєва 1819-1821 років, мічман на шлюпі “Мирний”:
“Сьогодні, підійшовши до одного крижаного острова, висотою від поверхні моря більше двадцяти сажнів, лягли в дрейф і зробили у верхню його частину кілька гарматних пострілів, але вони спочатку не зробили над островом ніякої дії. Наостанок одним ядром зруйнував значну частину крижаної гори, і вся громада, втративши рівновагу, нахилилася і зі страшним шумом звалилася у воду, а інша її частина, яка була до цього у воді, вийшла наверх. Відомо, що правильна крижана призма занурюється у воду в сім разів більше проти висоти, яка залишається поверх води, отже, видима крижина досить правильної форми мала заввишки 1000 футів, інші ж бачені нами крижані острови могли мати 2000 футів висоти і більше. Спустивши на воду ялик, накололи великі шматки чистого прозорого льоду, які дали нам свіжу, абсолютно прісну воду.”
Загальна маса айсбергів, які відділяються від шельфових льодовиків Антарктиди, дорівнює 1,5 трильйона тонн, а тих, які утворюються в Арктиці, – 250 мільярди тонн.
Всього ж, за підрахунками вчених, маса айсбергів, які плавають у водах Світового океану, становить колосальну кількість – 7 трильйонів 650 мільярдів тонн.
Середня тривалість життя айсбергів – близько чотирьох років. Швидкість їхнього пересування залежить від океанічних течій.
В останні роки вченими обговорюється ідея переміщення айсбергів до берегів страждають від безводдя країн (наприклад, країн Аравійського півострова) для використання в цілях водопостачання.
У 2000 році від шельфового льодовика Росса в Антарктиді відколовся найбільший з відомих на даний момент айсбергів. Вчені назвали його “В-15”. Цей айсберг мав від 37 до 295 кілометрів завширшки, його площа становила 11 000 квадратних кілометрів, що майже дорівнює площі Чорногорії і в чотири рази перевищує площу Люксембурга.
Маса айсберга В-15 оцінювалася в 3 мільярди тонн.
Минуло вже більше десяти років, а цей гігантський айсберг так і не розтанув.
Айсберг В-15 став причиною смерті мільйонів пінгвінів, так як він, відколовшись від материка, заблокував доступ популяції до відкритого моря, куди пінгвіни зазвичай вирушали за їжею. Вчені вважають, що тоді загинуло близько 75% популяції імператорських пінгвінів, які жили на шельфовому льодовику Росса в колонії Аделі.
У 2003 році, правда, цей гігант розколовся надвоє, не перенісши найсильнішого шторму. Дві його частини назвали так: В-15А – та, яка побільше, і В-15В – та, яка трохи менше. Після цього звання найбільшого айсберга перейшло до C-19A (його площа дорівнювала 5659 квадратних кілометрів).
У 2010 році айсберг розміром з Люксембург відколовся від льодовика Мерц на узбережжі Антарктиди і поплив в Південний океан.
На думку вчених, це сталося після того, як в льодовик врізався інший великий айсберг. Площа цього айсберга складає 2500 квадратних кілометрів, а довжина – близько 160 кілометрів.
Австралійські вчені вважають, що відкол такого айсберга жодним чином не пов’язаний з глобальним потеплінням, однак сам він представляє велику небезпеку, бо може уповільнити процес мінералізації вод в океані.
Крім того, якщо від айсберга відколються менш великі шматки, то вони можуть створити труднощі для судноплавства в цьому районі. Моряки вже давно знайомі з такою небезпекою; вони, до речі, називають невеликі за розмірами айсберги (діаметром в 5-10 метрів) “Гроулер”.
Відзначимо, що в ясну погоду, завдяки своїй блискучій поверхні, айсберги добре видно здалеку. А от у тумані вони погано помітні на відстані більше 90 метрів, і до винаходу радара вони виявлялися за допомогою корабельної сирени, звук якої відбивався від їх поверхні.
Один з найвідоміших прикладів зіткнення айсберга з судном – це загибель британського пароплава “Титанік” в безмісячну ніч з 14 на 15 квітня 1912 року.
Під час першого ж свого рейсу цей величезний корабель зіткнувся з айсбергом і через 2 години 40 хвилин затонув. На борту перебувало 1316 пасажирів і 908 членів екіпажу – всього 2224 людини. З них зуміли врятуватися 711 людей, а загинуло 1513.
Періодично відбуваються зіткнення з айсбергами і в наш час. Наприклад, в 2007 році подібний інцидент стався з дослідним судном “Олексій Маришев”, переробленим в туристичний лайнер, який був у круїзі по Арктиці. Всього на борту корабля в момент зіткнення перебувало 70 осіб – 50 туристів з Великобританії і 20 членів екіпажу.
Кажуть, що судно підійшло занадто близько до айсберга, і в цей час велика брила льоду, відколовшись від айсберга, вдарилася об палубу, де в цей час перебували туристи. Постраждало 18 осіб.
Після аварії лайнер здійснив аварійну зупинку в порту острова Шпіцберген, звідки четверо тяжкопоранених були переправлені в лікарні міста Тромсе (Норвегія).
Як ми вже знаємо, напрямок дрейфу айсбергів (а дрейфують вони тому, що лід набагато легший за воду) залежить головним чином від океанічних течій.
Антарктичні айсберги рідко просуваються далеко на північ в Індійський океан і південну частину Тихого океану, де проходять основні судноплавні шляхи.
Втім, їх зустрічали в 160 кілометрах на південь від Австралії. У Південній Атлантиці айсберги дрейфують з Фолклендською течією від мису Горн до мису Доброї Надії.
Північна частина Тихого океану відділена від Північного Льодовитого океану (за винятком вузького Берингової протоки) і вільна від айсбергів.
А от від західно-гренландських льодовиків щорічно відколюються 10-15 тисяч айсбергів.
Багато айсбергів надходить і з східної Гренландії, а також з північно-східного арктичного узбережжя Канади. Лабрадорска течія переміщує ці айсберги на південь, вздовж Ньюфаундленду, а потім Гольфстрім несе їх через Атлантику в північно-північно-східному напрямку.
У результаті з квітня по серпень айсберги удосталь зустрічаються на жвавих північноатлантичних судноплавних лініях. На півдні вони іноді доходять аж до широти Азорських Островів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)